Григор’єва Людмила

Національний університет «Києво-Могилянська академія»

(науковий напрям: Історія)

Соціальна стратифікація скіфського суспільства Вступ

Історія кочівників складає важливу частину світової історії. Протягом багатьох століть кочівники, яких називають супутниками цивілізацій, а серед них і скіфи, відігравали непересічну роль у житті багатьох народів та держав.

Найбільшим багатством скіфів була худоба, приватна власність на яку поєднувалась, імовірно, зі спільним володінням землею. За своєю природою, це багатство легко переходило від одного господаря до іншого, в основному через воєнні сутички та конфлікти, внаслідок чого в скіфському суспільстві виникало майнове та соціальне розшарування¹.

Актуальність вивчення соціальної стратифікації скіфського суспільства визначається тим, що по-перше, тривалий час (особливо в 30-40 роки) радянські науковці, досліджуючи скіфське суспільство, трактували писемні та археологічні джерела під тиском ідеології, вбачаючи в скіфах автохтонів, „стадіальних спадкоємців” і нащадків трипільців-хліборобів. Як не дивно, процес повернення до цієї абсурдної тези відбувається зараз в псевдопатріотичних колах прихильників вітчизняних старожитностей. Тому виникла необхідність переглянути джерела і максимально неупереджено показати інакші соціальні основи скіфського суспільства, що базуються на іншому способі господарювання. По-друге, вирішення даної проблеми необхідне для полегшення інтерпретації соціальної приналежності похованих у скіфських курганах, які будуть розкопуватись у майбутньому.

Мета дослідження – окреслити суспільний устрій скіфів та визначити соціальні щаблі цього суспільства. Узгодити дані писемної традиції з реальною картиною, яку надають археологічні джерела для соціальної реконструкції скіфського суспільства.

Об’єкт нашого дослідження є соціальна стратифікація скіфського суспільства.

Територіальні межі визначаються місцем розселення кочових та царських скіфів, тобто це Північне Причорноморя.

Хронологічні межі - V - IVст. до н. е., обумовлені тим, що на основі як писемних, так і археологічних джерел саме цього періоду найкраще прослідковується соціальна структура скіфського суспільства.

Методологічну основу даної роботи становлять такі методи: комплексний підхід до проблеми, що досліджується; критично порівняльний аналіз, що забезпечує правильний і найбільш оптимальний шлях в науковому вивчені предмету роботи.

Реконструкція соціальної структури скіфського суспільства на основі археологічних джерел

З кінця 70-х років минулого сторіччя у скіфознавстві можна говорити про зміну акценту з писемних джерел на археологічні, які розпочинають використовуватись як окреме джерело для вивчення влаштування скіфського суспільства². Так, найважливішим джерелом для вивчення соціальної стратифікації скіфського суспільства стають матеріали розкопаних курганів та поховань, цінність та об’єктивність яких важко переоцінити³.

Слід звернути увагу, що незважаючи на те, що поховальний обряд є символічним актом, який мав підкреслити соціальний статус покійника та увіковічнити його приналежність до певної соціальної групи у потойбічному житті⁴, соціальний статус покійника реалізується досить матеріально. Так, головним критерієм, яким користувались науковці, були витрати праці⁵, які є найбільш об’єктивним показником соціального становища покійника⁶. Витрати праці потрібно розглядати не лише з точки зору витрат на здійснення соціального акту, а й з точки зору витрат праці на виготовлення інвентарю⁷.

Уперше кургани як основне джерело були використані Б. М. Мозолевським для диференціації скіфської знаті⁸. Вчений вважав, що головною ознакою поховання, яка вказує до якої соціальної групи належав покійник, є висота курганної споруди, виходячи з того, що на вищий насип витрачено більше праці.

Так науковець, використовуючи за основний критерій висоту кургану, розподіляє скіфську знать на чотири групи, які відображають неоднорідність скіфської знаті та її ієрархію.

Нижчими щаблями скіфського суспільства зацікавилась К. П. Бунятян. Для дослідження соціальної стратифікації скіфського рядового населення вона опрацювала за допомогою формалізованого аналізу масив з восьми курганних могильників середніх та нижчих соціальних ланок⁹.

За висотою насипу К. П. Бунятян виділяє п’ять «інтервальних груп»: перша – до 15см – найбільш численна група, другу складають кургани висотою від 16 до 75см, третю – від 76 до 135см, четверту – 135-195см і п’ята – умовна група – від 196 до 700см¹⁰.

Загалом потрібно сказати, що лише перші три групи включають в себе поховання рядового населення, що свідчить про те, що серед рядового населення існував поділ на три соціальні групи, сумарне процентне відношення яких до всього населення складало 67 %.

Отже, Б. М. Мозолевський та К. П. Бунятян розглянули кургани скіфської знаті та рядового населення, проте їх розробки не дають уяви про стратифікацію скіфського суспільства в цілому, оскільки охоплювали окремі прошарки населення.

Нині проблемою соціальної стратифікації скіфів займається Ю. В. Болтрик. Вчений вважає, що об’єктивним критерієм поділу курганів на групи є витрати праці. Щодо інших критеріїв (багатого інвентарю, поховання залежних осіб, коней), то їх використання, на думку дослідника, унеможливлюється через зіпсованість курганних комплексів у результаті давніх пограбувань, і тому речові знахідки можуть застосовуватись лише як додаткові¹¹.

За головний критерій поділу курганів на соціально–типологічні групи науковець використовує об’єм надмогильного насипу, на відміну від попередників, які визначали за головний критерій висоту насипу¹² або інші критерії¹³. Дане нововведення аргументується тим, що витрати праці більш об’єктивно віддзеркалюються в об’ємі кургану, а не в його висотних покажчиках, оскільки верхівки курганів часто зіпсовані давніми пограбуваннями.

Дослідник також припускає, що для поясу євразійських степів існував певний спільний канон, що регулював рівень престижності поховання, і один з його аспектів передбачав певну кількість возів матеріалу, необхідного для зведення насипу. Тобто представнику кожного соціального щабля відповідала своя норма витрат праці і об’єму матеріалу¹⁴.

Так, вчений, вираховуючи за формулою зрізаного конусу об’єми курганів, що належали верхівці скіфського суспільства (беруться лише 15 % курганів), розробляє модель соціальної стратифікації скіфського суспільства¹⁵, за якою отримав п’ять груп, серед яких перших три належать царю, його родині та друзям відповідно, а четверта і п’ята – знаті різних рівнів.

Допоміжним критерієм, яким користується дослідник є речові знахідки, які можна назвати «знаковими». Існування таких речей-індикаторів, які вказували на соціальний статус покійника, у скіфських курганах доводить О. Є. Фіалко¹⁶. Такими речами дослідниця вважає срібні кіліки, дзвоноподібні кратери, «птаходзьобі» нащічники (прикраси кінської збруї).

Отже, розглянувши моделі соціальної стратифікації скіфського суспільства, ми дійшли висновку, що найбільш об’єктивно відображено соціальну стратифікацію у працях К. П. Бунятян та Ю. В. Болтрика. Тому ми схиляємось до того, що скіфське населення було стратифіковане щонайменше на вісім соціальних груп. Три вищі групи (1-3) становлять верхівку скіфського суспільства (за дослідженням Ю. В. Болтрика), наступні дві групи (4-5) відображають скіфську знать і три нижчі соціальні групи (6-8) – відповідають рядовому населенню (за дослідженням К. П. Бунятян).