1.Хронологія суспільно- комунікаційних систем

2.Археокультурна словесність

3.Палеокультурна книжність

4.Мануфактурна неокультурна книжність

5.Індустріальна неокультурна книжність

СКС (СКС) це структурована сукупність коммунікантів, реципієнтів, змістовних повідомлень, комунікаційних каналів та служб, які забезпечені матеріально-техничними ресурсами та професійними кадрами. Якщо культура являє собою сукупність упредметнених та не упредметнених штучних соціальних змістів то СКС — це частина упредметненої культури, що забезпечує рух змістів у соціальному просторі та часі. Іншими словами СКС— це упредметнена комунікативна культура в різні історичні епохи

Напрям еволюції СКС представлено таким чином: від усної комунікації коммуникації до документної коммуникації і до електронної коммунікації. Еволюція СК органічно пов’язано з еволюцією культури , яка представлена у вигляді 5 стадій : пракультура — археокультура — палеокультура — неокультура — постнеокультура

Комунікаційна культура визначається панівними у суспільстві нормами та засобами фіксації, збереження та розповсюдження культурних змістів. Розрізняються такі рівні комунікаційної культури: словесність — книжність — мультимедійність. Книжність представлена трьома етапами: палеокультурна (рукописная книга), мануфактурна неокультурна (мануфактурний книгодрук), індустріальне неокультурне (машинна поліграфія). Рівні комунікаційної культури відповідають різним видам СКС.

Слід зазначити що внаслідок закону кумуляції комунікаційних каналів (закон ККК) більш піздні СКС включають коммунікаційні канали попередніх систем, правда, в більш модернізованому вигляді. Так, рукописна СКС не відмінила канали словесності; індустріальна книжність модернізувала канал книговидання відкритим монафактурним книгодруком, та вела в обіг новий канал — пресу; мультимедійна СКС акумулює можливості як словесності, так и книжності, включаючи їх у мультимедійне середовище. Рівень комунікативної культури визначається панівними засобами комунікації.

Словесність — такий рівень коммуникаційної культури, коли всі культурні змісти передаються у соціальному просторі і часі за допомогою усної комунікації. Книжність — такий стан культури , коли основні культурні змісти передаються за допомогою. документної коммунікації. Мультимедійність досягається тоді коли , основні культурні змісти передаються за допомогою електронної коммунікації.

Пракультура — це час становлення комунікаційних каналів, коли про існування суспільних комунікативних систем не могло бути і мови, тому ще не було сформовано основу для їх формування. Рання археокультура (эпоха палеоліту) пройшла під знаком пріорітету символьно-іконічних документів у вигляді палеолетичного живопису та скульптури; у неолиті пріоритет перейшов до устної коммунікації, та у первісних спільнотах землевласників та скотоводів стали формуватися суспільні СКС, де панувало усне слово.

. Археокультурна словесність

Археокультурна словесність відповідає суспільній СКС. Суспільна комунікаційна система — це первісна коммунікаційна система, в якій всі члени спільноти виступають у ролі и коммунікантів, та реципієнтів.

Панування устного слова встановилось не зразу, тому що воно вимагає достатньо розвинутого та абстрактного мислення. Палеолетичні мисливці краще розуміли зображення, ніж словесні образи. Звідси розквіт палеолетичного образотворчого мистецтва

Словесність - стан культури, коли комунікаційна діяльність здійснюється у формі усного управління, усного діалогу, а соціальна пам'ять представлена у вигляді неупредметнених речей та символьно-іконічних каналів. При цьому велику роль у передачі культурних змістів відіграє наслідування, одна з найрозвсюджених форм коммунікаційної діяльності у суспільних СКС Особливості археокультурної словесності:

1. СКС відрізнялась первісною рівністю, та соціальною однорідністю (безклассовість) первісних спільнот, що супроводжувалось синкретичністю (злиттям) вербальних, музичних, іконічних каналів у ритуальних діях Внаслідок цієї синкретичності сформувалось образотворче мистецтво (первісний живопис, графіка, орнамент, скульптура), виконавське мистецтво (музыка, танок), поезія та фольклор як мистецтво слова.

