6. Культура Давньої Русі.
Культуру Київської Русі слід розглядати в контексті матеріальних та духовних досягнень наших пращурів. До матеріальної культури цієї доби можна віднести досягнення в галузі ремесел, архітектури, живопису тощо, до духовної — досягнення в галузях науки, літератури, усної народної творчості, музики и театру та ін.
Ремесла
За князівської доби Київ був справжнім «містом майстрів». Тут було понад 60 ремісничих професій: ковалі, гончарі, теслярі та інші умільці. Не випадково райони Києва мають назви Гончарі, Дігтярі, Кожум'яки. Шанувалися ювеліри, різьбярі на кістці та дереві, склодуви тощо. Високохудожні вироби руських майстрів цінували не тільки в Київській державі, а й за кордоном — у Чехії, Польщі, Болгарії, Херсонесі та інших державах, куди їх вивозили іноземні купці. Особливо славилися на Русі золотарі. Українські вироби з золота та срібла — тарелі, таці, кубки, різноманітні прикраси, оздоблені коштовним камінням, високо цінували за кордоном.
На Русі популярними були «змієвики» — круглі медальйони, які з одного боку мали зображення святого образу, а з другого — змієподібний орнамент. «Змієвики» носили як талісмани та амулети проти чар і хвороб. Часто ремісники ставили на своїх виробах клеймо, чим увіковічували у виробах своє ім'я.
Руська броня — кольчуги, щити, шоломи — та зброя — довгі мечі, бойові сокири, булави, списи, майстерно виготовлені луки — славилися далеко за межами Русі.
Характерні риси та особливості розвитку культури Київської Русі.
У Київській державі сформувалася і досягла високого рівня її своєрідна і неповторна культура. Побудована на традиціях землеробської культури східних слов'ян, вона увібрала в себе кращі досягнення Заходу і Сходу.
За часів Володимира започатковують освіту, відкривають перші школи. Князь Ярослав запроваджує обов'язкове навчання для молоді вищих станів, готуючи її для майбутньої ДІЯЛЬНОСТІ. Шкільну справу у свої руки взяла церква, що надало освіті певної однобічності. Навчали за допомогою богословської літератури, передусім Псалтиря.
Ярослав Мудрий заснував першу бібліотеку при Софії, Володимир Мономах написав літературні повчальні твори, уславився як філософ волинський князь Володимир Василькович. Писемність поширювалась і серед простого люду. Це підтверджують знайдені в Новгороді «берестяні грамоти» і велика кількість написів, які робили на своїх виробах ремісники. Математичні знання зводилися до чисто практичних — чотири дії, дроби, обчислювання відсотку.
Популярністю користувалися різного роду переклади з латині і грецької мови. Це були візантійські хроніки, історія Олександра Македонського та ін. Спочатку оригінальні літературні твори являли собою переробку перекладацьких мотивів. Згодом вводяться місцеві сюжети — «Моління Данила Заточника» (збірка життєвих і політичних порад новгородському князю Ярославу), славнозвісне «Слово про закон і благодать» київського митрополита Їларіона (середина XI ст.). Вершиною літературної творчості було «Слово о полку Ігоревім» (кінець XII ст.), в якому широко представлено народну символіку, міфологію та звичаї, на основі котрих формулювалися основні моральні вимоги до захисників Русі, заклики до об'єднання роздроблених князівств у спільну боротьбу проти зовнішніх ворогів, утверджувалися лицарські чесноти творців держави.
У монастирях ченці вели літописи. Найвідомішим серед них є «Повість временних літ», започаткована (близько 1039 р.) ченцем Києво-Печерського монастиря; продовжував літопис Никон, а впорядкував у 1112 р. Нестор.
Народ відтворював Історичні події у казках, билинах, піснях.
Великого поширення набули медичні знання, які починають витісняти знахарство і ворожбитство. Згідно з літописом У Києво- Печорському монастирі в другій половині XI ст. перебували відомі лікарі — Дем'ян, Пресвітер та Агопіт Лічець. Поширюються й знання з географії. Найбільшу популярність мала праця чернігівця «Ходіння Даниїла», в якій автор описав землі, що бачив під час подорожі до Палестини (кінець XI— початок XII ст.).
