1_seminar / 1

1. Утворення держави Київська Русь та основні етапи її розвитку.

Передумови утворення держави Розвиток економічного життя. У цю добу помітно розширилися посівні площі, хлібороби стали використовувати прогресивніші знаряддя праці, збільшувалася продуктивність праці. Значне піднесення переживали міста, які стали центрами розвитку ремесел і торгівлі, а також осередками політичного життя. Важливого значення набули торговельні шляхи «з варяг у греки» — уздовж Дніпра зі Скандинавії до Візантії та з Каспійського моря через Київ у Західну Європу. Формування феодальних відносин. У слов'янському суспільстві зростала майнова та соціальна нерівність, виокремилася панівна верхівка (князі, вожді племен, княжі дружинники, старійшини). У залежність від неї потрапила більшість селян (смердів) та городян. Утримання під владою залежного населення вимагало могутнього державного апарату. Князі мали власні військові загони — дружини, за допомогою яких збирали з підвладного населення феодальну повинність — полюддя. Згодом, коли княжа влада зміцніла, вони почали вимагати, щоб селяни самі привозили їм данину — повіз. Зовнішня політика. Східні слов'яни постійно обороняли свої землі від нападів варягів, хозарів, мали військові відносини з Візантією та Болгарським царством. Однієї лише князівської дружини чи ополчення для цього вже було замало. Щоб вийти на міжнародний рівень, держава мусила мати могутнє кінне й піше військо та флот. Походження назв «Київська Русь» і «Русь-Україна» Держава східних слов'ян мала назву Київська Русь, або Русь-Україна. Українські історики в цілому дотримуються антинорманських поглядів, хоч і не заперечують значний внесок варязьких князів та дружин у формування державного ладу Київської держави. «Русь», «Руська земля», на їхню думку:

• назва території Київщини, Чернігівщини, Переяславщини (землі полян, сіверян, деревлян); • назва племен, які мешкали на берегах річок Рось, Росава, Роставиця, Роська та ін.; • назва Київської держави, починаючи з IX ст.

Назва «Україна» (край, земля) означає територію, що була основою держави Київська Русь ХІ-ХИ ст. Уперше цей термін уживається в Київському літописі 1187 року щодо Переяславської землі. Київська Русь — держава, що існувала протягом IX—XII ст. Центр — місто Київ. Утворилася внаслідок об'єднання слов'янських племінних союзів навколо полян. Займала територію від Балтійського до Чорного морів, від Карпатських гір до річок Ока та Волга. Точиться полеміка щодо походження та дефініції назви «Русь» дослідники не мають одностайної думки. Існує кілька версій: • Русами називали племена норманів (варягів). Вони започаткували державу слов'ян і від них пішла назва «Руська земля».

Така теорія зародилася у XVIII ст. в Німеччині й дістала назву «норманської». її автори — німецькі історики Г.Байєр та Г.Міллер, їхніх послідовників і однодумців називають норманістами; • Руси — слов'янські племена, які жили в середній течії Дніпра; • Рус — це давнє слов'янське божество, від імені якого походить назва держави; • Руса — в праслов'янській мові «річка» (звідси й назва «русло»).

Походження Русі. Формування державного центру в Середньому Придніпров’ї

З одним із антських князів, запрошених на військову службу візантійським імператором, легенда пов’язує виникнення стольного граду Києва. «Повість минулих літ» зберегла оповідання про заснування міста трьома братами – Києм, Щеком, Хоривом і їхньою сестрою Либіддю, чий рід нібито залишався правлячим у Середньому Придніпров’ї протягом тривалого періоду.

Київська Русь знала декілька етапів своєї історії, пов’язаних з характером домінування Києва над оточуючими землями. В добу становлення політичної системи Русі (882-979 рр.) Київ являв собою військовий та економічний осередок. В період державного розквіту (980-1132 рр.) він набув усіх ознак адміністративної та політичної столиці. Часи дезінтеграції та послаблення Русі (1132-1240 рр.) залишили за Києвом лише умовний політичний та моральний авторитет стольного граду, а після монгольського погрому – тільки культурно-релігійний вплив св. Софії – кафедри митрополита Київського і всєя Русі.