3. Обожестволення слова. Священі слова передавались з вуст в уста; их їх поетика формувалась таким чином щоб можно було краще їх запам’ятати цьому сприяли ритмічний розмір стандартні фрази що постійно повторювались, музичний супровід багатьох гімнів. Навіть пізніше коли з’явилась писемність божественні откровення заборонялось фіксувати; вони призначались лише для обраних.

Тривалий час необхідність збереження набутих знань між поколіннями здійснювалася через освоєння традицій, святково- обрядової сфери життя суспільства, через народну творчість: билини, історичні пісні тощо, що передаються з покоління до покоління.

Причому не можно вважати , що недокументована соціальна пам'ять не надійна, найдавніший з пам’ятників словесного мистецтва — зібрання гимнів Рігведа датується XVIII ― XII вв. до н. э., а запис (кодифікація) Рігведи була здійснена в XII ― XV ст. н. э. Цілком закономірно, що такий складний літературний твір не міг зберегтися більш трьох тисяч років в народній пам’яті, якщо б у арійських племенах Індії не існувало традиції усної творчості.

Відпрацьована у віках традиція використання народної пісенної творчості як соціальної комунікації між поколіннями, донесення її до свідомості якомога більшій кількості представників нових поколінь, значення для успішного функціонування суспільства усвідомлювалося його лідерами (в даному випадку – царським наставником) вже в період від XI до VII ст. до н. е. І це зрозуміло, адже згідно з традицією давньої народної пісні передавались відпрацьовані у віках уявлення про певні норми поведінки, своєрідний закон, що сприяв соціальній згуртованості й керованості внутрішньо-суспільними процесами, що й обумовлювало цінність даного виду соціальних комунікацій. Про це ж, зокрема, ідеться і в бесіді з Конфуцієм (VI–V ст. до н. е.) одного з його найближчих учнів Ю Жо (Ю- цзи):«Ю- цзы сказав: “Использование ритуала ценно потому, что оно приводит людей к согласию. Путь древних правителей был прекрасен. Свои большие и малые дела они совершали с ритуалом. Совершать то, что нельзя делать, и при этом в интересах согласия стремиться к нему, не прибегая к ритуалу для ограничения этого поступка – так поступать нельзя”»

Таким чином, протягом тривалого періоду дописемної історії людства наявність і розвиток системи соціальних комунікацій сприймались як невіддільна складова відповідної традиції, пов’язаної з передаванням духових цінностей насамперед між носіями закону співжиття людей, визнаними й під готовленими для такої місії людьми. У процесі чисельного збільшення людських співтовариств і зростання у зв’я зку з цим потреби в ефективній соціальній скоординованості, передача системи духовних цінностей, а також найбільш загальної інформації, пов’язаної з трудовою діяльністю, боротьбою з небезпеками зовнішнього світу, стала поширюватись по лінії горизонтальних між особистісних зв’язків, також освячених традицією, досвідом попередніх поколінь.

4. Естетичні потреби задовольняли лірики. Уявлення про поэта як про пророка належить до археокультурної словесності.

Археокультурна словесність, незважаючи на панівне становище в СКС, ніколи не витісняла іконічне мистецтво. Орнамент та схематизований малюнок — прямі попередники піктограм та ідеограм.

Палеокультурна книжність

Писемність, яка сформувалась на основі археокультурних символьно-іконічних документів, стала важливим культурним досягненням.

