5. Суспільні відносини і зовнішня політика Галицько-Волинського князівства. Його занепад: причини і наслідки. (продовження)

Починаючи з 13 століття на території князівства поширилася нова для Русі культура західноєвропейського лицарства. Відомо, що галицько-волинські князі і бояри неодноразово проводили лицарські турніри, які називалися «іграми». Разом з різними запозиченнями у військовій справі, розвитком міждержавної торгівлі та проведенням активної зовнішньої політики, на руських землях поширились латина, універсальна мова західноєвропейського цивілізаційного простору.

Розвиток культури в Галицько-Волинському князівстві сприяв закріпленню історичних традицій Київської Русі. Протягом багатьох сторіч ці традиції зберігались в архітектурі, образотворчому мистецтві, літературі, у літописах та історичних творах. Проте водночас західно-руські землі потрапили під культурний вплив Західної Європи, де галицько-волинські князі і знать шукали протидію агресії зі Сходу.

Особливості суспільного розвитку, управління, розвитку права в Галицько-Волинській державі.   Як і в Київській Русі, населення Галицько-Волинської Русі поділялося на вільних, напіввільних і невільних.

У Галичині ще з XI ст. відзначалася своїми впливами боярська верства, яка була вельми заможна і визначала політичне життя князівства. Бояри займали всі провідні посади в державі, мали власні військові формування (дружини), домінували в політичному й економічному житті Галича, Перемишля, Звенигорода. Галицьке боярство перебувало під впливом Польщі й Угорщини, переймаючись своєрідним шляхетсько-аристократичним духом.

Для усунення незручних князів галицькі бояри не зупинялися перед двірськими заколотами, перед розправою над князями та захопленням престолу. Історія свідчить, що в такий спосіб 1210 року боярин Володислав сів у Галичині на князівський стіл. Бояри самостійно роздавали землю, приймали до себе на службу деяких з дрібних, зубожілих князів, які звалися “службовими князями”. Джерелом збагачення бояр було не лише велике землеволодіння, а й вищі адміністративні посади, що їх вони посідали і з яких годувалися (“кормління”).

Слід наголосити, що незважаючи на негативні наслідки панування боярської олігархії, народ галицької землі знайшов у собі сили, щоб зберегти політичну незалежність свого краю в часи татаро-монгольської навали.

Галицько-Волинська Русь знаходилась осторонь від великого торговельного шляху “з варяг у греки”, однак мала тісні зв’язки з європейськими державами. Ця особливість у розвитку Галицько-Волинської держави привела до бурхливого зростання міст і забезпечила важливу роль міського населення в політичному житті держави.

Напіввільним населенням була та частина селянства, яка втратила господарську самостійність і змушена була працювати на землі власника.

Як і в Київській Русі, в Галицько-Волинській землі існувало холопство, але великого розповсюдження воно не отримало. Більшість холопів була посаджена на землю, злилася з селянством.

Галицько-Волинська держава розширює свою територію на північ і частково на захід. До складу її входять не тільки старовинні галицькі землі, а й земля Ятвязька (частина Литви), Берестейська. Князь Данило тимчасово поширює свою владу на Київ. Відомо, що син Данила Лев змагався навіть за приєднання Кракова до Галицько-Волинської держави.

Розширюючи свою територію, Галицько-Волинська держава завдяки невпинній енергії таких талановитих князів, як Роман Мстиславович, Данило Романович, Лев Данилович, встановлює тісні зв’язки з західними державами, веде торгівлю з німцями, чехами та ін. Князі галицько-волинські в офіційних актах величають себе князями всієї Русі.

Зауважимо, що для всіх українських князівств залежність від монголів була тяжкою. Князі мали обмежений суверенітет на власній території. З 1242 р. вони повинні були отримувати в хана спеціальний дозвіл — ярлик, який гарантував право на князювання. З 1257 р. монголами було введено інститут баскачництва (адміністративно-фінансове управління), що привело до спроби галицького престолу заручитися підтримкою римського папи в боротьбі проти Золотої Орди.

Але римська курія переслідувала інші цілі: намагалася поширити католицизм на Галицько-Волинську землю. Коли Данило переконався, що представники папи приїхали “для викорінення грецьких звичаїв та обрядів”, 1248 р. він припиняє зв’язки з Римом. Цікаво, що папська делегація привезла в дар Данилові королівську корону, від якої він відмовився, щоб не ускладнювати відносини з татарами.

1252 р. переговори Данила з папським престолом поновилися. Розраховуючи на допомогу папи в боротьбі проти татар, Данило дав згоду на унію і прийняв від папи королівську корону, якою був коронований у Дорогочині 1253 року. З відтоді галицьких князів почали йменувати королями Русі. Набули поширення визнані в Європі символи влади — корона, герб, прапор, печатка. Але папа лише цим і обмежився. Данило не отримав обіцяної допомоги і розірвав угоду про унію.

Галицько-волинські князі мали вплив на церковну організацію. Лише з їхньої санкції Київський митрополит призначав єпископів.

З 1303 р. в Галичі було засновано власну митрополію. Та вона існувала недовго. В 1309 р. новий митрополит Петро Ратенський став митрополитом “всія Русі” і своєю резиденцією зробив Москву, а згодом Галицька митрополія взагалі була ліквідована.