Тема 2. Типологія та загальна характеристика навчальних видань План
1. Загальна типологічна характеристика навчальних видань.
2. Критерії типології навчальних видань.
3. Диференціація навчальних видань, вимоги до них.
1. Випуск навчальної літератури здійснюється в нашій країні на науковій основі, на базі перспективного планування всіх видів і форм навчання. Навчальні видання відносяться до особливо складних у редакторській і видавничій діяльності. Цю ознаку виділяють С. Антонова та М. Тимошик. Така складність, на думку дослідників, зумовлена змістовою та структурною їх специфікою. З одного боку, тексти для навчальних видань виконують чи не найвідповідальніші функції: інформаційну, пізнавальну, виховну – вони мають безпосереднє відношення до формування в читача не лише базових знань, а й основних етичних норм, моральних засад особистості. З іншого – такі видання потребують складнішої внутрішньої конструкції, вибудова якої значною мірою залежить саме від умінь і навичок як автора, так і його майбутнього редактора.
Процес створення навчальної літературу відрізняється від створення твору будь-якого іншого виду літератури тим, що автор і редактор повинні відповідним чином конструювати навчальний матеріал. При цьому необхідно враховувати два моменти:
Навчальне видання – одне з основних засобів навчання і складова начального процесу.
Навчальне видання містить певну галузь знань або сферу діяльності.
Саме ці положення диктують ряд вимог до видання. Так, перше означає, що зміст навчальної літератури повинен передбачати педагогічний вплив на тих, хто навчається. Друге говорить про те, що інформація, яка характеризує предмет змісту навчальної літератури, спеціально відбирається й опрацьовується відповідно до завдань того чи іншого виду видання.
У самостійний комплекс навчальні видання виокремлюють за цільовим призначенням і за характером інформації. ДСТУ 3017-95 «Видання. Основні види. Терміни і визначення» тлумачить навчальне видання як «видання систематизованих відомостей наукового чи прикладного характеру, викладених у зручній для вивчення і викладання формі». Отже, головною метою навчальних видань є систематичне донесення до читачів нових для них знань. Частіше ця нова інформація має науковий характер.
Зміст навчального видання визначається державними освітніми стандартами, методичними рекомендаціями щодо структури, змісту та обсягів підручників і навчальних посібників для вищих навчальних закладів, які включають вимоги до знань і вмінь випускників шкіл, коледжів, різних професійних училищ, вишів, а також необхідний мінімум і структуру цих знань і вмінь.
На кожному етапі навчання створюється певний запас знань, формується певний рівень інформаційної культури особистості, який дозволяє їй брати участь у практичній діяльності й продовжувати свій розвиток далі.
Предмет навчального видання – спеціально відібрані в певному обсязі й адаптовані відповідно до читацької адреси знання, що характеризують основи науки й практичної діяльності, а також уявлення, які відображають закономірності тої сфери діяльності, яка формує предмет змісту навчальної дисципліни, а також методи їх отримання й застосування. Крім того, предметна галузь навчального видання містить інформацію, яка забезпечує виховний вплив на того, хто навчається. Наприклад, у виданні, що розкриває принципи роботи двигуна внутрішнього згорання, може бути включена інформація про проблеми підвищення екологічної чистоти його роботи. Ця інформація дозволяє учневі при отриманні безпосередніх знань з дисципліни критично осмислити результати дії машини і сформувати особисте ставлення до ситуації (крім конкретного знання про власне процес). Предметна галузь конструюється відповідно до виду навчального видання, читацької адреси й цільового призначення.
Структура й зміст предметної галузі навчальних видань мають своєрідний характер. Сюди включені не тільки знання, а й методи їх отримання, не тільки уявлення й навички, але й методи їх практичного використання. Предметна галузь видань забезпечує виконання ряду функцій, властивих навчальній літературі.
Зміст кожного навчального видання реалізує ті функції, які виконує система освіти й професійного навчання в цілому, основними з яких є інформаційна, пізнавальна, виховна.
С. Антонова виділяє такі функції навчальних видань:
- комунікативну;
- інформаційну;
- пізнавальну;
- розвиваючу;
- виховну;
- організаційну;
- систематизуючу.
Комунікативна функція забезпечується динамізмом змісту, зв’язком його з минулим і сучасним станом питань, які описуються в навчальному виданні.
