Розділ 1 запозичена лексика як предмет лінгвостилістичних досліджень

1. Місце запозичення у лексико-семантичній системі сучасної німецької мови

Значення запозичень в різних мовах неоднакове і залежить від конкретних умов розвитку кожної мови.

Німецька мова як і кожна розвинена мова світу інтегрує сьогодні багато нових різних іншомовних слів. Саме тому цій темі надається велике наукове і практичне значення. На думку Артемюк Н. Д., вивчення запозичень є одним із досить важливих завдань у візначенні законів розвитку мов [1, с. 243].

Змінам у системі сучасної німецької мови під впливом запозичень чимало уваги приділяють і сучасні німецькі мовознавці: К. Гетцлер, Р. Глан, Р. Келлер, А. Шендельс та інші.

Той чи інший вплив однієї мови на іншу завжди пояснюється історичними причинами: війни, завоювання, подорожі, торгівля стають причинами тісних взаємозв'язків між різними мовами. Інтенсивність запозичення іншомовних слів є відмінною в різні періоди. Залежно від конкретних історичних умов вона іноді збільшується, а іноді, навпаки, зменшується. При цьому ступінь впливу однієї мови на іншу у значній мірі залежить від мовного фактору, а саме від ступеню близькості взаємодіючих мов, та від того, яка в них спорідненість між собою.

Використання запозичень в термінологічній системі німецької мови пояснюється різними причинами. Дослідник В. Уілс, діяльність якого спрямована на вивчення запозичених англо-американізмів у німецькій мові, пояснює їх вживання наступними аспектами:

1. Розвиток відносин, а саме між США і ФРН у післявоєнні часи.

2. Тенденція до міжнародної стандартизації лексики в мові.

3. Вплив комерції і моди на мовну поведінку людини.

4. “Лінощі”, пов’язані з мисленнєвим процесом.

5. Недооцінка рідної мови [22, с. 49].

Учених цікавить не тільки звідки і чому прийшло запозичене слово, але і те, як воно асимілювалося в мові, як співпало з її граматичною будовою і фонетичними нормами, як змінило своє значення, і які зміни були викликані з його появою в словниковому складі мови, яка його запозичила. Власне кажучи, про необхідність саме такого підходу до запозичень окремі російські вчені зазначали вже давно. Зокрема відомий російський лінгвіст XIX ст. О. О. Потебня вважав, що неправильно запитувати про те, звідки запозичене слово, а потрібно запитувати про те, що додалося, що було створено в результаті діяльності, яка розвивалась завдяки певному поштовху при запозиченні слова від іншого народу [10, с. 462]. Але цей погляд у свій час не отримав схвалення.

Потебня О. О. звертав увагу на творчий елемент у процесі запозичення. “Запозичувати, – говорив він – це означає брати для того, щоб у тебе була можливість внести в скарбницю людської культури більше, ніж отримувати” [10, c. 463] Такий підхід до питання запозичень, дозволяє виявити закономірності, яким підкорюється розвиток словникового запасу мови, пояснити явища, які в ньому відбуваються, і виявити їхні причини, показати зв'язок між історією окремих слів, історією мови і історією народу.

Запозичена лексика у системі зокрема німецької мови отримує абсолютно нове оформлення, вона пристосовується, оскільки це комплексний процес, який охоплює всі аспекти існування і розвитку лексем в мові. Освоєння іншомовних слів мовою лінгвісти розглядають як максимальне наближення їх фонетичного, графічного, морфологічного і лексико-семантичного оформлення до відповідних норм мови, яка адаптує ці слова.

Таким чином, запозичення не є однорідним явищем. Воно може проявлятися на різних рівнях мови. Інтеграція запозичення в мові є поетапним багатоплановим процесом, тому саме його багато лінгвістів вважають найяскравішою рисою мовного розвитку. А інші навпаки виступають проти нього. Все це свідчить про стрімкість і неминучість мовних процесів, а також силу культурно - інтеграційного впливу у світі.

2. Класифікація запозичень

Як ми вже зазначали, кожна мова тісно пов’язана з іншими мовами та культурами. Вчена Теа Шіппан виділяє наступні причини та керуючі сили, які спряли появі нових іншомовних слів у складі німецької мови:

1. Запозичення термінів на позначення існуючих явищ та речей, наприклад, запозичені з латинської мови слова у часи римської окупації (І ст. до н.е.-V ст.): Wein, Pflaster, Straße.

2. Культурні та наукові відносини, наприклад, у період християнізації (V – ХІ ст.), які поповнили склад німецької мови словами християнського походження з латинським та грецьким походженням: Altar, Messe, predigen, Tafel, Schule.