Основні етапи розвитку Київської Русі. Історики часто ділять політичну історію Київської Русі на три періоди.

Перший період, коли відбувалося виникнення й формування давньоруської держави ІХ-Х ст. В цей час з”являються перші згадки у візантійських східних джерелах про нашу державу. В середині ІХ ст. Київська Русь виходить на арену світовох історії, стверджуючи себе. Піднеснення Русі пов”язане з ім”ям Аскольда. Аскольд проводив активну зовнішню політику. Київська Русь міцно утверджувалась на узбережжі Чорного моря (Руського моря). Політика була спрямована на захід, де знаходилися розвинуті країни. Аскольду належить перший літопис, який мав визначити місце Русі, як невід”ємну частину слов”ян.

З іменем Олега зв”язано відкиття Русі на цілий етап назад. Часи Олега, Ольги, Ігоря, Святослава були часами експансії, коли кордони Русі значно розширилися.

Тож цей період охоплює майже 100 років — з 882 р., коли на престол у Києві сів Олег, до смерті Святослава 972 р. У цей період було створене величезне господарське й політичне об'єднання, здатне й готове кинути виклик могутній Візантійській імперії.

Другий період охоплює князювання Володимира (Святославовича)Великого (980—1015 рр.) та Ярослава Мудрого (1036—1054 рр.). За Володимира відбулося завершення об”єднання слав”янських земель. Володимир запровадив християнство як державну релігію(1088-1089 рр.).Це була доба зміцнення Києвом своїх завоювань і досягнення ним вер­шини політичної могутності й стабільності, економічного і культурного розквіту. Другий період історії Київської держави був добою піднесення ЇЇ політичної й економічної могутності. На противагу територіальному зростанню попереднього періоду тут, як правило, переважає внутрішній розвиток.

Останній період ( друга половина ХІ – ХІV ст.)характеризують постійні руйнівні чвари між князями, зростаюча загроза нападів кочових племен та еко­номічний застій. Вже з другої половини ХІ століття відбувалися суперечки між князями , які завдавали спустошливості Київській Русі.

У 1097 році відбувся Люберецький з”їзд, що мав на меті покласти край міжусобній боротьбі. Але рішення з”їзду були порушені та не виконані. З середини ХІІ ст. – роздроблення феодальної Русі. А це обумовило прискорення завоювання держави татаро-монголами. При них Князівства були роздроблені і підкорялися Золотому Ярму. Винятком було Галицько-Волинське князівство.

Виникнення та розвиток Київської Русі.

Аскольд і Дір Давній літопис «Повість временних літ» сповіщає нам, що після смерті Києвичів на землях полян ще довгий час княжили їхні нащадки. Потім для Києва настали важкі часи: «.. зазнали утисків поляни від деревлян та інших навколишніх народів, і найшли на них козари [хозари]». У цей час біля Києва з'явилися варязькі воїни Аскольд і Дір. За одними оповіданнями варяги захопили Київ і стали ним правити, за іншими — кияни самі запросили варязьких воїнів. Так чи інакше, Аскольд і Дір надали східним слов'янам військову підтримку, звільнили від данини кочівникам і стали князювати в Києві.

Незважаючи на розходження, саме під час правління Аскольда та Діра, на думку відомого українського історика М. Котляра, у середині IX ст. у Східній Європі виникла перша слов'янська держава — Київське князівство. Нова держава заявила про себе низкою вдалих військових походів у 860 та 866 pp. проти Візантії, під час одного з яких Аскольд прийняв християнство. Дуже важливим політичним наслідком цих походів було укладення угоди, за якою Візантія сплачувала щорічну данину Києву, натомість Русь зобов'язалася надавати їй військову допомогу.

За часів Аскольда й Діра зросла могутність Київської держави, розширилися її кордони: владу Києва визнали племена деревлян, частина сіверян і дреговичів. Була також невдала спроба приєднати полочан і кривичів.

Київ став не тільки великим торговим містом, осередком полянської землі, а й перетворився на центр наддніпрянської держави, яка мала у своєму розпорядженні могутнє військо й кинула виклик самій Візантії.