Інформаційна функція реалізується через передачу учневі певного обсягу інформації. Спрямована на те, щоб сформувати в учня певний тезаурус понять і характеристик про об’єкти, предмети, явищ навколишнього світу, про місце суб’єкта в цьому світі, про методи і способи оволодіння інформацією. Наприклад, загальноосвітня школа формує в школярів такий тезаурус, який дозволяє випускнику брати участь у соціальній і практичній діяльності, а також продовжувати свою освіту в обраній сфері. Тому при аналізі творів навчальної літератури редактор розглядає насамперед якість використаної автором інформації. Тут необхідний оптимальний відбір фактів і характеристик, відповідний обсяг інформації. Останнє пов’язане з особливостями дисципліни, категорією учнів, ступенем і формою навчального процесу.
Пізнавальна функція навчальної літератури характеризується тим, що кожна дисципліна, кожний навчальний предмет передбачає засвоєння відповідної системи знань. Знання повинні бути згрупованими, причому на найважливіші для певної дисципліни знання потрібно звертати особливу увагу.
Важливе значення має і якість знань. Знання може бути «відкритим» (залишати враження незавершеності розгляду питання) і «закритим» (характеризується повнотою, завершеністю). Наприклад, обговорюючи історію сучасної літератури, автор підкреслює, що висвітлює лише найбільш значимі в соціальному плані літературні твори. Учні розуміють, що їх знання про літературу цього періоду можуть бути доповнені з інших джерел. Отже, вони набувають «відкриті» знання. «Закриті» знання отримують при вивченні теореми Піфагора. Учень розуміє, що має справу з певною закономірністю і що цю теорему треба не аналізувати, а застосовувати на практиці.
Виділяють фундаментальні й актуальні знання. У навчальному виданні, присвяченому основам науки, містяться переважно фундаментальні знання. У виданні, де висвітлюються практичні питання, методи, навички оволодіння діяльністю, необхідний повний набір характеристик технології діяльності. Актуальні знання пов’язані з діяльністю конкретної галузі у сучасних умовах. Наприклад, підручник «Основи економіки» повинен містити питання фундаментального і вступного характеру. До них відносять вступ до предмету, методи економічної теорії, історію економічних учень, закономірності суспільного розвитку, особливості функціонування основних економічних систем, форми організації виробництва тощо. У той же час у сучасних навчальних посібниках для вишів з основ економіки можна знайти розділи «Макроекономіка», «Мікроекономіка», які є самостійними дисциплінами. Це неправильно.
Розвиваюча функція орієнтована на розвиток досвіду, суспільної свідомості, культури, знань. Розвиток особистості забезпечує ріст здатностей, розширення можливостей удосконалення психофізичних і розумових операцій, мовленнєвої діяльності.
Виховна функція пов’язана з формуванням світогляду, системи етичних і естетичних норм суб’єкта, спрямована на оволодіння оціночними критеріями щодо вчинків, явищ дійсності, на розширення меж соціалізації індивіда. Реалізація цієї й функції пов’язана з впливом на духовні потреби, емоційно-вольову й дієво-практичну сфери учня.
Організаційна функція навчальних видань реалізується кожним окремим виданням і всією системою цих видань через забезпечення послідовності вивчення і викладання дисциплін, відображення їх взаємозв’язку і взаємодії. Кожне видання орієнтоване на чітко визначену категорію читачів і враховує можливості сприйняття змісту. Крім того, організаційна функція лежить в основі диференціації навчальних видань на види, забезпечуючи навчально-методичну підтримку різних форм і методів навчального процесу на різних його етапах. Систематизуюча функція забезпечує цілісність навчання, системи знань і уявлень.
В. Бейлінсон виділяє ще й такі функції навчальної літератури:
Трансформаційна. Теоретичні знання, методи наук, як і характеристики професійної діяльності, не переносяться прямо в навчальну літературу. Вони спеціально переробляються з метою найкращого засвоєння, тобто відбираються, дозуються, групуються, оформляються в логіку засвоєння: розуміння - запам’ятовування - застосування.
Закріплення й самоконтроль. Ця функція також визначається закономірностями засвоєння й служить раціональною організацією навчальної діяльності, самостійному засвоєнню знань і вмінь. Саме тому такі навчальні книги, як хрестоматії, збірники документів і нормативів оснащуються спеціальним апаратом, що організовує аналіз документів і матеріалів, їхнє зіставлення й коментування, містять таблиці, що полегшують запам’ятовування і використання, а також питання й поради для самоперевірки.