3. Літературна перекладацька діяльність провідних діячів, які повинні були використовувати іншомовні слова з причини відсутності відповідних лексем у рідній мові: лат. Conscientia – древньоверхньонімецька giwizzani.

4. Вплив письмових та усних норм мови. У період Ренесансу великий вплив мали грецька та латинська мови як мови науки: Telefon, Telegraf.

5. Інтереси та прагнення народу призвели до запозичення французьких слів ХVІ – ХІХ ст., причиною яких став вплив сформованого дворянства та буржуазії: Boulevard, Trottoir, Portemonnaie, Ensemble, Renaisance.

6. Соціальна, економічна та політична відсталість Німеччини у ХІХ ст. призвела до появи багатьох запозичень з французької та англійської мови зі сфери індустрії та лексики, пов’язаної з парламентом: Kammer, Unterhaus.

7. Інтернаціональна співпраця усіх сфер призвела у ХХ ст. до появи інтернаціоналізмів, які були повністю або частково запозичені з різних мов: Marketing, Bourgeoisie, Radioelektronik.

8. Економічний, політичний та частково культурний вплив Англії та США на західну частину Німеччини, вплив тогочасної РСФСР на східну частину Німеччини впродовж 1945 – 1990 також послугували причинами появи великої кількості іншомовних слів: Pop-music, Held der Arbeit, Kulturhaus, Laser, PC, Poster/Plakat, T-Shirt/Pulli, cool, Patchwork [14, с. 190-191].

За формою запозичення поділяються на різні групи:

1. Іншомовні лексеми. Ці лексеми на фонетичному або морфологічному рівні мають чіткі риси вихідної мови, які роблять їх чужими для німецької мови. Вони у свою чергу поділяються на інтернаціоналізми та екзотизми.

1. Інтернаціоналізми – це такі слова, які використовуються інтернаціонально, які за морфемним, фонетичним та орфографічним складом підходять до мови, у якій вони з’явились, та які маючи те саме значення, часто використовуються як терміни. Найчастіше до складу таких слів входять грецькі та латинські морфеми: Theater, Telephon, Thermodynamic, Alkohol, Lobby, Management. Таких, згідно Петеру Брауну, у складі німецької мови нараховується приблизно 3500 слів [14, с. 192].

2. Екзотизми позначають іншомовні денотати та реалії, які є відомими носіям німецької мови, але здаються незвичними: USA, Karpaten, Avocado, Mango.

1. Запозичені слова. На противагу першій групі, запозичені слова – це іноземні слова, які приєднались до системи німецької мови, а носій зазначеної мови сприймає їх як суто німецькі. Різниця між іноземною та запозиченою лексемою полягає у рівні асиміляції формам німецької мови. Як приклад наведемо наступні слова: Crème, Café, Salat, Spaghetti.

2. Запозичені форми. Такі лексеми можуть або підпорядковуватись за значенням нормативу німецької мови, або відтворювати структуру запозиченого слова німецькими морфемами. Серед них розрізняють такі:

3.1. Запозичена форма – це створення нового слова німецькими мовними засобами за іноземною моделлю, за морфемною структурою воно є незалежним: Kraftwagen – Automobil, Umwelt – Milleau.

3.2. Запозичення-відтворення – це точне відтворення іноземного слова німецькими морфемами (Glied-für-Glied-Transposition): Gevatter, Wolkenkratzer, Gehirnwäsche, Wandzeitung.

3.3. Запозичення-передача – це вільне та часткове відтворення іноземного слова німецькими морфемами у загальному змісті: Vaterland – лат. patria, lüftgekühlt – анг. air-conditionbed, barmherzig – лат. miser-cors, pipe-line – Erdölleitung, Brettsegler – windsurfer.

3.4. Запозичення значення – це перенесення нового значення на вже існуюче німецьке слово: Pionier – Soldat der Pioniertruppen, Brigadier – Leiter eines Arbeitskollektiv [14, с. 193].

Окрім вище перерахованих груп існують також запозичені вислови (синтагматичні зв’язки слів), наприклад: kalter Krieg – cold war, aus zweiter Hand – second hand. Паралельно з запозиченими висловами розрізняють також певні інтернаціональні фразеологізми, які є характерними для більшості європейських мов: von Kopf bis Fuß – from head to foot – dalla testa ai piedi – des pieds a la tete, den Kopf verlieren – to lose one’s head - perdere la testa [14, с. 192 – 194].