Поступово зміни в навколишньому середовищі, відповідні ускладнення суспільного життя зумовили необхідність оперування такими обсягами суспільно значущої інформації, які ставало дедалі важче, а потім і неможливо утримувати в па м’яті окремих людей. Це зумовило розвиток писемної традиції фіксації інформації, пізніше – у систематизації найдостовірніших, необхідних знань, ,

1. Обожествлення Слова, характерне для археокультури, переноситься на Книгу, Священне писання, Біблію. Книжне слово стає гарантом істинності Звідси — звичай давати клятву на книзі (Библії, Конституції). Христіанство, іслам, іудаїзм — це релігії писання де священні книги — основа конфессії.

2. Відбулася соціальна диференціація населення за принципом: грамотна —людина – безграмотна. Володіння грамотою ввжалось особистим досягненням. Якщо у безписемних народів соціалізація молоді починалась з засвоєння виробничих вмінь і навичок то цивілізовані суспільства залучали учнів до читання та письма. Людина стає залежною від документованого культурного спадку З розвитком технологій фіксації інформації (письма, друку та ін.) розвивались та оновлювались і системи інформаційних комунікацій.

У Давній Греці освічені раби займали державні посади та ходиди до бібліотек і приймали участь у переписуванні рукописів.

У добу античності та середньовіччя творців текстів наділяли надприродними властивостями, уподібнюючи до медіума, посередника. Адже тоді людина мислилась як частина космосу, як мікрокосм, що був відображенням макрокосму. У той же час закладались перші ознаки авторства як творчої категорії. Зокрема, Сократ починає говорити про людину як головну дійову особу буття: “Мірило усіх речей – людина”. Аристотель же підкреслює такі особливості людської діяльності як розум та мова.

До писців, освічених людей, ставились в Китаї з особливою повагою та шаною, навіть більшою, ніж приміром, до воїнів. Культ письма витворив і мистецтво так званого краснописання, яке й донині цінується в Китаї нарівні з живописом.

Умінню «китайської грамоти» вчили у школах, що були як державними, так і приватними. Навчання грамоті та іншим предметам тривало впродовж кількох років і було доступне дітям лише заможних китайців. З часом утворилась система шкільних закладів, яка поєднувала як школи в межах общин, так і спеціалізовані центральні навчальні заклади.

Школи ставали центрами, де формувались не лише знання, а й суспільно – політичні, філософські погляди на управління, владні функції, роль держави і місце людини в ній.

Важливим, як для китайської історії, так і у цілому для світової суспільно – політичної думки, стало виникнення на основі шкіл писців конфуціанства – філософського вчення видатного китайського мислителя Конфуція (551 – 479 рр. до н. е.). Освічений, з навичками управління (у молоді роки він служив державним чиновником), Конфуцій уміло поширював свої погляди. Разом з учнями він подорожував країною, проповідуючи і пропагуючи філософське вчення. У пізніші роки він заснував школу, де став викладати. Конфуцій залишив після себе ґрунтовні праці, написані чи впорядковані ним. Серед них – історичні хроніки, коментарі, збірки народної поезії, філософські трактати. Найголовнішою ж книгою конфуціанства стала «Лунь юй»,

.

Перехід до книжності відбувався не без конкуренції словесності Відмовлялися від запису своїх вчень Піфагор, Сократ, Будда, Христос. Якщо б учні не записували їх слов ми б ніколи не дізнались про існування цих вчителів людства.

5. Рукописна СКС поклала початок документованій соціальній па’мяті; в цей час починається написання історії людства, античні історики Геродот, Фукідід, Ксенофонт, Тит Лівій, Тацит, Гай Светоній залишили після себе історичні праці високої наукової цінності.

6. Писемність стала одним із засобів розповсюдження просвіти та та знань, в тому числі таємних, езотеричних. За свідченням Плутарха, Олександр Македонський був незадоволений просвітницькою діяльністю Арістотеля (Арістотель присвятив три роки вихованню Олександра (десь від 13-ти до 16-річного віку).Згодом отримавши владу і почавши завоювання, вдячний Македонець повністю звільнив від податків ціле місто Стагір — лише за те, що там народився Арістотель, його Вчитель. Займаючись з ним усіма загальноосвітніми науками, Арістотель передав свої знання з медицини, а також свою жагу до дослідження природних) Олександр казав своєму вчителю: «Ты поступил неправильно, опубликовав те учения, которые предназна­чались только для устного преподавания. Чем же мы будем отличаться от остальных людей, если те самые учения, на которых мы были воспитаны, сделаются всеобщим достоянием? Я хотел бы не столько могуществом превос­ходить других людей, сколько знаниями о высших предметах».