Значного розвитку в Київській державі набула архітектура. Перебуваючи під впливом Візантії, Малої Азії І Балкан, давньоруські архітектори виробили так званий візантійський стиль, відповідно до якого побудовано храм св. Софії в Києві, а також храми в Полоцьку, Чернігові, ВишгородІ, у київських монастирях — Видубецькому і Києво-Печерському. Про могутність оборонних споруд свідчать залишки Золотих воріт у Києві і замкового будівництва в Галичині.
Високого рівня досягає малярство. Про цс свідчать як великомасштабні високохудожні розписи церков, так і мініатюри в рукописах. Далеко за межами своєї батьківщини були відомі київські ювеліри, Іконописці, зброярі. Багато з ювелірних прийомів (чернь, фініфть, зернь) залишалися секретом київських майстрів.
Високий злет культури Київської Русі був зумовлений суттєвими зрушеннями в різних сферах суспільного життя
розвитком феодальних відносин;
становленням давньоруської державності;
відокремленням ремесла від сільського господарства;
виникненням міст;
пожвавленням торгівлі;
активізацією та розширенням міжнародних контактів;
запровадженням християнства та ін.
Культура давньої Русі
У розвитку культури Русі проявлялися як загальні закономірності, так і національні особливості. Її основа — самобутня культура східнослов'янських племен. Принциповим рубежем у розвитку культури стало прийняття християнства. Значним був вплив візантійської культури. На відміну від Західної Європи, на Русі держава не підпала під владу церкви, і, відповідно, в культурі світські елементи були сильнішими. Намітилася прогресивна тенденція диференціації духовної культури. У відносно короткі терміни Київська Русь зробила величезний крок, вийшовши на загальноєвропейський культурний рівень, а в деяких її сферах перевершивши його. Нові віяння в культурі, більша регіональна своєрідність з'явилися у зв'язку з феодальною роздробленістю. Однак для закріплення і розвитку культурної динаміки Русь потребувала відновлення політичної єдності.
Основою культури Русі була багатовікова самобутня культурна традиція східнослов'янських племен. Археологічні матеріали свідчать, що до середини I тисячоліття нашої ери в господарському укладі слов'ян давно вже переважало землеробство — підсічно-вогневе в поліській зоні й орне — у лісостепу. Для обробки землі предки сучасних українців застосовували плуг і соху, використовували тяглову силу волів і коней. До цього часу в лісостепу давно переважало двопілля — одне поле засівалося, а друге залишалося під паром. Скотарство, полювання, рибальство і бортництво (лісове бджільництво) для основного населення Русі стали до того часу підсобними, хоч і дуже важливими, промислами.
Мистецтво Київської Русі розвивалося в загальному руслі середньовічної європейської культури і було нерозривно пов'язане з церквою і християнською вірою. У той же час слов'янські майстри мали свої стійкі, вікові традиції язичницького мистецтва. Тому, сприйнявши багато чого з Візантії, вони виробили самобутній, неповторний стиль і створили справжні шедеври архітектури, живопису, прикладного мистецтва.
Зусиллями і працею народних мас високого розвитку і досконалості в часи Давньоруської держави досягли архітектура і різні галузі мистецтва. В той час у Русі будували красиві дерев'яні й кам'яні будівлі. З прийняттям християнства широкого розмаху набула кам'яна церковна, цивільна і фортифікаційна архітектура. Розвивається живопис: фрески — малюнки водяними, мінеральними фарбами по сирій вапняній штукатурці; мозаїка — викладання зображення з шматочків різнокольорового скла або смальти, що являла собою сплав свинцю і скла, ці шматочки прикріплювали до стіни спеціальним розчином (вапняний цемент); малювання ікон. Одночасно з цим набули поширення книжкові мініатюри — заставки та заглавні літери рукописних книг. Високохудожні мініатюри знаходимо в найдавніших руських книгах, що дійшли до нас, — «Євангелії», переписаному в 1056—1057 pp. у Києві дияконом Григорієм для новгородського посадника Остромира («Остромирове євангеліє»), та збірнику київського князя Святослава Ярославовича, що датується 1073 р.
До найдавніших пам'яток кам'яної архітектури належить Десятинна церква у Києві. У 1036 р. було збудовано Спасо-Преображенський собор у Чернігові, що відбудований і реставрований після Великої Вітчизняної війни 1941 —1945 pp. За Ярослава Мудрого у Києві збудовано Софійський собор (закладений у 1037 р.).
