3. 1.3. Особливості податкової політики сучасної України

В умовах перебудови економіки України, створення нових соціальних та економічних відносин у суспільстві, розбудови нашої держави як незалежної та самостійної, важлива роль відводиться податковій політиці. Одним з першочергових завдань ринкової реформи в Україні є створення ефективної податкової політики, яка б забезпечувала розвиток народногосподарського комплексу країни, відповідним чином регулювала б економічні відносини.

Історія сучасної податкової системи України починає свій відлік з 1992 року. Це досить короткий час для створення високоефективної політики оподаткування, оскільки створення ефективної системи оподаткування - це не тільки практична, а й дуже серйозна наукова проблема. Адже податкова система включає в себе цілу низку встановлених в країні податків, зборів і обов'язкових платежів, а також складні механізми їх нарахування та внесення до бюджету та до державних цільових фондів. У той же час це не механічна сукупність, а внутрішньо організована, функціонально взаємоузгоджена, взаємодоповнююча, цілеспрямована система, яка базується на науково обґрунтованих і вже історично перевірених принципах податкової політики. Принцип відносно будь-якої системи - це та наукова основа та правило, від якого не відступають. Дотримання основних принципів оподаткування дуже важливе для ефективної реалізації податкової політики сьогодні та створення оптимально справедливої та економічно виправданої системи оподаткування в найближчому майбутньому.

Сьогодні в Україні питання податкової політики належать до найгостріших як в економічному й соціальному, так і в політичному контексті. Україна, не маючи достатнього практичного досвіду й наукового обґрунтування формування та реалізації податкової політики, розвивалася експериментальним шляхом, нерідко роблячи при цьому хибні кроки.

Податкова політика держави є складовою частиною економічної політики, яка базується на сукупності юридичних актів, що встановлюють види податків, зборів та обов'язкових платежів, а також порядок їх стягнення та регулювання. Кожна конкретна податкова система є відображенням податкової політики, яка проводиться державою.

Історія розвитку системи оподаткування свідчить про те, що податки можуть бути не лише джерелом наповнення бюджетів різних рівнів, а й інструментом регулювання тих чи інших соціально-економічних процесів - перерозподілу доходів між членами суспільства, стимулювання окремих видів господарської діяльності та обмеження розвитку інших тощо. Свідоме використання державою податків для досягнення певної мети проходить у рамках її податкової політики.

Стратегія проведення податкової політики в Україні повинна спиратись на ґрунтовну теоретичну базу, максимально враховувати відмінність перехідного стану економіки держави. Якщо податки економічно не обґрунтовані, то вони пригнічують і розвиток підприємств, і стимули до праці та спричиняють несправедливий перерозподіл доходів між соціальними групами.

Податкова політика являє собою систему заходів, які проводяться Урядом країни, по вирішенню певних короткострокових та довгострокових завдань, які стоять перед суспільством, за допомогою системи оподаткування країни. До довгострокових завдань належать досягнення економічного зросту, максимального рівня зайнятості населення країни, росту рівня його благополуччя. Короткостроковими цілями відносно податкової політики можуть бути наповнення державного бюджету, досягнення його збалансованості, стимулювання інвестиційної діяльності тощо. Податкова політика представляє собою діяльність держави у сфері встановлення та стягнення податків, зборів та обов'язкових платежів. Загальна стратегія податкової політики повинна включати пріоритетні цілі, пов'язані з функціонуванням системи оподаткування, та методи їх досягнення. Перспективнішою є така податкова політика, яка здатна викликати й майбутній ефект, тобто реалізація певних заходів сьогодні дасть можливість забезпечити в майбутньому реалізацію інших заходів. Найважливішим напрямком діяльності Уряду є створення сприятливих умов для розвитку економіки, забезпечення стабілізації фінансового стану держави, недопущення дефіциту бюджету, регулювання інфляційних процесів, забезпечення збалансованості бюджету, а також оживлення ділової активності та підтримка підприємств матеріальної сфери. Податкова політика повинна передусім сприяти росту обсягів накопичення, створення умов, які полегшують оновлення капіталів підприємств. При провадженні податкової політики держава обов'язково враховує інтереси кожного підприємства, кожного члена суспільства.

Вся історія податкової політики зводиться до пошуків ідеалів оптимального оподаткування. При цьому держава не може задовольнятися лише загальними пропорціями розподілу ВВП. Вона повинна враховувати інтереси кожного підприємства, кожного члена суспільства. Іншими словами, податкова політика повинна влаштовувати і державу, і платників податків. При переході до суто ринкової економіки повинні змінюватись як система оподаткування, так і методи розрахунків та сплати податків, а відповідно, і порядок їх адміністрування. При цьому в питаннях оподаткування не повинно бути сліпого копіювання досвіду окремих країн світу. Не можна накладати податкову систему будь-якої країни на нашу дійсність. Будь-які новації в податковому законодавстві повинні знаходити відображення лише після проведення глибокого вивчення існуючої проблеми та досвіду окремих елементів системи оподаткування країн з ринковою економікою, проведення ґрунтовного аналізу доцільності зазначеної норми та можливості її застосування в українському податковому законодавстві.