Доба князя Олега Походження князя Олега. У кінці IX ст., після смерті новгородського князя Рюрика, варяга за походженням, до повноліття його сина Ігоря, фактичним правителем новгородської землі став Олег (ім'я походить від скандинавського слова helga — мудрий). Він здійснював численні завойовницькі й торгові походи, і у 882 році, як повідомляє «Повість временних літ», зібрав велике військо й вирушив походом на південь, до Києва. Заховавши дружину й човни, Олег представився купцем, що привіз дарунки київським князям. Коли Аскольд і Дір вийшли привітати торгового гостя, Олег заявив їм: «Ви не князі, і не княжого роду, а це син Рюрика», — і показав на малолітнього Ігоря, якого привели воїни. Аскольда й Діра підступно вбили. Аскольд був похований на Печерську (звідси й назва місцевості — Аскольдова могила), а Дір — поблизу того місця, де пізніше буде збудована церква святої Ірини (неподалік від Софійського собору).

Захопивши Київ, Олег зробив місто своєю резиденцією, наголосивши: «Бути Києву матір'ю містам руським». Так, у єдину державу об'єдналися слов'янські землі Півночі та Півдня.

Розширення кордонів Київської держави. 883 року Олег здійснив похід на деревлян і, підкоривши їх, розширив південно-західні кордони держави. Наступного року він вирушив на схід і приєднав сіверян, а згодом і радимичів. Звільнивши ці племена з-під гніту хозар, Олег призначив їм меншу данину, ніж вони платили каганату. Проте уличі й тиверці, попри всі намагання Олега, так і не визнали його влади.

Князь будував нові міста та могутні фортеці, у яких залишав своїх намісників, «святих і великих князів», що керували прилеглими територіями та військом. Найбільшими містами Олегової держави були Київ, Чернігів, Новгород, Смоленськ, Псков, Ростов.

Зовнішньополітична діяльність. Олег, майстер військової справи, здійснив два вдалі походи проти Візантії — 907 і 911 pp. Коли Олег уперше зайшов до Царгорода, то прибив свій щит на міських воротах на знак перемоги. Тоді ж уклали договір, за яким візантійці (як це було й раніше) мали сплачувати щорічно данину, руські купці дістали право безмитної торгівлі та безкоштовного проживання протягом 6 місяців і, крім того, повного забезпечення всім необхідним у столиці Візантії. Усе це за умови, якщо Олег буде надавати військову підтримку, братиме участь у війнах проти арабів тощо.

Князь Ігор (912-945 pp.) Великий князь київський. Підкорив племена деревлян, уличів, кривичів. Уклав мир з печенігами. Здійснив походи на Кавказ. Убитий під час повстання деревлян. Після смерті князя Олега Київська держава стала слабшати. Племена деревлян від мовилися платити данину Києву, а на кордонах Руської землі з'явилися могутні кочівники лихий час зайняв престол Рюриків син, князь Ігор. Він довів своє право на князювання: придушив виступи деревлян, наклав на них ще більшу данину, дав відсіч печенігам і навіть використав їх для зміцнення могутності Київської держави (найняв їх у військо) і своєї влади. Літописи сповіщають, що під владою Ігоря опинилося 20 «світлих князів руських». У Новгороді Ігор посадив намісником свого сина Святослава, чим здійснив певну консолідацію земель Руської держави.

941 року Ігор розпочав військовий похід проти Візантії, під час якого, за свідченням сучасників, його флот налічував 1 тис. бойових кораблів і 40 тис. воїнів. Однак похід виявився невдалим: візантійський флот перестрів русичів і застосував проти них «грецький вогонь» (суміш смоли, сірки, нафти та селітри, яку виливали з мідних труб). Утративши частину кораблів, Ігор відступив, та за 2 роки зібрав велику дружину, найнявши печенігів, і знову вирушив на Візантію. На цей раз візантійці вирішили не ризикувати й підписали з Києвом мирний договір.

