Основні параметри мовленнєвих актів

Досліджуючи мовленнєві акти, Дж. Сьорль основ­ною одиницею мовленнєвого спілкування вважає ілокутивний акт. Тому при вивченні функціонування мови в суспільстві необхідно знати кількість існуючих катего­рій ілокутивних актів. Щоб звести все різноманіття ілокутивних актів до базисних категорій (типів) і отрима­ти обґрунтовану класифікацію, він робить спробу ви­значити критерії відмінності одного типу ілокутивного акту від іншого. На його думку, існує не менше дванад­цяти лінгвістично значущих параметрів, за якими мо­жуть різнитися ілокутивні (мовленнєві) акти:

1. Різниця в цілях мовленнєвих актів. Мета мовлен­нєвого акту відповідає суттєвій умові здійснення ілокутивного акту, наприклад: мета наказу — спонукати адресата зробити щось; мета опису — представити адре­сату стан речей; мета обіцянки — взяти на себе зобов'язання зробити щось для адресата. Мету конкретного типу ілокуції Дж. Сьорль називає ілокутивною метою, при цьому наголошує, що ілокутивна мета є лише ча­стиною ілокутивної сили.

2. Різниця в напрямі пристосування слів до реалій дійсності. Деякі ілокуції спрямовані на змінювання сві­ту відповідно до стану речей, що представлені в локуції, а інші — відображають світ. Наприклад, обіцянки та вимоги спрямовані від реальності до слів, а твердження та описи — від слів до реальності.

3. Різниця у вираженні психологічного стану мовця. Під час спілкування люди можуть виражати такі психо­логічні стани, як бажання, впевненість, намір, радість, незадоволення тощо. Так, прохання передбачають вира-

бажання, твердження — впевненості у знаннях, обіцянки — наміру, вибачення — жалю.

4. Різниця в силі прагнення до досягнення ілокутив-ної мети. Ілокутивні акти характеризуються різним сту­пенем прагнення до ілокутивної мети, навіть у межах однієї ілокутивної мети. Так, твердження і припущення мають однакову ілокутивну мету, проте різняться си­лою її прагнення: твердженням властива значно більша впевненість мовця в істинності обговорюваного стану ре­чей, ніж припущенням. У проханні, наприклад, сила прагнення ілокутивної мети значно слабша, ніж у наказі.

5. Різниця в соціально-рольових статусах комуні-кантів. Одне й те саме висловлювання може мати різну ілокутивну силу залежно від статусу адресанта й адреса­та. Так, начальник, вживаючи спонукальне речення, віддає наказ підлеглому, а підлеглий, вживаючи те саме речення, лише просить, радить, пропонує або застерігає.

6. Різниця у вираженні інтересів комунікантів. Іло­кутивні акти можуть різнитися характером зацікавле­ності комунікантів у здійсненні ілокутивного акту. Так, пропозиція здійснюється в інтересах адресата, а про­хання — в інтересах адресанта.

7. Різниця у ставленні до іншої частини дискурсу. Ілокутивний акт функціонально пов'язаний із поперед­німи мовленнєвими актами або мовленнєвими ходами і тому може набувати різного значення дискурсивної або інтерактивної функції. Так, запитом можна почати мо­вленнєву взаємодію, а можна й відповісти на питання. Заперечення завжди співвідносяться з попередніми ви­словлюваннями .

8. Різниця в характері локуції пропозиційного змі­сту. В одних ілокутивних актах позначаються лише майбутні дії і стани, наприклад в обіцянках, пророц­твах, порадах; в інших — минулі дії і стани, наприклад у звітах. У деяких ілокутивних актах можуть познача­тися будь-які дії і стани, наприклад у твердженнях.

9. Різниця між актами, що мають тільки мовленнє­ву реалізацію, та актами, що можуть бути здійснені вер­бально і невербально. Можна оцінювати щось, ставити діагноз і робити висновки, кажучи «Я оцінюю», «Я ста­влю діагноз», «Я роблю висновки». Однак щоб оцінити щось, поставити діагноз або зробити висновки, не обов'язково взагалі щось говорити. Отже, у деяких ви­падках немає потреби у мовленнєвих актах.