7. В епоху античності відбувається формування книжкової справи як соціально-коммунікаційного інституту, що включав переписувачів манускриптів; бібліотеки різних типів.

8. Соціальна коммунікація представляла собою усну мікрокоммунікацію. Населення проживало у невеликих містах та селах, де не було необхідності в у переписці. Для особливо важливих доручень посилались гінці, якізаучували інформацію.. Головним джерелом знань для неграмотної маси була церква а також плітки та розповіді що розповсюджувались трубадурами. В більшості поселень не було ні календаря, ні годинників. У середньовічній палеокультурі не було історії- — її заміняли рицарські романи, не було географії — її заміняли розповіді прохожих , не було науки — її заміняписание. Але ло відсутність достовірних фактів нікого не турбувала. Земне життя розглядалось католицькою владою як тимчасове перебування на шляху до спасіння.

Але з XII століття почався освітній рух, що відображався в організації університетів: Болонського та Сарбонського. На початку ХІІІ столітя У Англії відкриваються Кембріджський та Оксфордський університети, в Іспанії Саламанський, у ХІУ столітті були засновані такі університети як : Празький, Віденський, Лейпцизький . До початку ХУ століття в Європі було створено біля 55 університетів.

Навчання в університетах епохи середньовіччя проводилось у формі читання творів видатних філософів і провідних служителів церкви з детальним вивчення текстів та науковими коментарями майже до кожного речення. Замість іспитів проводились прилюдні диспути, на яких переможцем ставав той студент який наводив якомога більше цитат з Святого письма. Цитували студенти і дигести – зібрання творів відомих римських юристів стосовно приватного права. Тому студенти мали потребу в повних в науково-виправлених текстах. Щоб переписати необхідні твори вони часто переходили з одного навчального закладу до іншого, переїзджади з Падуї до Кракова

У більшості університетів існував факультет, на якому вивчали «сім вільних мистецтв»: це предмети групи «тривія» (граматика, логіка, риторика) та група «квадривія» (арифметика, геометрія, музика та астрономія). На даному факультеті навчалися ті студенти, які надалі збиралися викладати певні дисципліни на основних факультетах.

Мануфактурна неокультурна книжність

Мануфактурна книга відноситься до другого покоління книжності, початок якому поклав винахід друкарства у XV столітті.

У другій половині впродовж 50 років було створено біля 1100 типографий, що випускали в загальній кількості 35―45 тысяч назв їх типажність складала біля 20 млн. примірників.

Характерні риси мануфактурної книжної культури, що панувала у XVI―XVIII ст. ст..:

1. Мануфактурні книги кількісно та якісно відрізнялись від манускриптів. Удосконалювались технологічні прийоми набору, якість іллюстрацій, титульних листів, обкладинки. З’являється розбивка на розділи. З'явились книговидавничі фірмы, що підтримували высокі художні та наукові стандарти своєї продукції. Світовою популярністю користуються 4 чотири фірми , які заснували італієць Альд Мануцій, французи Анрі Етьєн та Кристоф Плантен, голландець Лодевейк Ельзевір. При цьому книги стали більш дешевими та доступними і це сприяло демократизації ринку

2. З’явилось поняття оригінальності, цінності, новизни змісту;

• виникло авторске право та поняття «плагіат» (e XVIII cт.);

4. Характерна для документів сутнісна цінностно-орієнтовна функція стала використовуватись для досягнення соціально-прагматичних завдань:

Влада нового часу використовує друк для пропаганди своїх ідей. ( напр.. Генріх VIII та його прем’єр міністр Томас Кромвель видавали памфлети з метою ангутвердження англіканської церкви).