Іноземні та запозичені слова є парадигматичним феноменом. Іноземні слова, особливо інтернаціоналізми, часто використовуються у німецькій мові, та не рідко використовуються у термінології, домінуючи завдяки своїй нейтральності та однозначності. У деяких мовах іноземні слова конкурують з іншими компонентами парадигматичних угрупувань. У парадигматичній системі це пояснюється їх підвищеним експресивним забарвленням або визначеною неточністю, наприклад: attraktiv – anziehend, sensibel – empfindsam, originelle Idee, brav. У результаті такої конкуренції між рідним та іноземним словом останнє може дещо відрізнятись за значенням: Team – Gruppe, Autor – Schriftsteller. Наприклад, німецький іменник Gruppe, на відміну від запозиченого, не має значення саме спортивної команди.

Таким чином, існують різні групи запозичених слів та виразів, які не рідко використовуються та конкурують з вже існуючими у німецькій мові лексемами.

3. Пуризм як спосіб впливу на процес запозичення

Як ми вже зазначали, причини появи запозичень дуже різні, а процес запозичень має історичні корені. Такі лексеми часто конкурують з вже існуючими одиницями у певній мові. Існує багато культурних діячів та науковців, які виступають проти використання запозичень, наполягаючи на вживанні вже існуючих форм, а у разі їх відсутності, створювати нові слова морфемами німецької мови. Такий рух має назву “пуризм”.

Мета, яка поєднує всі мовні угрупування, це культивація певної мови. Мовний пуризм бореться не лише проти іноземних слів, але і проти непристойних, застарілих та регіональних форм, замінюючи їх неологізмами або народномовною конструкцією. Поряд із лексикою до уваги приймається також граматика, написання слів, вимова та ін. [33].

У лінгвістичних працях у понятті “пуризм” поєднуються дуже різні за своєю соціальною значимістю явища, цим пояснюються і розходження у її оцінці [34].

У період епохи становлення літературних мов, особливо в економічно відсталих країнах, панівні соціальні класи цілком засвоїли іноземну культуру більш розвинених країн. Явище пуризму виникає у зв’язку з ростом національної самосвідомості та свідчить про прагнення знайти більш широку народну базу для літературної мови та створити єдність у мові. Саме це вважається однією з найважливіших умов дійсно вільного та широкого торгівельного обігу, який відповідає сучасному капіталізму [34].

Протилежністю пуризму є антинормалізаторство, що позначає відмову від необхідності свідомого втручання у мовний процес. При такому підході відкидається і наукова нормалізація, і нормативна лексикографія. Цікаво, що такий письменник як О. К. Югов зазначав, що мова править сама собою. У своїх крайніх проявах пуризм та антинормалізаторство співпадають: критика іноземних запозичень ведеться прибічниками цих позицій на основі суб’єктивно-смакових оцінок фактів мови. Без урахування культурних традицій. Наукова мовна нормалізація припускає боротьбу з проявами як пуристських так і антинормалізаторских поглядів у сфері мовної культури [33].

Розглянемо детальніше процес та причини формування пуризму у Німеччині.

Ранні форми пуризму у Німеччині необов’язково орієнтовані на національність. У центрі знаходиться культурний патріотизм, який, у першу чергу, пов'язаний з анти-імперським аспектом, боротьбою проти запозичень латинської мови. У Німеччині пуризм виник у ХVІІ ст.

Найсуттєвіше у всі часи сприймалася базова правильність німецької мови, а також властивість німецької мови бути головною мовою та мовою героїв. У будь якому випадку німецька мова повинна бути корисною для спілкування та політики, а також сприйматись на рівні однієї з трьох святих мов (єврейська, грецька, латинська). Слід зазначити, що саме зазначені мови найбільше вплинули на велику кількість німецьких слів.

У ХVІІ ст. виникло багато мовних угрупувать, які присвячувались так званому догляду за німецькою мовою. Найвизначнішим є “Früchtbringende Gesellschaft” або “Palmenorden” (1617 – 1680), яке було засновано у м. Веймар князем Людвігом фон Анхальт-Кьотен. Прикладом послугувало вже існуюче італійське угрупування “Accademia della Crusca”. До складу цього німецького угрупування увійшли Шоттель, Мартін Опітц, Георг Філіп Харсдьорфер, Філіп фон Цезен та ін. У ХVІІ ст. існували також і інші угрупування, наприклад: “Teutschgesinnte Gesellschaft” (1643 – 1708 рр., засновано Фон Цезеном, Харсдьорфером та Мошерошем), “Pegnesische Blumenorden” (засновано у 1644 р.), “Elbschwanenorden” (засновано 1658, як конкуруюче до попередньо зазначеного), “Aufrichtige Tannendesellschaft” (засновано у 1633 р. у м. Страсбург). Члени цих мовних угрупувань зазвичай походили з освіченої буржуазії, деякі з них у продовж життя отримали титул дворянина. До складу таких мовних угрупуваннях зазвичай не входили священнослужителі, що дозволило уникнути конфесійних сварок та суперечок. Моделями мовних угрупувань послугували схожі угрупування у Нідерландах та Італії. Такі мовні угрупування вважали своїм обов’язком підтримувати німецьку мову та таким чином німецьку гідність. Обов’язки таких угрупувань менш за все були націлені на сферу мовознавства.

