ЗМІСТ

ВСТУП

1 Зоровий контакт із аудиторією

2 Мовні прийоми підтримки уваги аудиторії

3 Поза, жести й міміка

4 Жести оратора

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

По багатьом визначенням ораторство - це найсильніший важіль впливу на слухачів. Можна спостерігати джерела ораторського мистецтва ще в V в. до н.е., коли виникла «риторика». Риторику відносять до найдавніших мистецтв, що з'явилася як відповідь на практичну потребу суспільства. Питання суспільства зважувалися на зборах, привселюдно слухався суд, досить багатолюдні були свята. Риторика ставала необхідними для кожної людини. Її творцями називають Платона й Аристотеля. До числа найбільш прославлених ораторів того часу можна віднести Демосфена, Сократа, Перикла. Необхідна риторика й у наші дні. Неможливо переоцінити її роль у політику, комерції й у повсякденному житті.

Діяльність людини, професія якого пов'язана з постійним проголошенням мовлень, читанням лекцій і доповідей, просто немислима без ґрунтовних знань принципів і правил ораторського мистецтва. До числа таких людей ставляться професори, викладачі, прокурори, адвокати й ін. Для них публічне мовлення - головна зброя. Безумовним є те, що мовлення, насамперед, вимагає думок. Але безперечно й інше: саме змістовне й цікаве мовлення не буде мати успіху й не зробить сильного враження, якщо вона вимовлена сірою мовою, так ще в'януло й нудно. Що говорити - ораторові вкаже логіка на основі точного знання предмета, про яке мова йде. Як говорити - цьому вчить мистецтво мовлення. Теперішній оратор зобов'язаний уміти не тільки правильно говорити, - він повинен володіти майстерністю публічних виступів, тобто знати найбільш доконані методи побудови мовлення, осягти мистецтво проголошення її, уміти говорити стисло, впечатляюще, образно. Мова йде не про те, щоб уміти вбогий зміст прикривати гарним викладом. Яскрава, цікава думка повинна висловлюватися в гарній формі. Це досягається постійним удосконалюванням ораторської майстерності, вивченням кращих зразків ораторського мистецтва й літератури в цій області знань.

Публічне мовлення може розглядатися як своєрідний твір мистецтва, що впливає одночасно й на почуття, і на свідомість. Якщо мовлення діє тільки на здатність логічного сприйняття й оцінки явищ, не зачіпаючи почуттєвої сфери людини, вона не здатна робити сильного враження. Майстерність публічного мовлення складається у вмілому використанні обох форм людського мислення: логічної й образної. Щирий оратор повинен бути збройний знаннями принципів і методів, властивому мистецтву. Голі логічні побудови не можуть емоційно впливати на людину. Ідея мовлення, зміст її усвідомлюють через емоційну сферу. Завдання оратора полягає в тім, щоб впливати на почуття слухачів. Сильне почуття, переживання людини завжди зачіпають і розум, залишаючи незабутнє враження. Саме тому найважливішою умовою ораторського мистецтва є вміння користуватися образами й картинами. Без цього мовлення завжди бліде й нудна, а головне - нездатна впливати на почуття й через них на розум. Мовлення, що складається з одних міркувань, не може удержатися в голові людей, вона зникає швидко з пам'яті. Але якщо в ній були картини й образи, цього трапитися не може. Тільки фарби й образи можуть створити живе мовлення, таку, котра здатна зробити враження на слухачів. Живе зображення дійсності є душу справді ораторського мистецтва. Ця думка яскраво виражена в книзі англійського автора Р. Гарриса: «Враження, що зберігається в поданні слухачів після теперішнього ораторського мовлення, є ряд образів. Люди не стільки слухають більше мовлення, скільки бачать і почувають її. Внаслідок цього слова, не зухвалих образів, стомлюють їх. Дитина, що перегортає книгу без картинок,— це зовсім те ж, що слухач перед людиною, здатною тільки до балаканини». Одним з важливих аспектів успішного виступу оратора, є встановлення й підтримка контакту з аудиторією.

Метою даної роботи є розгляд найпоширеніших прийомів установлення контакту з аудиторією, й засоби залучення уваги. Можливість роботи зі зв'язками із громадськістю й телебаченням які будуть корисні кожному, хто хоче навчитися впевнено виступати перед публікою.

1. Зоровий контакт із аудиторією

Одна з важливих складових успішного виступу - уміння оратора встановити зоровий контакт із аудиторією. Не можна починати виступ, не встановивши емоційного й зорового контакту з аудиторією. Необхідно, насамперед, продемонструвати доброзичливе вираження особи з напівпосмішкою. Тут важливо не переграти. «Американська посмішка» у цій ситуації не доречна. У нашій традиції посмішка не носить чергового й обов'язкового характеру. Із усього спектра посмішок варто вибрати ту, котра найбільш адекватна випадку. Не міняючи вираження особи, повільно й ґрунтовно оглядаємо зал. Сковзаємо по особах, на мить затримуючись на кожному (або майже на кожному). Якщо вдалося піймати доброзичливий погляд або відповідну посмішку, можна зробити ледь помітний мімічний рух: «Здрастуйте, і ви тут! Дуже радий вас бачити!». Навіть якщо ви бачите людину в перший раз у житті. Так ви простягаєте незримі ниточки від очей глядачів до своїх очей.

