Висновки

Введення в дію національних стандартів бухгалтерського обліку в Україні зумовило принципово новий підхід до обліку дебіторської заборгованості. Згідно П(С)БО 10 „Дебіторська заборгованість" дебіторська заборгованість – це сума заборгованості дебіторів підприємству на певну дату. Дебіторська заборгованість поділяється на два види:

• довготермінова дебіторська заборгованість;

• поточна дебіторська заборгованість.

На відміну від терміну „поточна дебіторська заборгованість" термін „довготермінова дебіторська заборгованість" визначає одночасне виконання двох умов: виникнення і погашення заборгованості після 12 місяців з дати балансу. Виходячи з цього, поточна дебіторська заборгованість враховується в складі оборотних активів підприємства, довготермінова – в складі необоротних активів підприємства.

Дані про залишки дебіторської заборгованості на кінець останнього дня звітного періоду відображаються в відповідних розділах Балансу підприємства.

Принципово новим є порядок відображення і обліку в підсумку балансу дебіторської заборгованості за продукцію, товари, роботи та послуги, наведений в пункті 27 П(С)БО 2 „Баланс"[2]: в підсумок балансу включається чиста реалізаційна вартість, яка визначається шляхом відрахування з дебіторської заборгованості резерву сумнівних боргів.

Поняття „сумнівний борг" – нове для бухгалтерів України, а тому його трактуванню необхідно приділити особливу увагу. Для визначення величини резерву сумнівних боргів пунктом 8 П(С)БО 10 передбачені два можливих метода:1) метод оцінки платоспроможності окремих дебіторів (в міжнародній практиці – метод прямого списання); 2) метод класифікації дебіторської заборгованості.

Метод прямого списання передбачає списання дебіторської заборгованості покупців та відображення списаних сум в складі сумнівного боргу. Підставою для списання є наявність невпевненості в погашенні даної суми боржників. Рішення про визнання заборгованості сумнівною може прийматися як по всій сумі боргу, так і по окремих його частинах.

Використання методу класифікації дебіторської заборгованості ґрунтується на групуванні заборгованостей по термінах її погашення (наприклад, по наступних групах: терміни неоплати до 1 місяця, 3-6 місяців, 6-12 місяців, 1-2 роки, більше двох років). Для кожної групи підприємств встановлюється коефіцієнт сумнівності, який росте з збільшенням термінів непогашення дебіторської заборгованості. Величина резерву сумнівних боргів визначається як сума добутків поточної дебіторської заборгованості за продукцію, товари, послуги і коефіцієнта сумнівності відповідної групи. Нараховані суми резерву сумнівних боргів за звітний період підприємства відображають в складі інших операційних витрат в звіті про фінансові результати.

Аналізуючи величину сумнівних боргів, підприємство має можливість коректувати свою маркетингову політику, розробляти додаткові заходи по погашенню дебіторської заборгованості до моменту визнання її безнадійною. З моменту визнання дебіторської заборгованості безнадійною, вона виключається зі складу активів підприємства з одночасним зменшенням величини резерву сумнівних боргів.

В цілому введений Національними стандартами бухгалтерського обліку України порядок обліку дебіторської заборгованості базується на принципі обачності – використання в бухгалтерському обліку методів оцінки, які запобігають завищенню оцінки активів і доходів підприємства.

Застосування ж міжнародного досвіду з питань управління дебіторською та кредиторською заборгованістю, а також системи важелів, що застосовуються в зарубіжних країнах для забезпечення їх погашення, на наш погляд, матиме значний позитивний вплив і на національну вітчизняну економіку.[5]