ЗМІСТ

ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1 ІНФОРМАЦІЙНИЙ ПРОСТІР УКРАЇНИ 6

1.2 Закон України «Про інформацію» 8

РОЗДІЛ 2 ІНФОРМАЦІЙНА ЗБРОЯ ТА ЇЇ ВПЛИВ НА ІНФОРМАЦІЙНУ БЕЗПЕКУ ДЕРЖАВИ 13

2.1. Поняття інформаційної безпеки 13

РОЗДІЛ 3 ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА В ЗАСОБАХ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ ТА ІНФОРМАЦІЙНИЙ СУВЕРЕНІТЕТ 15

3.1. Телебачення як засіб впливу на інформаційний простір держави 15

3.2. Інформаційна інфраструктура 16

ВИСНОВКИ 18

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРА 21

ВСТУП

Ми живемо в епоху інформації, про це відомо всім. Тобто, той, хто нею володіє у великій кількості, той має перевагу над своїми конкурентами в бізнесі, політиці, суспільстві. Той, в кінці кінців, має більше прав на “ свободу слова”. Цю тезу також можна використати і по відношенню до міждержавних інформаційних відносин. І вже той, хто має монополію на інформацію, той контролює масову свідомість суспільства. Тобто, по суті стає його духовним повелителем.

Вихід України, як незалежної держави, на світовий ринок ставить відповідні вимоги до забезпечення зберігання державної та комерційної таємниці науково-технічного, технологічного та промислового характеру. Незначні порушення нормального функціонування комп’ютерів можуть нанести суттєвого збитку найбільш уразливим системам управління у таких критичних галузях, як оборона, енергетика, транспорт, фінанси. Однак дійсною національною проблемою є не випадкові збої комп’ютерів, а небезпека спеціального цілеспрямованого впливу на інформаційні ресурси. Військовими аналітиками США підкреслюється, що збиток економіці держави від порушення функціонування обчислювальних систем у структурах державного управління та фінансових підприємствах можна порівнювати за наслідками тільки із застосуванням ядерної зброї.

Необхідно нагадати про захист національних інформаційних ресурсів та зберігання конфіденційності інформаційного обміну по світових відкритих мережах. Ймовірно, що на цій підставі можливе виникнення політичної та економічної конфронтації держав, нових криз у міжнародних відносинах, адже це питання стосується інформаційної безпеки. Отож інформаційна війна та інформаційна зброя опинилися в центрі уваги.

Актуальність дослідження. Із визначенням України як незалежної держави, що орієнтована на самоствердження і розвиток демократичним шляхом, з усією важливістю постають проблеми створення і функціонування власної інформаційної безпеки.

Предметом дослідження курсової роботи є інформаційний простір; інформаційна безпека, її інфраструктура та концепція інформаційної безпеки України, а також їх вплив на національну безпеку держави. Об’єктом дослідження є інструмент впливу на формування інформаційної політики в концепції національної безпеки держави.

Основною метою курсової роботи є вивчення понять інформаційної безпеки держави, її компонентів; інформаційної зброї, її дії та протидії; основ інформаційної безпеки України та її забезпечення; ролі засобів масової інформації у формуванні незалежного інформаційного простору; забезпечення інформаційної безпеки в інформаційно-телекомунікаційних системах.

Стан наукової розробки теми. Враховуючи актуальність обраної теми на сьогодні у вітчизняних та зарубіжних джерелах приділяється досить багато уваги питанням та проблемам, що стосуються інформаційної безпеки держави та інструменту впливу на формування інформаційної політики. Зокрема, під час написання курсової роботи було використано наступні джерела: Бачило И.Л. Современные правовые проблемы документирования информации // Документация в информационном обществе: электронное делопроизводство и электронный архив; Даллес А. - Искусство разведки; Информационная политика /Довідник/; Исследование проблем информационной безопасности на рынке Украины . CNews.ru.; Никитов В.А., Орлов Е.И., Старовойтов А.В., Савин Г.И. Информационное обеспечение государственного управления; Райков А.Н. Единство правового и информационного пространства ; Учебно-методический комплекс по курсу: “Теория информационной безопасности и методология защиты информации” та ін. Було розглянуто також періодичні видання з даної тематики: Безопасность информации /Журнал/; Відомості Верховної Ради України; Військо України. Центральний друкований орган Міністерства оборони України /Журнал/ ; Военный вестник /Журнал/; Военное обозрение /Журнал/ ; Народна армія. Центральний друкований орган Міністерства оборони України /Газета/; Національна безпека і оборона /Журнал/ ; Урядовий кур'єр. Газета центральних органів виконавчої влади України; Факты. Всеукраинская ежедневная газета.

Також автором була опрацьована нормативно-законодавча база України у сфері інформаційної безпеки, а саме, Закон України “Про інформацію”, Концепція (Основи державної політики) національної безпеки України, Указ Президента України “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 19 липня 2001 року "Про заходи щодо захисту національних інтересів в галузі зв'язку та телекомунікацій"”, Указ Президента України “Концепція технічного захисту інформації в Україні”, “Положення про криптографічний захист інформації”, “Положення про технічний захист інформації в Україні”. Більш детально літературу наведено у загальному списку використаних джерел в кінці роботи.