943 року Ігорева дружина здійснила похід до Каспійського моря, розгромила багато мусульманських місій і з великою здобиччю повернулася до Києва. Невдовзі черговий акт непокори деревлян знову змусив Ігоря вирушити в похід, який виявився для нього останнім. Деревляни й на цей раз були змушені підкоритися та сплатити данину. Князь Ігор уже повертався додому, як незадоволена малою здобиччю дружина стала вмовляти його повернутися та взяти додаткову данину. Обурені деревляни зібралися на віче й вирішили покарати кривдників. «Унадиться вовк до овець, то знищить усе стадо», — вирішили вони. Ігореві дружинники потрапили в засідку, а самого князя прив'язали до верхівок двох дерев і розірвали. Щоб уникнути війни з Києвом, деревляни послали до столиці представницьке посольство. Княгиня Ольга (945-964 pp.) Удова київського князя Ігоря. Жорстоко придушила повстання деревлян. Відвідала Константинополь і прийняла християнство. Давня легенда нарекла Ольгу хитрою, церква назвала її святою, історія — мудрою. Дружина Ігоря, Ольга, після смерті свого чоловіка очолила державу й стала правити від імені свого малолітнього сина Святослава. Княгиня жорстоко помстилася деревлянам за вбивство чоловіка: вона знищила їхнє посольство, а також населення деревлянського міста Іскоростеня. Внутрішня

1. Утворення держави Київська Русь та основні етапи її розвитку. (продовження)

політика. Для впорядкування своєї держави Ольга з дружиною об'їхала княжі володіння, після чого здійснила низку реформ: • упорядкувала сплату данини. Для цього вона облаштувала спеціальні пункти (стоянки й погости), куди в певний термін звозили данину; • на підвладних землях організувала владні структури з представників княжого оточення, які виконували князівські розпорядження, чинили суд.

Зовнішньополітична діяльність. Ольга й надалі дотримувалася зовнішньополітичної лінії київських князів, яку започаткував ще Аскольд, проте, на відміну від своїх попередників, які воювали, вона віддавала перевагу дипломатії. Княгиня двічі відвідала візантійського імператора Костянтина Багрянородного — у 946 та 957 pp. Літописець повідомляє, що Ольга прибула до Константинополя (Царгорода) у супроводі великого посольства (понад 100 осіб) і майже півторатисячного війська. Імператор був зачарований не тільки красою, а й надзвичайним розумом Ольги, пройнявся такою повагою, що навіть удостоїв її привілею розмовляти з ним сидячи (до того часу жодне посольство такого привілею не мало). Княгиня також зустрілася і з імператоровою дружиною та його невісткою на бенкеті, влаштованому на честь гості. Наслідки відвідин Константинополя: • укладення угоди, за якою руські дружини мали служити в імператорській армії, а Візантія за це, як і раніше, повинна була сплачувати данину Русі. Так, руські війська брали участь у візантійських походах до Малої Азії та у війні 964 року на Сицилії із сарацинами. Мирні відносини з Візантією за цим договором Русь мала як за часів правління Костянтина Багрянородного, так і за часів його сина Никифора Фоки; • хрещення княгині Ольги в Константинополі в присутності імператора та патріарха, яке мало не тільки релігійне та культурне, а й велике політичне значення; • відновлення привілеїв, якими раніше користувалися руські купці у Візантії. Промовистий факт — до київського посольства входило 42 купці. Німецька місія. Київська Русь підтримувала дипломатичні відносини з Німецькою імперією. 959 року Ольга відправила посольство до імператора Оттона. У відповідь на це за два роки до Києва прибула місія на чолі з єпископом Адальбертом, яка мала на меті схилити Русь до хрещення під патронатом римської церкви (католицької). Проте успіху ця місія не мала. За часів Ольги міжнародний престиж Київської Русі значно зріс. І Візантія, і Німеччина — авторитетні світові держави середньовіччя — мали дипломатичні відносини з Київською державою, вбачали в ній рівноправного партнера.