10. Різниця між актами, що потребують для свого здійснення певних умов встановлень, і тими, що їх не потребують. Щоб благословити, оголосити винним, звільнити з роботи, недостатньо сказати слухачу «Бла­гословляю», «Оголошую вас винним», «Вас звільнено», необхідно, щоб мовець підпадав під ситуацію і був наді­лений певними повноваженнями. Однак щоб повідоми­ти, що йде дощ, або пообіцяти відвідати когось, достат­ньо лише дотримуватися мовних правил.

11. Різниця між актами, в яких ілокутивні дієслова вживають перформативно, і тими, в яких немає перфор-мативного вживання дієслів. Більшість ілокутивних дієслів може вживатися перформативно, наприклад, «стверджувати», «обіцяти», «наказувати». Однак не мож­на здійснити акти похвальби або погрози, кажучи «тепе­рішнім я вихваляюсь» або «теперішнім я погрожую». Отже, не всі дієслова є перформативними.

12. Різниця у стилі здійснення мовленнєвого акту. Різниця між оголошенням і таємним повідомленням не обов'язково пов'язана із різницею в ілокутивній меті або пропозиційному змісті — вона насамперед у стилі здійснення ілокутивного акту.

Найважливішими з названих параметрів Дж. Сьорль вважає перші три, які взято за основу його класифікації ілокутивних актів.

Виявлення параметрів, за якими різняться мовленнє­ві акти, дає змогу описати мовленнєву поведінку мовців у різних контекстах, дослідити різноманіття способів ви­користання мовних засобів у процесі комунікації.

4.3. Типологія мовленнєвих актів

Класифікація мовленнєвих актів (МА) донині є ак­туальною проблемою лінгвістики. Існуючі класифікації постійно уточнюють, доповнюють, а також створюють нові на підставі різних параметрів мовленнєвих актів.

За типом ілокутивної сили: репрезентативи, директиви, комісиви, експресиви, декларативи, квеси-тиви і метакомунікативи МА.

Першим здійснив класифікацію мовленнєвих актів Дж. Остін, який виокремив п'ять типів ілокутивних ак­тів: вердиктиви, екзерситиви, комісиви, бехабітиви, експозитиви. Ця класифікація була непослідовною та не­окресленою, що дало підставу Дж. Сьорлю запропонувати альтернативну типологію, побудовану з урахуванням ілокутивної мети, напряму пристосування та виражен­ня психологічного стану мовця. Він виокремлює п'ять типів ілокутивних актів: репрезентативи (асертиви), директиви, комісиви, експресиви та декларативи.

Репрезентатив (середньолат. — зоб­ражений, представлений), або асертив (лат. — заявлений, стверджений), — тип мовленнєвого акту, ілокутивна мета якого — представити певний стан ре­чей. Репрезентативи (асертиви) зобов'язують мовця не­сти відповідальність за істинність висловлювання (на­приклад, твердження, пророцтво, припущення).

Директив (середньолат. — скерований, упроваджений) — тип мовленнєвого акту, ілокутивна мета якого — змусити адресата зробити щось. Директиви мають імперативну ілокутивну спрямованість. До них на­лежать питання, що можуть спонукати слухача до здій­снення асертивного мовленнєвого акту, і команди, що зму­шують слухача виконати певний акт мовного або позамов­ного характеру (наказ, прохання, порада, запит та ін.).

Комісив (лат. — доручення) — тип мо­вленнєвого акту, ілокутивна мета якого — прийняття адресантом зобов'язання зробити щось. Комісиви на­кладають на мовця зобов'язання виконати певні дії у майбутньому або дотримуватися певної лінії поведінки (обіцянка, присяга, клятва, погроза).

Експресне (лат. — виразний, випуклий) — тип мовленнєвого акту, ілокутивна мета якого — вира­зити певні почуття або настанови. Експресиви переда­ють психологічний стан мовця щодо реальних справ, характеризують ступінь його відвертості (вдячність, привітання, вибачення, співчуття тощо).