5. Перехід від рукописної книги до книго друку поглибив та розширив дифференціацію книжкової справи; виник ряд спеціалізованних соціальних інститутів, в том числі: книговидавничий (редакційна підготовка + поліграфічне размноження документів), книготорговий, бібліотечний та бібліографічний.

6. Крім бібліографії, про розквіт книжної культури засвідчує зарожденння довідкової справи. Термін «энциклопедія» виник у Давньому світі( «Еnkyklos paideia»(энциклос пайдейя), що у перекладі з грецької означає — «коло знань»). Цим терміном називались всі ті знання, якими повинна володіти вільна людина. Зміст їх складали так названі сім вільних мистецтв: на першому етапі вивчались грамматика, риторика, діалектика, а на другому — аріфметика, геометрія, музика та астрономія. Інші знання вважались практичними відомостями та у галузь высокої науки не входили.

В Середні віка були видання, що представляли собою енциклопедії за змістом. Але вони не називались терміном «енциклопедія». Цей термін, в тому розумінні, яким ми звикли користуватись в наш час з”явився лише у XVII столітті з метою позначення видань довідкового характеру. Поняття про універсальну енциклопедію, як про видання, що вміщювало відомості по всіх галузях знання, склалося у XVIII ст. У 1728 році у Англії була видана двохтомна «Енциклопедія» Чемберса. Хоча наукової цінності вона собою не представляла, але стала першим виданням універсальної енциклопедії.Найвищим досягненням, однією з духовних вершин «епохи Просвітництва» — XVIII століття є знаменита «Енциклопедія, или тлумаачний словник наук, мистецтв та ремесел» стоврена Дені Дідро та Ж. Б. Д”Аламбером , включала в себе більше 60 тисяч статей, сімнадцятитомна Енциклопедія була піготовлена та випущена у світ в 1751―1766 гг. У підготовці видання приймали участь відомі вчені, письменники, мандрівники Франції та інший країн. Мета, яку прагнули досягти автори «Енциклопедії» — науковці, митці, військовослужбовці, церковні служителі — полягала в тому, щоб не просто зв'язати у єдине ціле існуючі знання, але й спрямувати їх до розуміння того, якими повинні бути нові суспільні від­носини.

Відома історична роль Енциклопедії Д. Дідро в ідеологічній підготовці Великої французскої революції 1789―1794 гг.

У 1772 році почала виходити Британська енциклопедія у Лондоні.

7. У XVII — початку XVIII століття в європейській культурі лідером стає природознавство. В цей час жили та творили Г. Галsлей (1564 ― 1642), Р. Декарт (1596―1650), Б. Паскаль (1623―1662), У. Гарвей (1578― 1657), Г. В.Лейб­ниц (1646―1716), X. Гюйгенс (1629―1695), И. Ньютон (1642―1727), Л. Эйлер (1707―1783), сім’я математиків Бернуллі та більшість інших вчених. Цей період Джон Бернал (1901―1971), основоположник сучасного наукознавства, назвав «науковою революцією». Результатом цієї революції стало створення європейского наукового товаривства, яке було зацікавілене у оперативній та повній науковій коммунікації. Безпосереднім доказом цього стало видання «Журналу вчених», перший номер якого вийшов у світ в Паризі у січні 1665 р. Основним завданням цього журнала, як і йому подібних періодичних видань в Англії, Німечині, Нідерландах, було не інформування про виникнення нових теорій, відкриття, події наукового життя, а повідомлення про книги, що містили інофмацію про це. Іншими словами, це були «журнали про книги», тобто бібліографічні, а точніше — реферативні видання

Індустріальна неокультурна книжність

XIX століття — час перемоги капіталізму у Західній Європі, що супроводжувалось трьома важливими для соціальної комунікації явищами:

• завдяки індустріалізації матеріального виробництва, ріко збільшується виробництво праці;

• з’являється багато освічених людей. Війни та революції XXст. перетворюють засоби масової коммунікації у засіб управління народними масами.