Важливою умовою ефективної податкової політики є її стабільність і передбачуваність, завдяки чому у підприємств виникає можливість планувати господарську діяльність та правильно оцінювати ефективність прийнятих рішень.

Податкова політика проводиться, виходячи з певних принципів, які відображають її завдання. Принципи оподаткування, що вперше були сформульовані А. Смітом в його класичній роботі «Дослідження про природу та причини багатства народів», із якими в послідуючому, як правило, погоджувались економісти, зводяться до чотирьох понять: всезагальність, справедливість, визначеність і зручність.

Принципи Адама Сміта, дякуючи їх простоті та зрозумілості, не потребують ніяких інших пояснень, окрім тих, які є в них самих. Вони стали аксіомами податкової політики. Заслуга німецького економіста А. Ватера в доповненні й обґрунтуванні цих принципів. Він запропонував 9 основних принципів, які класифікує в 4 групи: до першої відносять - достатність обкладання податками та еластичність, тобто здатність адаптуватися до державних потреб; до другої - правильний вибір об'єкта оподаткування і вірна комбінація різних податків у таку систему, яка б рахувалася з наслідками й умовами їх перекладання; до третьої - всезагальність оподаткування та рівномірність; до четвертої – визначеність, зручність сплати податку і максимальне зменшення витрат на стягнення податків.

Як бачимо, наведені принципи організації податкової системи сформовані з точки зору впливу податків на загальний економічний розвиток і добробут.

В Україні суттєва увага постійно приділяється впорядкуванню стягнення податків, зборів та обов'язкових платежів, а також посиленню відповідальності за ухилення від їх сплати або за несвоєчасність їх сплати до бюджетів усіх рівнів. Не менш важливою проблемою в Україні і сьогодні залишається відсутність стабільності податкового законодавства.

Можна стверджувати, що для окремих суб'єктів господарювання сума податків сьогодні є обтяжливою і створює певні передумови для подорожчання продукції, що ними випускається, звужуючи при цьому ринок її збуту.

Отже, податкова політика як засіб макроекономічного регулювання, властивий економіці ринкового типу, в Україні лише починає формуватися. Цей процес ускладнюється насамперед відсутністю виваженої, реалістичної концепції виходу України з економічної кризи, розробленої на основі певної економічної теорії. Справа в тому, що якщо основним шляхом виходу економіки з кризового стану вважати стимулювання пропозиції, слід застосовувати одну податкову політику, якщо ж орієнтуватись на досягнення фінансової стабілізації, передусім низького рівня дефіциту державного бюджету, інші.

За даними Світового банку за підсумками 2011 року Україна зайняла перше місце у світі за кількістю податків і зборів: український бізнес у той чи іншій формі сплачує 135 різних податків. Для порівняння, друге місце в цьому рейтингу зайняла Румунія, у неї кількість податків 113. На третьому місці перебуває Ямайка з 72 видів податків. У Гонконзі стягуються всього три податки, в Грузії, Швеції, Норвегії — чотири податки, у Сингапурі — п'ять податків. У Франції всього сім податків, у Великобританії, Чехії, Нідерландах, Португалії, Іспанії, Фінляндії - вісім податків. У США - 11. У середньому на податкову звітність та сплату податків українські підприємці витрачають 657 годин на рік.

Отже, розробка і використання в Україні податкової політики як засобу макроекономічного регулювання є одним з найактуальніших сучасних завдань.

Невирішеність проблеми на концептуальному рівні, призводить до нестабільності податкової політики, що дестабілізує економіку.

У 2011 році Україна стала європейським лідером за обсягом тіньової економіки, випередивши весь Євросоюз і навіть Росію. Згідно з розрахунками професора Університету Лінца Фрідріха Шнайдера (Австрія), якими користуються у своїй роботі Світовий банк і Міжнародний валютний фонд, частка тіньової економіки в Україні б’є європейські рекорди, сягнувши у 2011 році 44,1% офіційного ВВП. За оцінками Transparency International, Україна в цьому показнику опустилася на 152-ге місце в світі між Угандою і Таджикистаном. Водночас, Міністерство економічного розвитку і торгівлі України дає більш позитивну офіційну оцінку - 34% ВВП за 2011 рік.

У 2012 році офіційний рівень тіньової економіки в Україні за методом «витрати населення - роздрібний товарообіг» становив 45% ВВП. При обсязі роздрібного товарообороту підприємств-юридичних осіб у 405,1 млрд. грн. ними сплачено податків 30,7 млрд. грн. При цьому фізичними особами-підприємцями, які здійснюють торговельну діяльність, при обсязі роздрібного товарообігу в 399,2 млрд. грн. сплачено 3,8 млрд. грн. податків.

За офіційними даними, обсяг тіньового сектору вітчизняної економіки становить як мінімум 350 млрд. грн. на рік та розподіляється наступним чином: 170 млрд. грн. становить зарплата в «конвертах»; 100 млрд. грн. - доходи власників активів (виведення безготівкових коштів у готівкову форму або на інвалютні рахунки в іноземних банках); 35 млрд. грн. - неофіційні платежі; 45 млрд. грн. - основні засоби, матеріальні ресурси і послуги тіньового сектору.