Декларатив (лат. — той, що проголо­шує) — тип мовленнєвого акту, ілокутивна мета якого — негайне змінювання об'єктивної реальності. Декларати­ви встановлюють відповідність між пропозиційним змі­стом та реальністю, регламентованою соціальними кон­венціями (оголошення війни, винесення вироку, надан­ня імені, призначення на посаду, звільнення з роботи).

Існують інші класифікації мовленнєвих актів за ілокутивною силою. Наприклад, дослідники Г. Почепцов, О. Бєляєва, І. Шевченко, А. Цуї та інші як окремий тип мовленнєвого акту виокремлюють квеситив.

Квеситив (середньолат. — пошук, запит) — тип мовленнєвого акту, ілокутивна мета якого полягає в запиті нової важливої інформації для заповнення ін­формаційної лакуни.

Деякі дослідники виокремлюють метакомунікативний (грец. — після, через і давньолат. — зв'язок) мовленнєвий акт, або метакомунікатив.

Метакомунікатив (грец. — у середині, через і давньолат. — спільний) — тип мовлен­нєвого акту, ілокутивна мета якого — забезпечити здій­снення власне мовленнєвих актів. З огляду на мету метакомунікативи поділяють на:

— мовленнєві акти контактовстановлення (напри­клад, привітання);

— мовленнєві акти контактопролонгації (заповнен­ня пауз, перевірка роботи каналу зв'язку);

— мовленнєві акти розмикання мовленнєвого кон­такту (прощання).

За кількістю ілокутивних с и л: прості та гі­бридні МА. Простий мовленнєвий акт має одну ілоку­тивну силу. Наприклад, опис має тільки ілокутивну силу репрезентатива, прохання — квеситива.

Гібридний мовленнєвий акт поєднує ілокутивні сили двох різних мовленнєвих актів. Наприклад, мовленнєві акти пропозиції і запрошення поєднують ілокутивні сили директива та комісива; мовленнєві акти дарування, заповіту, продажу — декларатива та комісива.

За способом вираження: прямі та непрямі МА. Прямий мовленнєвий акт реалізується засобами, мовна семантика яких відповідає ілокутивній силі мо­вленнєвого акту. Так, прямий директив актуалізується в мовленні спонукальним реченням, прямий квеситив — питальним реченням, прямий репрезентатив — розпо­відним реченням.

Однак смислова простота й однозначність властиві не всім висловлюванням. У натяках, іронії, метафорі тощо буквальне значення речення та смисл, що має на увазі мовець у конкретній ситуації, не збігаються. У та­ких випадках використовують непрямі мовленнєві акти. Непрямий мовленнєвий акт реалізується мовни­ми формами, ілокутивна сила якого не є складовою його семантики, а виводиться логіко-інференційним шляхом із буквального значення форми з урахуванням ситуації вимовлення. Так, непрямий директив може бути реалі­зований питальним реченням (наприклад, «Не могли б ви передати сіль?») або розповідним («Я хочу пити»).

За структурою: прості і складні МА. Простий мо­вленнєвий акт актуалізується одним простим речен­ням. Простими за структурою є квеситив «Котра зараз година?», директив «Допоможіть!», комісив «Я зателе­фоную пізніше».

Складний мовленнєвий акт створюється з простих мовленнєвих актів на основі субординації (підпорядку­вання мети одного акту меті іншого), координації (збі­гання цілей двох або більше актів) і сприяння (коли здійснення мети одного акту уможливлює здійснення іншого акту) (В. Карабан).

