40. Поетика заголовку і жанрова своєрідність роману г.Гессе „Степовий вовк”.
41. Поняття екзистенціально-реалістичного синтезу. Приклади екзистенціально-реалістичного синтезу у літературі I пол. ХХ ст.
См 12
42. Своєрідність антивоєнної проблематики у романі Е.М.Ремарка „На західному фронті без змін”.
Романи «На Західному фронті без змін», «Повернення» і «Три товариші» — це своєрідна трилогія про долю «втраченої генерації».
Головний герой роману — Пауль, 18-річний німець, покликаний на фронт. Він і його друзі, однокласники і сослуживці змушені боротися не тільки з противниками, а й з тими нелюдськими умовами, у яких виявилися. На сторінках роману розповідається, як Пауль переміщається своїм загоном по позиціях, їде додому у відпустку, повертається на фронт, отримує поранення, в госпіталі і знову потрапляє на фронт. І здається, що війні, смерті, страждань немає кінця, що немає виходу. Пауля вбивають в жовтні 1918 р. І, мабуть, такий фінал закономірний. Пауль і його ровесники не мають за спиною нічого, крім війни, і тому вони є втрачене покоління.
Саме завдяки тому, що Ремарк не заідеологізував діалоги, а також відмовився і від естетизації військових доблестей, і від прославляння війни як невідворотного року, його роман, як ніяка інша книга про війні, повною мірою зберіг свою злободенність і до наших днів.
1.Широка палітра людей, що потрапила на війну (Пауль Боймер – колишній школяр, Тьяден – слюсар, Хайє Вестхус – робітник-торфяник,Детерінг селянин тощо);
2.Більша частина солдатів – молодики, які навіть ніколи не були з жінкою(Пауль Боймер потрапили на фронт, навіть не здавши випускні іспити у школі);
3.Опис шоку новоприбулих на фронт;
4.Проблема героїв та геройства на війні, думка про те, що кожна людини боїться смерті, і справжнє геройство – перебороти цей страх;
5.Натуралістично точне зображення смертей на фронті поодиноких,масових, навіть смертей тварин;
6.Показ ситуацій, в яких можна залишитися людиною попри все;
7.Своєрідний «ремарківський» гумор;
8.Сумна кінцівка – частіше за все смерть героя;
9.Персонажі «мирних подій»-колишні військові.
43. Жанр інтелектуального роману у літературі I пол. ХХ ст.
Термін «інтелектуальний роман» був уперше запропонований Томасом Манном.
Роман інтелектуальний — роман, зосереджений на аналізі певної інтелектуальної проблеми та на внутрішньому світі персонажа
ДО «інтелектуальних романів» Т. Манн відносив і роботи Фр. Ницше. Саме «інтелектуальний роман» став жанром, що вперше реалізував одну з характерних нових рис реалізму XX в.- загострену потребу в інтерпретації життя, її осмисленні, тлумаченні, що перевищувало потребу в «розповіданні», втіленні життя в художніх образах. У світовій літературі він представлений не тільки німцями – Т. Манном, Г. Гессе, А. Деблином, але й австрійцями Р. Музилем і Г. Брохом, росіянином М. Булгаковим, чехом К. Чапеком, американцями У. Фолкнером і Т. Вулфом, і багатьма іншими. Але в джерел його стояв Т. Манн.
Як вказує Н. Колощук, “у інтелектуальному романі важлива передусім природа конфлікту – це конфлікт ідей, світоглядних філософських та етичних позицій, виражена через протистояння героїв, образну композицію, виявлення авторської точки зору в нарації тощо”.
44. Своєрідність
відображення кризового світовідчуття
у поемі Т.С.Еліота „Безплідна земля”
45.
Притчева модальність у літературі I
пол. ХХ ст.
У теорії літератури досить часто можна бачити вирази "оповідання-притча", "роман-притча", "драма-притча" тощо. "У 20 ст. у формі притчі почали створюватися не лише оповідання (Ф. Кафка, В. Борхерт), а й п’єси (Б. Брехт, Ж.П. Сартр), й романи ("Чума", 1947, А. Камю)", - зауважує О.В. Гладкова [2: 809]. Що взято за основу подібних теоретико-літературних конструкцій ("оповідання-притча", "роман-притча", "драма-притча" тощо)? Виключно алегоричність.
+ см26
Кафка