Самоосвіта. Відбір, спосіб подачі й структурування матеріалу будь-якої навчальної літератури, її апарат повинні давати максимально можливі джерела для самостійного оволодіння знаннями й уміннями. Так підбираються завдання і вправи, які не тільки спонукують шукати нові знання й способи діяльності, але й учать їхньому освоєнню. Наприклад, книги для читання, хрестоматії, збірники добутків і документів навчають самостійному користуванню різними джерелами інформації. Кожен вид навчальної літератури має свій набір прийомів для самоосвіти учнів.
Функції навчальних видань забезпечуються творами літератури, апаратом видання, а також відбором, особливими обробкою й поданням навчального матеріалу. При підготовці навчальних видань необхідно враховувати комплексні характеристики, що лежать в основі розробки моделі кожного видання.
Читацька адресність – важлива характеристика навчальної літератури, що визначає особливості інформації та обсяг включених знань. Читачі представлені різними групами учнів (учні шкіл, вишів, системи підвищення кваліфікації) та тих, що навчають (учителі шкіл, викладачі вишів тощо).
Отже, навчальні видання виконують надзвичайно важливі функції у вихованні та розвитку учнів і шкіл, і вищих начальних закладів, а також допомагають при підготовці до занять учителям, викладачам.
2. У науці про видавничу справу та редагування існують різні підходи до формування типологічного ряду навчальних видань. Так, О. Лобін пропонує класифікацію навчальних видань за видами та ступенями освіти: дошкільна, загальна середня (початкова, середня і старша школа зі звичайним і поглибленим вивченням предмета на будь-якому етапі), середня спеціальна, початкове професійне, вище професійне (у денній, заочній, очно-заочна, екстернат, дистанційне; для фахівців і для неспеціалістів), фундаментальну (аспірантура, докторантура), підвищення кваліфікації спеціалістів, додаткову (музичне, спортивне, хореографічне, художнє і т. д.) освіту та перепідготовку кадрів. Кожному ступеню освіти відповідає своя система вимог до характеру навчання, цілей і завдань навчального процесу, форм і методів, що використовуються на різних його етапах.
Головна відмінна ознака кожної категорії – рівень первинних знань і можливостей їх розвитку. Так, середня освіта на «вході» в систему отримує суб’єкта, який не має сформованої інформаційної культури, на «виході» суб’єкт є соціальною особистістю, що має знання і навички, які дозволяють брати участь в практичній діяльності й продовжувати своє навчання.
У свою чергу, стандарт «Підручники і навчальні посібники для середніх загальноосвітніх навчальних закладів СОУ 22.2-02477019-07:2007» подає класифікацію навчальних видань залежно від вікової категорії учнів середніх загальноосвітніх навчальних закладів:
- навчальні видання для молодшого шкільного віку (6-10 років включно, учнів початкової школи);
- навчальні видання для середнього шкільного віку (11-14 років включно, учнів У-УІІІ класів);
- навчальні видання для старшого шкільного віку, підлітків (15-18 років включно, учнів ІХ-ХІІ класів, спеціальних середніх загальноосвітніх навчальних закладів і абітурієнтів).
Навчальні видання для учнів середніх загальноосвітніх навчальних закладів залежно від характеру інформації поділяються на:
- підручники;
- навчальні посібники (хрестоматія, курс лекцій, прописи тощо);
- практикуми (задачник, робочий .зошит, завдання для контролю засвоєння знань тощо).
Навчальні видання залежно від навчальних дисциплін поділяють на:
- гуманітарні (буквар, читанка, видання з мовознавства, літератури, історії, суспільствознавства, психології тощо);
- математичні (видання з арифметики, математики, алгебри, геометрії, логіки, інформатики тощо);
- природничі (видання з природознавства, екології, астрономії, фізики, хімії, географії, біології тощо);
- спеціальні (видання для професійної освіти з механіки, медицини, радіолектроніки, хімічної технології тощо).
Московські дослідники О. Гречихін та Ю. Древс, узявши за основу функціональний аспект навчальних видань, поділяють їх на такі групи: програмні, теоретичні, популярні, методичні, інформаційні. Інші російські вчені (авторський колектив за редакцією С. Антонової) пропонують згрупувати навчальні видання за цільовим призначенням і характером інформації. За цією методикою сформовані чотири блоки: програмно-методичний, навчально-методичний, навчальний, допоміжний.
Навчальні плани й навчальні програми (попередні, робочі) складають групу програмно-методичних видань. Методичні вказівки, рекомендації – групу навчально-методичних видань. Підручники, навчальні посібники, конспекти й тексти лекцій – групу видань, які навчають. Практикуми, збірники задач і вправ, хрестоматії, книги для читання – групу допоміжних видань (схема 1).
