5. Мотив зовнішньополітичної діяльності

ЮйКепин стверджує, нова міжнародна стратегія Китаю слід націлювати на активну участь у процесі глобалізації, і виробленні глобальних правил, рух політичного, економічного, культурного та міжнародного співробітництва на усіх напрямах. Китай має відігравати ще активнішу роль справах, старанно захищати багатополярність світового співтовариства та розмаїття культур всіх народів, спрямовувати й здійснювати демократизацію міжнародних відносин, реалізовувати новий політико-економічний порядок, дотримуватися мультилатералізму і багатосторонньої дипломатії. У цьому «гармонійна дипломатія» КНР повинна відстоювати спільні інтереси людства; коротенько яку можна описати формулою «діалог та консультації, співробітництво та спільне вигода, пошук загального за збереження відмінностей, толерантність іоткритость»[3].

Пропонуючи модель «гармонійного» глобального управління, ідеологи КПК розмірковують у тому, якою мірою дана концепція передбачає відповідальність за події у світі. Професор Інституту міжнародних стратегічних досліджень Центральної партшколи КПК, завідувач сектора дипломатії Китаю ЛюЦзяньфей зазначає, що опісля, як заступник держсекретаря США Роберт Зеллік у вересні 2005 року назвав Китай «відповідальним учасником» міжнародних відносин (>responsiblestakeholder, Лю переводить це словосполучення як «несе відповідальність зацікавлена сторона»), «теорія відповідальності Китаю» поширилася поставляють на світовий арені [4]. На думку ЛюЦзяньфея, це, що Захід поступово цурається колишніх односторонніх поглядів на наближення краху Китаю чи «китайську загрозу».

6. Форми й ефективні методи зовнішньополітичної діяльності

Поява нової «теорії відповідальності Китаю», на думку ЛюЦзяньфея, зовсім випадково: Китай — швидко розвивається велике держава, інші країни вважають, що він важливої ролі на світових справах. Проте, зазначає китайський експерт, різні держави й міжнародні сили користуються «теорією відповідальності Китаю» з різними цілями. Багато що розвиваються щиро вітають швидке зростання Китаю та радіють цьому надії, що Китай зможе внести значний внесок у захист їхніх спільних інтересів. І це серед великих країн Заходу проголошення «теорії відповідальності Китаю» має двоякий сенс. З одного боку, опинившись до відома вивищення Китаю, вони хочуть наново сконструювати свої відносини з ця країна, втягнути Китай в очолювану ними систему міжнародних відносин, зробити його «учасником, поділяючим відповідальність», про те, що він водночас і підтримував існуючий світової порядок. З іншого боку, тоді, як «теорія краху Китаю» і «теорія китайської загрози» втрачають популярність, у країнах намагаються знайти нові слова, щоб ефективніше проводити Китай, «і якщо говорити пряміше — хочуть розгойдати Китаю і задушити йогосмерти»[4].

ЛюЦзяньфей зазначає, що з США висування «теорії відповідальності Китаю» має глибоке стратегічне зміст: погодившись із цієї концепцією, Китай має поступово переорієнтовуватися під навіть інші західні країни й відповідним чином змінити спосіб дій, ціннісні погляди і політичну систему, тобто здійснити повну «трансформацію». На думку ЛюЦзяньфея, підкреслюючи «відповідальність Китаю», США роблять це однобічно — вони вимовляють про відповідальність Китаю перед Америкою, але з про відповідальність Америки. ЄС діалозі із Китаєм поводиться інакше і наголошує на рівноправної партнерській відповідальності обох сторін; але й ця формула дуже вигідна в Китаї — адже за існуючої відмінності у рівнях розвитку рівність відповідальності означає, що як слабкий неминуче виявляється об'єктом тиску.

Тут виникає складна дилема. Якщо Китай пропустить адресовану йому «теорію відповідальності» повз вух, це розчарує багато що розвиваються, але в Заході стануть ще більше сумніватися у намір Китаю рухатися шляхом мирного розвитку. Тоді «міжнародні антикитайські сили» отримають нове прийменник для нападок на Китай; у разі країна може піддатися ізоляції, а зовнішні умови його розвитку погіршаться. Але якщо Китай візьме себе відповідальність відповідно до очікуваннями країн світу, то надмірна відповідальність може перетворитися на тягар; у результаті по дорозі мирного розвитку Китаю виникнуть перешкоди, а піднесення зазнає невдачі.

ЛюЦзяньфей вважає, що слід встановити міжнародного статусу з урахуванням реальних сил країни. Китай можна вважати великої регіональної державою, яка має вагою справах, рухається шляхом соціалізму, і перебуває на стадії розвитку. «У найближчому майбутньому протягом досить багато часу міжнародна відповідальність Китаю підвищуватиметься переважно не так на матеріальному рівні, але в духовному. Інакше висловлюючись, поділяючи відповідальність за стан справ у світі, Китай в основному вдаватися до жорсткої, а до м'якої сили. Китай висунув багато підходи і ідеї, які відповідають загальним інтересам народів світу і перебігу історії. Згодом їхнього впливу зростатиме зростати».

Після приходу корумпованої влади керівництва на чолі з Ху Цзіньтао роботу з формуванню образу Китаю з'явилися нові акценти. Китайські теоретики дедалі більше звертаються до запропонованого американським ученим ДжозефомНаем [5] поняттю «м'якої сили»,подразумевающему використання «нематеріальних владних ресурсів» культури та політичних ідеалів у сфері впливу поведінка людей інших країнах — на відміну впливу з допомогою «жорсткої сили» зброї чи грошей. Перетворення цю концепцію, запозиченою з американської політології, в компонент офіційної партійної політики сталася XVII з'їзді КПК, як у доповіді Ху Цзіньтао пролунав заклик «підвищувати культурну м'якої сили держави» [4].

Тема «м'якої сили» з'явилася китайському суспільствознавстві і публіцистиці ще наприкінці 90-х років, проте увагу влади й експертного співтовариства вона залучила 2004-го. Китайські джерела особливо виділяють статтю заступник. прем'єра Держради КНР ЦяньЦиченя, опублікованій у № 1 за 2004 рік журналу «>Гоцзивеньтияньцзю» («Дослідження міжнародних проблем»). У ньому стверджувалося, що лише по подій 11 вересня США стали проводити антитерористичну політику щодо всьому світу, а у ситуацію проти Іраку. Ця стратегія, розроблена з урахуванням превентивного використання «жорсткої сили», вже довела свою неефективність. Вона недооцінила роль «м'якої сили» та Міжнародних інститутів, що позбавило Америку деякі важливі інструментів, необхідні реалізації стратегії національної стратегії безпеки [2].

Політолог ЮйКепин закликає «чітко усвідомити, що у епоху глобалізації треба ефективно захищати суверенітет держави, нарощувати державну міць. Економічною та військовою сили тут замало, потрібно ще сили політики, культури, основі моралі й справедливості» [6]. Однією з джерел «м'якої сили» КНР має стати «гармонійна» дипломатія, побудована на ідеях різноманіття моделей розвитку, підтримки глобальну стабільність і створення умов для «загального процвітання», у якому зацікавлені передусім що розвиваються.