Багато високохудожніх предметів із золота і срібла знаходять археологи — намисто, діадеми, персні, сережки, браслети, буси та ін., які свідчать про високий рівень розвитку прикладного мистецтва, про здібності й майстерність староруських майстрів.
Поява і розвиток писемності сприяли поширенню освіти на Русі. Уже за часів Володимира Святославича і Ярослава Мудрого засновуються школи для навчання князівських і боярських дітей, а також дітей старост і священиків. Існували й бібліотеки. Першою з них була бібліотека при Софійському соборі, заснована в 1037 р. На Русі було чимало освічених людей, зокрема серед князів. Так, високоосвіченими були Ярослав Мудрий і Володимир Мономах. Князь Всеволод Ярославич, батько Володимира Мономаха, знав п'ять іноземних мов.
У період Київської Русі розвивалася оригінальна література. Одним з найвидатніших письменників XI ст. був митрополит Іларіон. У своєму творі «Слово про закон і благодать», написаному між 1037 і 1050 рр. Іларіон вихваляє діяльність князя Володимира за те, що зробив Русь відомою в усіх кінцях землі, прославляє Давньоруську державу, виступає проти зазіхань на зверхність з боку Візантії. Серед церковної літератури поширення набули «житія святих» і «повчань». Зокрема, ряд «повчань» та інших творів написав Феодосій Печерський (один із засновників Києво-Печерського монастиря). Серед письменників видатне місце належить Володимиру Мономаху. У «Повчанні дітям», яке вміщено в Лаврентіївському літописі Володимир Мономах навчає дітей правил моралі, змальовує ідеальний образ князя-правителя, виступає проти усобних війн між князями, захищає ідею єдності Руської землі, ідею міцної великокнязівської влади.
Феномен культури Київської Русі мав такі характерні риси та особливості:
1. Домінуючий вплив християнської релігії на розвиток матеріальної та духовної культури. Церква стала своєрідним центром, у якому органічно синтезувалися витвори майстрів різних культурних сфер — архітектури, живопису, музики, скульптури, літератури. Так само як православна релігія була поставлена на службу державі, культура мала служити церкві, свідченням чого є абсолютне домінування в мистецтві біблійних сюжетів, у літературі — релігійної проблематики, в архітектурі — культових споруд. У княжу добу саме церква стає одним з найдоступніших місць задоволення естетичних потреб народу.
2. Запозичення та творче переосмислення візантійських традицій, знань та канонів. Християнство, надавши імпульсу державотворчим та культурним процесам на Русі, сприяло поширенню візантійського впливу в різних сферах суспільного життя і в культурі, зокрема, що було особливо відчутно на початку християнізації. У цей період давньоруська література розвивається в межах візантійських канонів, які визначали жанри (житія, проповіді, повчання) та стриману стильову манеру викладу. Іконопис, наслідуючи візантійські зразки, відрізняється абстрактністю і статичністю. В архітектурі набуває поширення візантійський стиль зодчества, запозичується техніка цегляної та кам'яної кладки, переймається досвід створення фресок та мозаїк.
З часом почали виявлятися глибинні давньоруські основи. У літературі з'являється емоційне і пристрасне «Слово про Ігорів похід» (1187) що не мало аналогів ні у візантійській, ні у європейській літературі. З XI ст. у церковному живописі започатковується процес розмивання візантійських канонів: все частіше зустрічаються світські сюжети, релігійні композиції наповнюються образами реальних людей, побутовими сценами, набувають національних рис. Яскравим прикладом цього є фрески Coфії Київської. Саме Софійський собор є матеріальним уособленням поєднання візантійського стилю і місцевих традицій. Значна кількість овальних куполів (бань) у кам'яних храмах є виявом впливу дохристиянських традицій спорудження капищ (язичницьких культових споруд).
3. Існування на Русі дохристиянського культурного середовища — підґрунтя для створення місцевої самобутньої культури. Роль візантійського впливу на розвиток культури Русі була значною, але не вирішальною, оскільки все візантійське в процесі «ослов'янення» творчо переосмислювалося, якісно видозмінювалося під впливом місцевих традицій.