Одним з найвизначніших мовних пуристів минулого вважають Філіпа фон Цезена. Саме він запропонував такі варіанти онімечення наступних іноземних слів як, наприклад: Distanz – Abstand, Adresse – Anschrift, Moment – Augenblick, Bibliothek – Bücherei, Projekt – Entwurf. Сьогодні ми використовуємо обидві форми цих слів як синоніми, тому таку заміну можна вважати успішною. Але існують і такі форми запозичених слів, онімечені форми яких так і не прижилися та не використовуються, наприклад: Anatom – Entgliederer, Natur – Zeugemutter, Botaniker – Krautbeschreiber, Kloster – Jungfernzwitter, Fenster – Tageleuchte [5, с.78 – 80].

Історично доведено, що саме ця боротьба з іноземними словами у ХVІІ ст. стала причиною пробудження мовної свідомості та відкриття можливостей словобудування.

Початок ХХ ст. позначений зміною політичного життя у Європі. Відродження націй супроводжувало утвердження літературних варіантів мов. Пуристичні тенденції ХХ ст. стають загальною ідеєю, зумовленою потребами очищення мови, носії якої перебували в різних державах, і їх мовлення відповідно зазнавало впливу з боку державних мов цих країн. Нова потужна хвиля пуристичних проявів у 90-х роках ХХ ст. охопила здебільшого мови країн колишнього соціалістичного табору, до числа яких входить і Німеччина. З 1997 року у Німеччині діє товариство захисту німецької мови “Deutsche Sprache”, яке згрупувало інтелігенцію, школярів, студентів, робітників. Члени товариства висловлюються проти надмірного залучення англіцизмів, особливо коли запозичення спричинені модою. Слід зазначити, що дане угрупування було створено за ініціативою не професора-філолога, а молодого вченого Вальтера Крамера, професора кафедри соціальної статистики [15].

Пуризм, як специфічна форма ставлення особи етносу до мовних норм, більш або менш активно виявляється на всіх етапах розвитку мови і посилюється в критичні, визначальні для нації періоди історії, хоча в кожному з них йому притаманні специфічні риси.

Слід зазначити, що сьогодні у Німеччині багато офіційних закладів, солідних організацій, реклама дуже часто використовують запозичення, особливо з англійської мови. Сьогодні виникла суміш двох мов під назвою “Denglish” (English+Deutsch). Багато критиків стверджують, що у даному випадку від німецької мови залишилась лише літера “D”. Вчені дуже схвильовані, що через 50 років у Німеччині будуть говорити на мові, яка не була б зрозумілою для сьогоденних німців [15].

Таким чином, питання запозичень було і залишається дуже актуальним, привертаючи увагу не лише філологів та мовознавців, але і інших людей, які поважають свою культуру та мову. Утворюються мовні пуристичні угрупування, метою яких є усунення з мови неорганічних іншомовних елементів, шляхом їх заміни на неологізми або конструкції, побудовані морфемами визначеної мови.

Висновки до розділу 1

Лексичний склад будь-якої мови постійно поповнюється новими одиницями. Одним зі способів поповнення словникового складу мови є запозичення, які завжди привертали увагу науковців та письменників.

Існує багато причин появи запозичень у мові, серед яких міжнародна стандартизація, вплив комерції, міжнародних відносин та ін. Враховуючи історію німецької мови, можна дійти до висновку, що у складі німецької мови появі нових мовних одиниць сприяли саме культурні та наукові відносини у період християнізації, літературна перекладацька діяльність провідних діячів, які з причини відсутності рідних лексем цієї мови повинні були використовувати іншомовні одиниці, вплив письмових та усних норм мови у період Ренесансу, дворянство, які спричинили появу французьких лексем у складі німецької мови, інтернаціональна співпраця ХХ ст. та ін.

За формою запозичення поділяються на різні групи, серед яких іншомовні лексеми, запозичені слова та запозичені форми, які у свою чергу поділяються на підгрупи: інтернаціоналізми, екзотизми,запозичена форма, запозичення-відтворення, запозичення-передача, запозичення значення. Існують також запозичені вислови та інтернаціональні фразеологізми, які є характерними для більшості мов.

Слід зазначити, що питання запозичень є дуже актуальним. Багато науковців, письменників та інших людей виступають проти появи нових іноземних лексем у мові. Як наслідок утворюються мовні угрупування, метою діяльності яких є усунення іншомовних елементів або протистояння появі нових запозичень.