6. Культура Давньої Русі. (продовження)
заслужили цим собі вічну славу та пам'ять. Серед «чорного люду» народжувалися фантастичні казки про килим-самоліт, скатертину-самобранку, чоботи-скороходи, а також сатиричні, у яких людина праці обов'язково робила дурня із жадібного й обмеженого багатія. Розвиток науки
Центром розвитку наукового життя за Київської Русі став Києво-Печерський монастир. Учені вважають, що саме тут чернець Нестор склав один з перших зведених літописів Давньої Русі «Повість временных літ». Повість розповідає, звідки «пішла Руська земля, хто в Києві перший став князювати й звідки Руська земля стала бути». Несторів твір читали й переписували в усі часи, він викликав неабияке зацікавлення багатьох учених, адже є підтвердженням високої освіченості та обізнаності літописця. Джерелами написання «Повісті временних літ» дослідники вважають: Біблію, візантійські хроніки, князівські архіви, народні перекази та легенди тощо. На сторінках літопису поетично та емоційно відображено події в Київській Русі, відносини з іншими державами, походи князів, народні звичаї, зокрема велику увагу приділено життю та побуту князів і бояр.
Повість містить також відомості з усесвітньої історії, тому є цінною для відтворення хронології подій не тільки Давньої Русі, а й інших країн світу.
Засновники Києво-Печерського монастиря — Антоній та Феодосій — зібрали під його дахом талановитих ченців. Серед них був один з найперших лікарів України — Агапіт, якому вдалося вилікувати князя Володимира Мономаха від тяжкої хвороби і який пізніше заснував на території монастиря першу лікарню. Видатним іконописцем був Алімпій. Фарби, якими він писав ікони, виявилися цілющими й виліковували різноманітні хвороби шкіри. Молитвами, ліками, покладанням рук лікував хворих монах Даміан. Далеко за межами монастиря знали монаха Прохора на прізвисько Лободник. Хлібами з лободи він годував жебраків, лікуючи різноманітні хвороби. Ці та інші постаті Києво-Печерського монастиря, зараховані до лику святих, навіки залишили про себе добру пам'ять. Література
Винятковим явищем давньоруської культури було літописання, що не мало аналогій у тогочасній літературі середньовічної Європи.
Справжніми шедеврами давньоруської літератури стали давні літописи та твори: Остромирове Євангеліє — найдавніша руська книга, написана дияконом Григорієм з помічниками для новгородського посадника Остромира, «Слово» митрополита Іларіона, Києво-Печерський патерик, «Слово про Ігорів похід», «Повчання» Володимира Мономаха та ін.
Чільне місце в Київській Русі посіла перекладна література, серед якої найпопулярнішими були візантійські хроніки з відомостями не лише з історії, а й з філософії та географії. Великого визнання набули праці про життя та діяльність великого полководця Олександра Македонського.
На Русі також була знана література Близького Сходу та Індії. Відомі переклади «Іудейської війни» Иосифа Флавія («Повість про розорення Єрусалима»), «Книги Естер», «Виходу Мойсея» та ін. Цікаво, що переклади останніх праць здійснювали руські перекладачі з давньої єврейської мови. Знання
З давніх-давен українські мандрівники, прочани, купці, ченці виявляли неабиякий інтерес до географічних знань. За їхніми спостереженнями земля складалася з Азії («Асії»), Європи («Іеропії») і Африки («Лівії»). Історичні джерела свідчать, що руські люди, мандруючи, доходили до узбережжя Каспійського та Егейського морів, знали шляхи в Іспанію, Італію, Сирію. Русь-Україна традиційно підтримувала зв'язки з Римом, Візантією, Швецією, Францією, Чехією, Угорщиною та Польщею.
Цікавою пам'яткою XII ст. став твір паломницької літератури ігумена Данила «Житье и хожденье Данила Русьскыя земли игумена». Данило здійснив далеку та небезпечну подорож до Палестини. Дорогою він відвідав давні міста: Хеврон, Віфлеєм, Назарет. У Єрусалимі Данило одержав право запалити лампаду від імені «усієї Руської землі» в храмі Гробу Господнього, коли там відбувалося служіння. Це право надав руському ігуменові король хрестоносців, під владою яких у той час перебувала значна частина Палестини. Музика і театр
Київська Русь завжди славилася талановитими музикантами, співаками, танцюристами, бродячими акторами, без яких не обходилося жодне свято, а при дворі великого князя та його бояр і поготів.
Музика й театр настільки ввійшли в життя Давньоруської держави, що знайшли своє відображення в різних культурних жанрах. Наприклад, відомі фрески Софії Київської зображують музикантів, які грають на різноманітних інструментах, а також акробатів та ряджених.
Серед музичних інструментів найпопулярнішими були труби, флейти, гуслі, дудки, барабани тощо. Музика поділялася на: церковну — виконувалася в храмах церковними музикантами та співаками, світську — мала розважальний чи побутовий характер — та військову — супроводжувала княжі дружини в походах і під час битв.
Давні музиканти та актори (співаки, скоморохи, акробати, фокусники, жонглери) переходили з міста до міста, від села до села, виконували музичні твори, ставили спектаклі, виступали з хижими звірами, заробляючи на життя, даруючи свій талант людям. Освіта
Дослідники вважають, що загальний рівень освіти Київської Русі був одним з найвищих у тогочасній Європі. У Давній Русі набули поширення два алфавіти: глаголиця та кирилиця.
Переважна більшість учених уважає давнішою з них глаголицю, яку створив просвітитель Кирило, щоб зробити переклади грецьких богослужбових книг для слов'янського населення. Букви глаголиці прості в написанні, проте важкі для запам'ятовування, деякі з них означають цілі слова.
На думку інших дослідників, кирилиця давніша за глаголицю, її теж створив Кирило, застосувавши букви грецького письма та додавши кілька нових літер. Від глаголичних ці букви відрізняються чіткішими геометричними лініями та простішим сприйняттям. Ця група істориків переконана, що застосування грецького алфавіту викликало протест німецького духовенства Моравії, де проповідували брати Кирило й Мефодій, через що й довелося Кирилові створити новий алфавіт — глаголицю.
На Русі кирилиця була офіційним алфавітом, хоч глаголичне письмо також трапляється в багатьох пам'ятках.
Прийняття християнства сприяло розквіту шкільної освіти. Спочатку школи існували тільки для дітей феодальної верхівки, але з часом шлях до освіти одержали й «менші» люди Русі.
Перші школи були започатковані за князя Володимира в Києві, а потім з'явилися й в інших містах.
Чимало зробив для просвіти князь Ярослав Мудрий. Не випадково літописець відзначив, що «князь Володимир орав освітню ниву, князь Ярослав Мудрий її засівав, а сучасники мають можливість збирати врожай книжних знань».
Джерела дають можливість зробити висновок, що в Давній Русі школи були двох видів: церковні й світські. У перших, при монастирях, де готували церковнослужителів, викладали читання, письмо, співи, богослов'я. У світських школах, крім цього, ще давали знання з філософії, риторики, граматики.
Існувало також індивідуальне навчання. При Андріївському монастирі в Києві діяла спеціальна жіноча школа, де дівчат навчали письма, співів, швейної справи, а також різноманітних ремесел.