7.2. Основні завдання економіки природокористування

 Цікаві факти Збільшення обсягів виробництва в 10 разів потребує обсягу знань у 100 разів. Використання газу замість нафтопродуктів на автотранспорті дало б змогу Україні щорічно заощаджувати ~10 млн т палива (тобто ~20 млн т нафти) й істотно знизити забруднення повітря. На утримання звалищ і смітників витрачається ~25% вартості виробництва продукції. В Україні назбиралося кілька мільярдів тон металобрухту. Цього досить, щоб забезпечити роботу чорної металургії на десятки років (у Німеччині ~75% сталі виробляють із металобрухту). В Японії переробляють понад 70% відходів, в Україні - 3-5%.

Розвиток продуктивних сил, зростання обсягів виробництва й темпів забруднення довкілля з одночасним вичерпанням природних ресурсів, погіршення здоров’я працездатного населення, зниження продуктивності праці - все це зумовило формування економіки природокористування - нової галузі науки, що вивчає методи найефективнішого впливу людини на природу для підтримання динамічної рівноваги, кругообігу речовин у природі. Оскільки довкілля виконує такі важливі функції, як забезпечення людей природними, ресурсами, природними послугами (рекреація, туризм, естетичне задоволення), поглинання відходів і

забруднень, то, реалізуючі закони з охорони природи й використання її ресурсів, слід знати економічну вартість цього і ціну шкоди, заподіяної природі антропогенними забрудненнями та впливами. Розглянемо більш детально які завдання економіки природокористування потрібні, щоб економіка природокористування поступово переходила в економіку природозберігання. Для цього потрібно:

♦ визначення збитків, заподіяних економіці держави, галузі, підприємству, району, окремому приватному господарству чи конкретній особі через нераціональне природокористування, порушення законів, норм або правил охорони природи. Показниками збитків від забруднення довкілля слугують: підвищення захворюваності населення; зниження продуктивності сільського господарства; прискорення спрацювання основних фондів тощо;

♦ визначення розміру витрат, необхідних для ліквідації в найближчому й віддаленому майбутньому наслідків негативних техногенних впливів на довкілля. Вартість відновлення природи визначається за необхідними витратами на рекультивацію ландшафтів, відновлення водойм або сільськогосподарських угідь, озеленення тощо. Та при

♦ цьому часто неможливо оцінити погіршення соціального клімату, порушення рівноваги в екосистемах, загибель внаслідок техногенного впливу унікальних геологічних пам’яток чи ландшафтів, зникнення багатьох видів рослин і тварин;

♦ оцінка ефективності витрат на охорону й відновлення природи, вибір оптимальних варіантів природоохоронної діяльності та використання природних ресурсів. Витрати на охорону природи нині можна обчислити досить просто й порівняно точно на підставі чинних стандартів і нормативів;

♦ розробка економічних методів керування природоохоронною роботою і способів стимулювання природоохоронної діяльності та екологізації виробництва. Природоохоронні заходи мають не тільки економічний ефект (заощадження витрат на лікування та соціальне страхування хворих, підвищення продуктивності праці, збільшення біопродуктивності, облагородження ландшафту тощо), а й соціальний - поліпшення настрою людей, зменшення їх міграції, стримування конфліктів, зниження злочинності тощо.

Для розробки економічних методів керування природокористуванням потрібна об’єктивна оцінка природних ресурсів. Економічна оцінка природних ресурсів - це грошове вираження їхньої народногосподарської цінності. Треба, щоб ціну мали земля, природні води, ґрунти, повітря, корисні копалини, ліс, тваринний і рослинний світ, рекреаційні об’єкти. Нормативи плати за використання природних ресурсів визначають з урахуванням їхнього географічного положення, поширення, якості, доступності, можливості відтворення та утилізації відходів тощо. Для оцінки вартості природних ресурсів використовують показники: трудові затрати на видобуток мінеральної чи біологічної сировини; цінність одержаних із ресурсів матеріалів, виробів; прогнозовані затрати праці на відновлення ресурсу (якщо це можливо) і витрати на погашення збитків, завданих природному середовищу при освоєнні ресурсу.

Оцінка ресурсів може бути індивідуальною та комплексною. Індивідуальні оцінки (розрізняють 3 показники) виконують для кожного елемента довкілля і їхня значення не завжди збігаються.

	Індивідуальні оцінки ресурсів
Оцінка суспільної корисності ресурсів. (екологічні збитки) Екологічні збитки - це зменшення корисності довкілля в результаті його забруднення. Їх обчислюють за сумою різних витрат суспільства, пов’язаних зі змінами довкілля й повернення його до колишнього стану, затрат на компенсацію ризику для здоров’я людей.			Вартісні оцінки (податки, ціни) Плата за природні ресурси - це витрати підприємства за використання якихось природних ресурсів, визначені за прийнятою в країні методикою розрахунку. Екологічні податки бувають кількох видів: - податки і (або) штрафи за забруднення понад установлену норму; - податки за фактичний обсяг забруднень. При цьому податок на забруднення має бути досить високим, щоб підприємствам було вигідніше охороняти довкілля, ніж забруднювати його.				Ринкові ціни (ліцензії) Екологічні ліцензії - це цінні папери, що дають право на викиди конкретного забруднювача на конкретний проміжок часу й у конкретних обсягах. Ці права підприємствам може продавати державний орган, або одне підприємство іншому. Торгівля квотами на забруднення - найгнучкіший з усіх відомих метод економічного регулювання якості природного середовища. Останнім часом вводять ліцензії на родовища - цінні папери, що дають право на видобуток і продаж корисних копалин.

У ході комплексної економічної оцінки природоохоронних заходів визначається чистий економічний ефект і оцінюються варіанти очищення промислових стічних вод і атмосферних забруднень, переробки відходів, конструкторських та технологічних рішень тощо.

Останнім часом в Україні, як і в інших державах, розпочато формування системи економічного регулювання природоохоронної діяльності:

♦ вводяться платежі за використання природних ресурсів та забруднення природного середовища;

♦ створюються екологічні фонди, банки;

♦ розпочато торгівлю екологічними ліцензіями, квотами тощо.