Спочатку ми встановлюємо зоровий контакт із тими, хто й так на нас дивиться, потім піднімають ока ті, хто звик займатися своїми справами, коли оратор починає мовлення. Варто встановити зоровий контакт із ними. Вони тепер довго не опустять око. Далі необхідно дочекатися, поки на вас подивляться й ті, хто майже ніколи не піднімає око на ораторів. Установите зоровий контакт із ними. Варто дочекатися, поки не залишаться ні однієї пари очей, спрямованої не на вас. Це важливо для успіху публічного виступу. Можна уявити, що між вашими очами й очами сидячих у залі натягнуті проведення, по яких тече важлива інформація, і якщо ці проведення обриваються, інформація губиться.

Зоровий контакт - це не тільки спосіб встановити стосунки з аудиторією й донести до її необхідну інформацію, але й спосіб одержати зворотний зв'язок від аудиторії: наскільки аудиторія зрозуміла сказане (може, потрібно щось повторити); чи не стомлена аудиторія (може, потрібно зробити перерву); чи цікава аудиторії тема (чи не час перейти до інших питань); чи цікаві аудиторії ви (або настав час перемінити оратора).

У встановленні й підтримці зорового контакту самими пренебрегаемыми частинами залу є гальорка (останні ряди) і фланги (крайні місця ліворуч і праворуч). Саме звідти лунають самі каверзні питання. Саме там шелестять і кашляють. Чому? Ми не приділяємо сидячої там достатньої уваги. Сектор огляду починаючого оратора становить 30-35 градусів, досвідченого - 40-45. Таким чином, ми вихоплюємо очами тільки центральну частину залу, з якої фактично й спілкуємося. Саме із сидячими там зберігається прекрасний зоровий контакт протягом усього виступу. Саме там нас слухають. Саме там кивають і іншими способами виражають згоду.

Як вибрати місце для виступу таким чином, щоб забезпечити можливість установлення зорового контакту з усім залом? Зали бувають різні, просто в метрах зал охарактеризувати важко. Найчастіше вони бувають прямокутні. Виступаючий, як правило, коштує з вузької сторони. Треба встати так, щоб між оратором і крайніми ліворуч і праворуч глядачами в першому ряді утворився рівносторонній трикутник. Саме рівносторонній, а не просто рівнобедрений. Це буде та сама ідеальна відстань. Це правило допоможе вам і при інших конфігураціях залів. Саме із цієї крапки залу найкраще почати виступ. Почати, тому що в ході виступу оратор буде переміщатися по сцені - підходити ближче, відходити далі, зміщатися те до лівого, то до правого краю сцени.

Особлива увага варто приділяти тим місцям, звідки оратор одержує сигнали втрати уваги: ворушіння, шелест, шепіт, храп. Увага відновлюється миттєво. Спілкуючись із обділеними зоровим контактом, ви здобуваєте вернейших союзників. Варто підійти ближче й сказати кілька фраз, звернених, наприклад, до правого краю. Задаючи питання, необхідно жестом і поглядом показати очікування відповіді від сидячих і в останніх рядах. Установлюючи й підтримуючи зоровий контакт у ході виступу, оратор тримає в поле уваги ці групи ризику. У жодному разі не можна втрачати цього контакту. Оратор може перекладати на мить погляд у підлогу, на таблицю, що демонструє, на свої руки. Але тільки на мить. Навіть якщо він збився, забув текст, його погляд, що бігає, відразу видасть прокол. Якщо ж оратор буде продовжувати дивитися на аудиторію, це створить враження задуманої паузи. І значення того, що він скаже після паузи, навіть зросте.

Таким чином, зоровий контакт необхідний, адже він виражає турботу про слухача. Однак, варто помітити, що нітрохи не краще й порожній погляд оратора, тобто манера дивитися на людей, як у порожній простір. Слухач відразу зауважує це. Наявність зорового контакту з аудиторією зовсім не означає, що потрібно увесь час намагатися дивитися на всіх і кожний. Можна створити враження зорового контакту, якщо повільно перекладати погляд з однієї частини аудиторії на іншу. Це допоможе аудиторії уникнути зніяковілості, що випробовують багато хто від завзятого погляду. З кожною новою фразою або з кожним найбільш значним словом, оратор повинен перекладати погляд від однієї стіни до іншої. А разом із цим іноді повертати голову й небагато корпус. Але справа не в технічних прийомах, що мають метою налагодити контакт із аудиторією. Факт майже непояснений, але якщо оратор дійсно звертається до людей, вони це почувають.

У цілому, коли аудиторія незнайома, то між виступаючим і публікою часто виникає стіна «офіційності», недовіри, що перешкоджає впливу на слухачів. Краще забрати цю стіну відразу, хоча згодом вона руйнується сама. Цьому допомагають наступні загальні прийоми:

а) доброзичливість, що виражається в посмішці, довірчому тоні голосу;

б) природність;

в) розкутість;

г) розмовний стиль викладу;

д) вільні жести й рухи.