Характерні особливості індустриальної книжної культури, що панувала у XIX ― I пол. XX ст:

1. В першій половині XIX століття відбувається, промислова революція в поліграфії. Книгодрук включає в себе такі поліграфічні процеси: виготовлення друкованої форми, друкування тиражу, виконання брошуровочно-переплетеної праці. Мануфактурна типографія базується на ручній праці друкаря (печатника), який використовує друкованний станок, власне обладнання, та майстерність. Індустріальне виробництво засноване на механізації всіх поліграфічних процесів. В цьому полягає принципова різниця між індустріальним книгодруком від мануфактурного.

На початку XIX століття (1803 г.) першу друковану машину (не станок, а саме машину!) сконструював Фрідріх Кёніг (1774―1833).

У 1811 р. У Лондоні Фрідріх Кеніг та математик Андрій Бауэр створили першу швидкодрукарську машину, пов’язану з паровим двигуном. З технічного боку її ідея заключалась у тому що замість минулого пресу що рухався вверх-вниз, як у станку Гутенбергу, талер-плита, на якій встановлюється друкарська форма, рухалася вперед-назад. Були одночасно винайдені і валики, що наносили фарбу, та великий механічний циліндр, що притискував до форми лист бумаги. У 1814 р. її використали в Англії, де жив Фрідріх Кеніг, для друкування газети «Таймс». У 1817 г. Кеніг повернувся на батьківщину до Німечиини де заснував фабрику друкованих машин. Перша російська друкована машина, була створена у 1829 г., та встановлена в редакції газети «Північна бджола». У 1830-ці в Америці з’явились машини, створені спеціально для друку бланків, обкладанок, іллюстрацій. У 1846 - 1848 рр англійцями А. Эплгейтом и Р. Хое була сконструйована ротаційна машина що друкувала з двох боків паперового полотна та особливо зручну для выпуску газет. Спеціально для цієї машини стали застосовувати папір не в нарізанних листах, а в у вигляді рулону, який безперервно намотується. Тобто, у XIX столітті починає досить динамічно розвиватись поліграфічне машинобудування — основа індустріального книгодруку.

Таким чином в першій половині XIX ст.. склалися матеріально-техничні можливості для інтенсифікації книжного виробництва. Швидко збільшується випуск книг. Наприклад, в Англії на початку століття выпускалось біля 300 назв книг в рік; 1828 р. — 1242 книги; 1857 г. ― 5218 книг; 1897 г. ― 7516 книг; 1914 г. ― 1537 книг (рост за столетие в 35 раз!). В США темпи ще вище: там випуск книг збільшився до 120 назв у 1823 р. до 13470 назв в 1910 р., тобто. більше ніж в 100 раз!

2. Відбувається виокремлення з книжного комунікаційного каналу пресси — нового, нетрадиційнного коммунікаційного каналу. Пресса — перший з каналів массової коммунікації, до якого у XX ст приєднуються кіно, радіо, телебачення. На основі знову відкритого каналу формується новий соціально-комунікаційний інститут — інститут журналістики, який формується у третьому поколінні книжності,.

Юлий Цезарь запровадив практику інформування населення про воєнні події, за допомогою записів, які робились на воскових та гіпсових дошках и переписувались зацікавленими в цьому . Газета как вид документа з’явилась у XVI столітті у Венеції, Римі, де так звані «автори новин» складали рукописні зведення повідомлень про придворне життя, торгівлю, подіїв містах в городах, та цікаві явища .З них людство дізналося про винахід Й Гуттенберга. Коли у 1493 р. в Римі було опубліковано лист Колумба про відкриття західного шляху до Індії, його відразу було розповсюджено по інших містах Європи. Такі рукописні «новини» поку­пались за маленьку монету «газетту», тому пізніше за ними за­крепилась назва «газета». Велику роль у розвитку даного типу видання зіграло створення поштової системи в європейських країнах у 16-17 столітті. Листівки з відомостями починають розповсюджуватись за допомогою друкованого станка. Найдавніша листіка що дійшла до нашого часу була надрукованf у Німмечині у 1609 році, і мала декілька заголовків. Дані видання містили інформацію про ціну конюктуру ринку . політичні події і були досить дешевими.