Залежно від типу зв'язків між компонентними про­стими мовленнєвими актами сучасний український лін­гвіст В'ячеслав Карабан розрізняє три типи складних мовленнєвих актів:

— комплексні мовленнєві акти, що створюються з простих мовленнєвих актів на основі субординації; при цьому один компонент акту є головним, а другий — за­лежним, наприклад директив із поясненням: «Ходімо, вже пізно»;

— композитні мовленнєві акти, що створюються з мовленнєвих актів на основі координації. Компонентні прості мовленнєві акти рівноцінні за цільовими харак­теристиками та підпорядковані більшій комунікатив­ній меті, наприклад складний опис: «Він працює на те­лебаченні, вона — на радіо» (два репрезентативи поєд­нані);

— складені мовленнєві акти, що створюються з про­стих мовленнєвих актів на основі сприяння, яке перед­бачає поєднання метакомунікатива з будь-яким іншим мовленнєвим актом, наприклад привертання уваги і квеситива «Добрий день, (пауза) чи є хто у хаті?».

За рівнем мовної складової: нерозгорнуті, розгорнуті та універсальні МА (О. Почепцов). Нерозгорнутий мовленнєвий акт — тип мовленнєвого акту, що здійснюється за допомогою одного висловлювання. Такі мовленнєві акти можна описати дієсловами «чортиха­тися», «лаятися» (наприклад, «Чорт забирай!»).

Розгорнутий мовленнєвий акт здійснюється за до­помогою декількох висловлювань, які утворюють зв'яз­ний текст, наприклад сварка, спір, обговорення.

Універсальний мовленнєвий акт може здійснювати­ся за допомогою одного або декількох висловлювань, які утворюють зв'язний текст. Більшість МА є універ­сальними, наприклад наказ, запит можуть бути реалі­зовані одним реченням або розгорнутим текстом.

За формою реалізації мовних засобів: ус­но-мовленнєві, писемно-мовленнєві та оборотні МА (О. Почепцов). Усно-мовленнєвий акт — тип мовленнє­вого акту, сферою реалізації якого є лише усне мовлен­ня. До таких мовленнєвих актів зараховують молитву, сварку, обрядові пісні.

Писемно-мовленнєвий акт реалізується лише в пи­семному мовленні. Писемну форму реалізації мають ре­цензія, протокол,розписка.

Оборотний мовленнєвий акт — тип мовленнєвого акту, що може бути усно-мовленнєвим і писемно-мо­вленнєвим. Оборотні мовленнєві акти є універсальними за формою реалізації (наприклад, запит, прохання, по­дяка).

За універсальністю: первинні та вторинні МА. Первинний (універсальний) мовленнєвий акт власти­вий різним сферам спілкування. МА такого типу спосте­рігаються у різноманітних комунікативних ситуаціях (прохання, питання, твердження).

Вторинний (інституційний) мовленнєвий акт здійснюється у межах певного соціального інституту. Такі мовленнєві акти мають дещо обмежений характер, оскільки властиві лише окремим сферам спілкування, здійснюються у межах певного соціального інституту, наприклад проповідь, голосування, ухвалення вироку.

За позицією в дискурсі: ініціальні та реак­тивні МА. Ініціальний мовленнєвий акт — тип мо­вленнєвого акту, що відкриває комунікацію. Такі мовленнєві акти пов'язані з наступною частиною дис­курсу і стимулюють його продовження, розвиток (на­приклад, привітання, запрошення).

Реактивний мовленнєвий акт є реакцією на деякі мовленнєві дії адресанта. Такі МА завжди співвіднесе­ні з попередньою частиною дискурсу (наприклад, по­дяка, згода, заперечення).

За типом інтерактивності: односторонні та кооперативні МА. Односторонній мовленнєвий акт — тип мовленнєвого акту, що не потребує негайного зво­ротного зв'язку. Такі мовленнєві акти розраховані пе­реважно на пасивне та/або опосередковане сприйняття повідомлення адресатом (наприклад, оповідання, опис).

Кооперативний мовленнєвий акт має на меті ви­кликати негайну реакцію адресата. Він може бути дво­стороннім, якщо передбачає мовленнєву взаємодію двох комунікантів, і багатостороннім, якщо розрахо­ваний на участь у комунікації трьох і більше осіб. Коо­перативні мовленнєві акти стимулюють мовленнєву діяльність адресата (наприклад, запит, директив).

Усі класифікації ґрунтуються на різних аспектах мовленнєвих актів, що можуть слугувати параметрами для повного опису певного мовленнєвого акту.