Князь Святослав (964—972 pp.) Святослав — київський князь, син Ігоря та Ольги. Сучасники називали його «князем-воїном», адже ще з дитячих років Святослава залучали до військової справи, зокрема він брав участь в облозі деревлянського міста Іскоростеня в 945 році. Ставши самостійним правителем, Святослав багато зробив для зміцнення Київської держави: • приєднав племена в'ятичів, землі яких простягалися між Окою та Волгою; • посадив у найбільших центрах Русі-України своїх синів: Ярополка в Києві, Олега в Овручі, Володимира (позашлюбного сина від Малуші) у Великому Новгороді. В управлінні державою дітям Святослава допомагали бояри.

Зовнішня політика. Зміцнивши свої позиції на зовнішніх кордонах Русі, Святослав вирушив на супротивників.

У війні 965-968 pp. він розгромив Хозарський каганат. Це звичайно мало велике значення для зміцнення авторитету Святослава як полководця, але не як політика та правителя держави. Адже Хозарія на той час не становила небезпеки для слов'ян. Більш того, вона слугувала певним кордоном між руськими землями та войовничими сусідами. Коли Хозарія зникла, «тюркським коридором» стали проходити кочівники, завдаючи величез-ної шкоди Русі.

Згодом Святослав підкорив ясів (осетинів) і касогів (черкесів і адигейців), захопив хозарську фортецю Саркел (пониззя Дону), яка дістала назву Біла Вежа. Кордони Русі розширювалися й на південь: замість Пантикапею з'явилося місто Корчів (Керч), яке разом з містом Тмутаракань (на Таманському півострові) уходило до Тмутараканського князівства.

Візантійський імператор Никифор Фока вирішив використати військову могутність Київської Русі й талант полководця руського князя в давній боротьбі з Болгарією. Маючи 60 тис. воїнів, Святослав завдав удару Болгарії, розбив ворожу рать під Доростолом і заволодів містом Переяславець на Дунаї. Такі успіхи налякали візантійців, вони підмовили печенігів напасти на Київ, захищати який у той час було нікому. І хоч князь повернувся й прогнав ворога, кияни дорікали йому: «Ти, княже, шукаєш чужої землі й про неї дбаєш, а свою покинув напризволяще». На що Святослав відповів: «Не любо мені в Києві. Хочу жити в Переяславці на Дунаї — там середина землі моєї».

Восени 969 року Святослав знову з'явився на Дунаї — його резиденцію Переяславець відбили болгари. Швидко повернувши втрачені позиції, київський полководець повів війська на Візантію, яка неодноразово просила князя залишити Болгарію. Після тривалих військових дій, знесилені сторони 971 року змушені були укласти мирний договір. Греки за цим договором зобов'язалися забезпечити руське військо всілякими харчами, а Святослав — відмовитися від своїх претензій на візантійські володіння.

Та бажання позбутися небезпечного суперника підштовхнуло грецького імператора Іоанна Цимісхія на підступний учинок: він найняв печенігів для вбивства руського полководця. Нічого не підозрюючи, князь на чолі виснаженого війська вже повертався додому, як на нього напали печеніги на чолі з ханом Курею. Київський князь загинув у бою 972 року. Печенізький хан відрубав йому голову й зробив з неї чашу, вихваляючись перед усіма своїм трофеєм. На думку істориків, Святослав був, без сумніву, «зразком великих полководців», «Олександром [Македонським] нашої історії».

Різні погляди В історичних джерелах існує певна невідповідність: в одних Аскольд зображений як попередник Діра, в інших — Аскольд і Дір — одна й та сама людина. Арабський історик Ал-Масуді згадує тільки про Діра: «Перший між слов'янськими королями — король Ал-Дір, він має великі міста, великі залюднені землі, до столиці його держави приходять мусульманські купці з різним крамом». Проте переважає думка про їхнє спільне князювання.

За одними джерелами князь Олег закінчив свій земний шлях у могутності та славі на полі бою, за іншими — від укусу змії, яка вилізла з черепа загиблого князівського коня. На думку відомих українських дослідників С. Кульчицького та М. Котляра, князь загинув під час Каспійського походу до кордонів Перської держави 912 чи 913 року. Арабські джерела свідчать, що руські воїни плили морем, маючи 500 кораблів, тягли їх потім волоком, щоб зненацька напасти на ворога. Але похід був невдалим. Майже всі воїни загинули. Може, під час цього походу й наклав своєю головою Віщий Олег.

3