Друкавані газети з’явились на початку XVII ст. у Німеччині (Zeitung — 1609 г.), потім в Англії (Weekly News — 1622 г.), у Франції (La Gasette — 1631 г.). Газети були розраховані на купців та богатих громадян; вони містили відомості про торгові шляхи, ціну, а також про внутріщню та зовнішню політику. Французская «La Gasette», створена за участю Рішельє, публікувала політичні новини.

Стримкий зріст газетного бизнесу характерним і для США.

В журналистиці США ще в першій половині XIX ст.. формуються такі напрями

• розповідальна журналістика, яка пропонувала своїм читачам не тільки факти, але і їх осмислення та оцінку;

• інформаційна журналістика, бачила призначення газети в тому щоб надавати оперативну, повну та об’єктивну інформацію про реальні факти

В продовж XIX ст розповідальний напрям перетворився у «жовту» прессу, орієнтовану на невимогливий смак малоосвіченої масси; тут був попит на сенсації, рекламу, фото и карікатуры, розважальні публікації та плітки. Інформаційна журналістика зверталась до солідної та освіченої аудиторії, пропонуючи їй правдиву та етично витриану картину реального життя (например, газета «Нью-Йорк таймс»).

Журнал — більш пізній вид періодичного видання, ніж газета. До кінця XIX століття на Заході отримали найбільше розповсюдження ілюстровані журнали, розраховані на массову аудиторію. В 60-ті рр. XX століття тираж таких видань складає біля 8 млн. примірників в США та біля 1 млн. у Франції та Великій Британії. Відставали від них тільки журнали для жінок. На третьому місті були журнали, політичної тематики. Крім того, на журнальному ринку користувались попитом науково-популярні, спортивні, сатиричні та гумористичні журналы.

4. Друга половина XIX ст.. — час першої технічної революції у соціальних комунікаціях.

• Телеграф. У Франції Клодом Шаппом було винайдено оптичний телеграф, який застосовувався для оперативної передачі депеш з Парижа на периферію. На початку XIX століття оптичний телеграф застосовувався в США для повідомлення про прибуття кораблів до Бостону. Впродовж 1820—1830-хх рр., вчені у всьому світі црацювали над створенням електромагнітного телеграфу. Російський вчений Павло Шиллінг (1796―1837), у жовтні 1832 р. продемонстрував першу телеграфну передачу.

Придатну для використання схему електроомагнітного звязку розробив в 1837―1838 рр. американський винахідник Самуел Морзе (1791―1872).

Завдяки зусиллям російського електротехніка Бориса Якобі (1801―1874) та фрнцузького винахідника Жана Бодо (1845―1903). у 1877 р. було введено у експлуатацію телеграфний аппарат з клавіатурою, яким користувалися у всьому світі до середини XX століття.

• Фотографія вважається художнім каналом , недарма одним з так званих батьків фотографії був французький художник Луи Жак Дагер (1787―1851)..У 1839 р. французьким художником Луї Даге́ром та хіміком Жозефом Ньепсом було винайдено перший практичний засіб фотографування дагеротипію - спосіб безпосереднього отримання при фотографуванні позитивного зображення, полягає в тому, що посріблену мідну пластинку старанно полірують, потім безпосередньо перед зйомкою обробляють парою йоду, внаслідок чого утворюється тонкий шар світлочутливого йодистого срібла. Під дією світла в цьому шарі виникає приховане зображення, яке проявляється випарами ртуті. Отримане зображення фіксують розчином тиосульфату натрію. На початку дагеротипія розвивалась в традиційних живописних жанрах. Першим дагеротипом був натюрморт, пізніше пейзаж, і напрікінець — портрет. Кольорові фотозображення виникають в кінці 60-х років.

