3.2. Інформаційна інфраструктура

Реалізація права на доступ до інформації з різних джерел можлива тільки при розвинутій інформаційній інфраструктурі. Під нею варто розуміти єдність наступних систем: виробництва і доставки інформаційних продуктів до споживача; виробництва засобів виробництва інформаційних продуктів і їхньої доставки; виробництва інформаційних технологій; нагромадження і збереження інформаційних продуктів, сервісного обслуговування елементів інфраструктури і, нарешті, підготовки кадрів. Що означає удосконалювання інформаційної інфраструктури? Візьмемо, наприклад, один з елементів системи виробництва інформаційних продуктів — телебачення. Існує думка, що наші телевізійні журналісти суцільно і поруч готують замовлені матеріали в угоду тим чи іншим силам. Смію затверджувати — усі без винятку журналісти суб'єктивні. Суб'єктивні в силу умов свого виховання, утворення, світогляду й умов життя. Самі умови нинішнього життя дають підстави для підозр в особливої спрямованості цієї суб'єктивності, причому не тільки окремих журналістів, а цілих редакцій і навіть телеканалів. Який же вихід? Вихід у створенні умов, що:

(а) чи виключали, принаймні, різко послабляли б фінансову залежність телередакцій чи телеканалів від конкретних чи облич організацій;

(б) робили б прозорими фінансові схеми забезпечення діяльності телеорганізацій;

(в) робили б морально і матеріально невигідним виготовлення і поширення свідомо перекрученої інформації (мова йде про репутацію).

Висновки

Отже, можна зробити висновок, що основна мета курсової роботи, яка полягала у вивченні понять інформаційної безпеки держави, її компонентів; інформаційної зброї, її дії та протидії; основ інформаційної безпеки України та її забезпечення; ролі засобів масової інформації у формуванні незалежного інформаційного простору; забезпечення інформаційної безпеки в інформаційно-телекомунікаційних системах була досягнута.

Актуальне дослідження вказує на те, що інформаційна безпека і незалежність країни в цьому відношенні є одним з головних напрямків її розвитку. Знайти своє місце в інформаційному просторі прагне й Україна.

Головний висновок можна зробити такий, що велику роль у формуванні інформаційної політики відіграють прийнятті законодавчі акти, грамотно вибрана інформаційна політика, успішна протидія інформаційній зброї, інформаційне лобіювання національних інтересів України.

Як молода суверенна держава, Україна, певна річ, прагне чітко визначитися в цій складній геополітичній ситуації, маючи при цьому беззастережним пріоритетом зовнішньої політики захист та безпеку національних інтересів на міжнародній арені.

При формуванні своєї зовнішньої політики у сфері оборони Україна намагається враховувати наявність кількох поверхів соціально-політичних утворень в інститутах міжнародної безпеки і, відповідно, нарощувати зусилля по забезпеченню власних “точок опору” в кожному з них :

• у наддержавних структурах і організаціях, роль і можливість яких у розв’язанні нагальних питань загальноцивілаційного рівня збільшується (насамперед, це – ООН, яка, попри об’єктивну критику недоліків власної діяльності, навряд чи матиме альтернативну структуру у розв’язанні глобальних потреб сучасності);

• в регіональних, насамперед – у європейських утвореннях. При цьому приходиться враховувати власну ієрархічну вертикаль і в інституціях такого типу, особливе значення Європейського Союзу, Ради Європи, НАТО у посиленні військової взаємозалежності європейських народів, необхідності колективного розв’язання проблем регіональної і глобальної безпеки;

конкретно у кожній державі, інтереси якої перетинаються з інтересами України. Життєво виправданим є нарощування контактів із відомими центрами військової сили, але не менше значення має розгортання діалогу з державами, незалежність яких налічує лише кілька років і які, з огляду на їх історично відносно однаковий вік, можуть бути для України допоміжним джерелом взаємодопомоги і взаємоперевірки.

Національні інтереси України стосовно НАТО визначаються з огляду на ту провідну і вельми позитивну роль, яку Північноатлантичний альянс відіграє у підтриманні міжнародного миру, стабільності й безпеки, сприянні поліпшенню загального клімату довір’я в євроатлантичному регіоні, створення нової системи безпеки у Європі. Україна виходить з того, що роль НАТО як складової нової моделі європейської безпеки набуватиме більшої ваги разом з трансформацією альянсу та його функціонування в нових умовах.

Викладене вище дозволяє зробити висновок: якщо Україна хоче стати незалежною державою, вийти на європейський рівень, то вже сьогодні необхідно вирішувати ряд проблем у галузі інформаційної безпеки. Головні з них :

створення системи підготовки і перепідготовки кадрів;

організація та координація наукових та дослідно-конструкторських робіт;

створення національних стандартів;

створення системи експертизи та сертифікації систем і засобів захисту інформації тощо.

Необхідна участь України у проектах розвитку світових інформаційних мереж, у роботі міжнародних організацій, громадських комітетів та комісій цього напряму.

Для вирішення цієї проблеми, пов’язаної з національною безпекою держави, необхідні спільні зусилля державних, промислових та наукових кіл, які створюють інформаційну інфраструктуру держави.

Для захисту інтересів держави в інформаційній сфері створена, функціонує і постійно удосконалиться з урахуванням виникнення нових погроз система захисту інформації. Реалізація державної політики в галузі захисту державних інформаційних ресурсів у мережах передачі даних, криптографічний і технічної захисти інформації Указом Президента від 6 жовтня 2000 року №1120 покладена на Департамент спеціальних телекомунікаційних систем і захисту інформації Служби безпеки України.

Підводячи підсумки, необхідно ще раз відзначити, що створення і впровадження захищених інформаційних технологій є невід'ємною умовою розвитку сучасної економіки і суспільства. В умовах глибокої структурної і технологічної реформи в області інформатизації активізація процесів використання сучасних захищених інформаційних технологій у всіх сферах управлінської і виробничої діяльності в Україні вимагає не тільки концентрації національного науково-технічного потенціалу, але і широкого міжнародного співробітництва.

Стає очевидним простий висновок : у світі, який швидко змінюється, де бурхливими темпами розвиваються інформаційні технології, Internet та інші засоби масової комунікації, країна, яка не турбується про зміцнення власної інформаційної безпеки, разом із підтриманням на належному рівні власної обороноздатності, ризикує в перспективі потрапити у безпосередню залежність від того, хто буде здатний вести ефективний наступ на її інформаційний простір, підкріплюючи це цілеспрямованими силовими акціями.