44. Особливості світосприйняття та естетична програма г. Флобера.

С творчеством Флобера был связан новый этап развития реализма XIX века. Отношение Флобера к современности обусловило своеобразие его эстетической позиции.

Творчество для Флобера – это высший вид человеческой деятельности, главный смысл и главная цель пребывания человека на земле.

Свою главную цель писатель видел в том, чтобы защищать интересы духа, ограждать литературу от тлетворного влияния буржуазии.

Флобер однозначен в отношении к реальности. Буржуа изображается им как существо жадное и эгоистичное, жестокое и трусливое, бездарное и бездуховное. При этом Флобер выражает скептическое и презрительное отношение к тем, кто еще тщится быть героем, тянуться к некоему идеалу, подняться над «серой массой», ничем от нее не отличаясь.

В эстетике Флобера следует отметить необычайно высокую требовательность к совершенству стиля произведения, которая была «настоящей болезнью» писателя, «истощавшей и останавливающей его работу» (Золя). Критики называли Флобера «фанатиком стиля». При этом его требовательность – не причуда эстета. Рисуя мир «цвета плесени», писатель полагал, что подобное изображение может стать привлекательным для читателя прежде всего благодаря стилю, совершенству формы, неожиданным изобразительным средствам.

Наисал – Саламбо, Госпожа Бовари, Воспитание чувств

45. Прийоми психологічного зображення в романі г. Флобера «Пані Боварі»

«Госпожа Бовари» (1856) – первое произведение, отразившее миропонимание и эстетические принципы зрелого Флобера. Над этим произведением писатель работал 5 лет.

Работая над «Госпожой Бовари», Флобер стремится создать повествовательную структуру нового типа, в которой течение событий должно быть максимально приближено к реальной жизни. Писатель отказывается от нарочитого выделения той или иной сцены, от расстановки смысловых акцентов. Основной сюжет романа – судьба Эммы Бовари – помещен «внутрь» биографии другого героя, ее мужа Шарля, на фоне спокойной жизни которого разворачивается трагедия его жены. Начиная и завершая повествование рассказом о Шарле, Флобер стремится избежать эффектной мелодраматической концовки.

Образ Шарля Бовари играет в произведении отнюдь не вспомогательную роль, он интересует автора и сам по себе и как часть той среды, в которой существует главная героиня. Автор сообщает о родителях Шарля и их (прежде всего – матери) влиянии на сына, о годах его учебы, о начале врачебной практики, о первой женитьбе. Шарль – обычная посредственность, человек в целом неплохой, но совершенно «бескрылый», порождение того мира, в котором он формируется и живет. Шарль не поднимается над общим уровнем: сын отставного ротного фельдшера и дочери владельца шляпного магазина, он с трудом «высидел» свой диплом врача. В сущности, Шарль добряк и работяга, но он удручающе ограничен, его мысли «плоски как панель», а бездарность и невежество проявляются в злополучной истории с «операцией искривленной стопы».

Эмма – человек более сложный. Ее история – история неверной жены – обретает в произведении неожиданную на первый взгляд, идейно-философскую глубину.

48. Світогляд та естетичні принципи Ш. Бронте

За своє життя Шарлотта Бронте написала декілька десятків віршів і чотири романи — «Вчитель» (1847), «Джен Ейр» (1847), «Шерлі» (1849) і «Містечко»(1853). У романах порушуються проблеми жіночої рівноправності соціальної нерівності, відображені

робітничі заворушення, обговорюються питання освіти. Твори Шарлотти Бронте багато в чому автобіографічні, у них відобразилися враження та події її особистого життя.

Декілька разів за своє життя Шарлотта покидала рідний дім.

Шарлотта разом з Емілі навчалась у пансіоні Егера, а наступного року, отримавши місце вчительки, викладала у тому ж пансіоні англійську мову. Після успіху «Джен

Ейр», ставши відомою в літературних колах, вона декілька разів вивідувала Лондон, зустрічалася з письменниками та видавцями своїх творів. Вона познайомся з В. Теккереєм, якого вважала найкращим тогочасним романістом (йому Шарлотта Бронте присвятила «Джен Ейр'). Автора «Джен Ейр» Теккерей назвав «суворою маленькою Жанною Д'Арк». Життя в домі батька було нелегким для його мешканців. Рання смерть обірвала вдало розпочатий шлях у мистецтві сестер Бронте. Одна за одною померли Емілі та Енн. Не збулися надії, пов'язані з талантом брата, який так само рано пішов з життя. У спорожнілому домі у 1849 р. Шарлотта залишилась наодинці з

батьком. Виконуючи домашню роботу, наглядаючи за батьком, котрий почав сліпнути, Бронте продовжувала писати. З'явилася надія створити свою сім'ю. У червні 1854 р. всупереч волі батька Шарлотта Бронте вийшла заміж за священика Артура Ніколса,

залишаючись жити у батьківському домі. Вона сподівалася дитини, але доля не була до неї прихильною: у березні 1855 р. Шарлотта Бронте померла. Романи Шарлотти Бронте привернули увагу значимістю проблематики, майстерністю захоплюючої оповіді, образами героїнь, наділених сильними почуттями, сміливістю, непохитними моральними принципами, здатними самостійно приймати рішення. її книга здійснили переворот в уявленнях про мораль. Своєрідним маніфестом боротьби за жіночі права став роман «Джен Ейр», а «Шерлі» та «Містечко» зміцнили цю думку.

48. Школа «сенсаційного роману» в Англії

Особливої уваги заслуговує школа «сенсаційного роману» (Ч. Рід, У. Коллінз), письменників якої вважають нащадками Діккенса. Хоча ними, скоріш, мали вплив романтичні школи, і навіть традиція «готичного роману», що була поширеної в Англії ще наприкінці ХVIII ст.

Великий майстер детективу Уилки Коллінз наповнював свої романи таємничими фігурами і неймовірними пригодами. Але з недостатнім розвитком дії таємничі події виявляють реалістичну підґрунтя. У вашому романі „Жінка на білому» (1860) містичний привід, який з'являється вночі біля сільської маєтку, не химерою, а психічнохворих людиною, истязаемым насильством помещика-соседа. Неймовірні пригоди, які у домі близько моря у романі «Місячний камінь» (1868), викривають жадібність англійських колонізаторів, одна з яких викрав камінь із індуїстського храму й постраждав від цього від віруючих індусів.