• Телефон. У 1876 г. патент на винахід телефону отримав американець Олександр Белл (1847―1922). У 1877 р. була створена «Белл Телефон Компані» та почаласьсь эксплуатація винаходу.

Досить швидко з’являються телефонні компанії в інших країнах світу . У 1882 р. у Петербурзі, Москві, Одессі. У 1892 р. була створена перша автоматична телефонна станція (АТС),

• Звукозапис вперше було здійснено Томасом .Эдісоном (1847―1931), який у 1877 р. запатентував пристрій фонограф. Значно модернізований варіант фонографу — граммофон (от греч. «грамма» — запис + «фон» — звук) з записом звуку на граммофонну платівку було створено у 1888 р. німецьким винахідником Гансом Берлінером. Портативный варіант граммофону — патефон (від назви французькой фірми-виробника Пате) у 50-х роках XX століття був витіснений электрофоном. У XX столітті розповсюдження отримав магнітний засіб звукозапису, який було реалізовано у професійних та побутових магнітофонах.

• Радіо. Історія радіо почався зі статті великого англійського фізика, засновника електродинаміки Джеймса Максвелла (1831―1879), в якій він вперше заговорив про існування електромагнітних хвиль, що розповсюджується в просторі (1864 р.). У 1886―1889 рр. інший осново­положник электродинаміки, немецький фізик Генріх Герц (1857 ―1894) експериментально довів існування электромагнітних хвиль і встановив тотожність їх природи зі світловими хвилями. Російський фізик Олександр Попов (1859―1906) створив приймач электромагнітних хвиль продемонстрував його 7 травня 1895 г.

• Кінематограф як вид мистецтва та засіб массової коммуіикації бере свій початок з 28 грудня 1895 р., коли перед відвідувачами паризького «Гран-кафе» на бульварі Капуцинок відбулася демонстрація так званої «рухомої фотографії » на полотні екрану. Авторами винаходу вважаються Луї Жан Люм’єр (1864―1948) та його брат помічник Огюст Люм’єр (1862―1954).

Німе кіно — прийняте визначення кінематографу в першому десятилітті його розвитку, коли показ зображення був позбавлений синхронно записанного звуку. Але з перших сеансів в кінці XIX століття кінопоказ супроводжується імпровізованим музичним акомпаніментом, а пізже — декламаціею или грамзаписами.

Звуковое кино з’являється у середині 30-х років .

Для кінематографу як засобу масової комунікації є характерним не тільки художня правдивість та документальна достовірність, фільми ще, подібно творам друку , можно тиражувати, розповсюджувати у просторі та зберігати у часі. Фільми, як і книги, є частиною культурної спадщини людства. Саме в цьому полягає значення кінематографу.

У 50-ті роки почалась друга технічна революція у сфері соціальних комунікацій, головними досягненнями якої було виникнення двох комунікаційних каналів- телебачення та комп’ютерної техніки

8. Економіка індустріальних країн на початку ХХ століття була спрямована на предоставлення , товарів та послуг ,що робили життя людей комфортним та цікавим. Основними споживачами цих товарів та послуг була міська буржуазія та робочі, які були фінасово забезпеченими. Їх приваблювали розваги та ігри які компенсували монотонність праці та повсякденного життя. Це був массовий попит, на який орієнтувалось масове виробництво, це була массова аудиторія, що представляла собою масового реципієнта для засобів масової комунікації..

Засоби масових комунікацій були спрямовані на представлення їм вульгалізованих примітизованих культурних змістів , які отримали назву массової культури. Засоби масової комунікації виступаються як потужний механізм управління : реклами, пропаганди, паблік рілейшнз, інформаційні технологіїи стають предметом наукових досліджень

1.