Розділ 1 інформаційний простір україни

Останнім часом у нас в Україні, та й не тільки в нас, досить активно обговорюються питання, пов'язані з інформаційною сферою — це стосується і засобів масової інформації, і систем зв'язку, і глобальних інформаційних систем, типу Інтернет, і багато чого іншого . Сьогодні існує нагальна потреба в удосконалюванні законодавчого регулювання відносин в інформаційній сфері. Не піддаючи сумніву сам факт необхідності такого регулювання, хотілося б висловити деякі думки з приводу обґрунтованості підходу, запропонованого авторами законопроекту «Інформаційний суверенітет і інформаційна безпека України». Дуже важливо дати чіткі концептуальні визначення: національного інформаційного простору України, інформаційного суверенітету, інформаційної безпеки України, інформаційної інфраструктури. Саме визначення, будучи системоутворюючим фактором (особливо в області законодавчого регулювання), відіграють важливу роль у розумінні вихідних посилок, що лежать в основі подальшої побудови закону.

У літературі під національним інформаційним простором України іноді розуміється деяка «упорядкована по розміщенню, інфраструктурі і взаємодії, багатокомпонентна система об'єктів і суб'єктів інформаційної діяльності». Отож, якщо врахувати, що інформаційна діяльність у цілому полягає в зборі, збереженні, обробці і поширенні будь-якої інформації, то до суб'єктів варто віднести всю сукупність фізичних і юридичних осіб, формальних і неформальних громадських організацій, що стихійно з'являються і розпадаються, груп людей і т.п. Про яку упорядкованість може йти мова?! Подібне «метафізичне» визначення, крім всього іншого, не дозволить, наприклад, враховувати інформаційний вплив закордонних джерел інформації, вирішувати багато проблем і аспектів трансграничного телебачення. Добре відомо, що переважна більшість інформаційних взаємин взагалі не підлягають правовому регулюванню. Кожний з нас приведе масу подібних прикладів: від побутового спілкування до політичних дискусій. Але автори законопроекту, поширюючи інформаційний суверенітет на весь національний інформаційний простір України, пропонують поширити державне регулювання інформаційної діяльності і права доступу до інформації на всіх суб'єктів у всій Україні, — що не дуже сполучається з демократичними перетвореннями, що відбуваються в країні. Можна було б вважати це деякою опискою, непорозумінням, що знайшло відображення тільки в одній нормі, але аналіз усього документу свідчить про зворотність.

Висловлю парадоксальну думку — авторів такого визначення не можна звинувачувати в антидемократичних настроях. Насправді вони виявилися заручниками свого підходу, в основу якого покладене поняття «інформаційний суверенітет». А «будували» це поняття (а звідси і весь законопроект) за аналогією з територіальним суверенітетом. Але в часи демократизації, найширшого впровадження сучасних інформаційних технологій дуже проблематично говорити про інформаційний суверенітет у змісті територіального, тобто — у змісті недоторканності кордонів, неприпустимості домагань на територію і т.п. Але що ж робити? Адже насправді існує цілий комплекс інформаційних погроз, починаючи від відсутності чіткої, яскравої ідентифікації України у світовому інформаційному просторі і закінчуючи проблемами несанкціонованого розголошення персональних даних наших громадян. А реалізація цих погроз завдає шкоди і громадянам, і державі, і суспільству в цілому. Тоді про це і треба говорити — про інформаційну безпеку громадян, суспільства і держави. Саме відносини, пов'язані з забезпеченням інформаційної безпеки, як гранично важливі сьогодні для суспільства і держави, і мають потребу в найшвидшій законодавчій регламентації. Насамперед, мова йде про забезпечення законодавчого захисту прав і інтересів усіх суб'єктів інформаційних відносин. Грамотно формулюючи комплекс погроз, обґрунтовано визначаючи пріоритети, можна з позицій забезпечення інформаційної безпеки гармонійно вирішити позначені в запропонованому законопроекті проблеми й уникнути при цьому зайвих державній регламентацій. У демократичному суспільстві повинен панувати один з концептуальних принципів — усі суб'єкти інформаційної діяльності повинні мати право на одержання повної, достовірної, своєчасної інформації.

Кілька слів про інформаційний простір. Коли ми говоримо про водний чи повітряний простір, те самим природним чином маємо на увазі деяке середовище, заповнене відповідно водою чи повітрям. Використовуючи цю аналогію, одержимо наступне визначення: інформаційний простір — це середовище, у якому здійснюється формування, збір, збереження і поширення інформації. А інформаційний простір України — це те, на яке поширюється її юрисдикція. Очевидні переваги такого визначення інформаційного простору. Воно охоплює усі види суб'єктів, як нині відомі, так і ті які з'являться в майбутньому, а також будь-яку інформацію в будь-якому виді. Сьогодні інформаційна сфера, як жодна інша, розвивається гранично динамічно і, в основному, на засадах самоорганізації. Технічний прогрес каталізує поява все нових і нових організаційних форм інформаційної взаємодії. Тому таке визначення інформаційного простору не зажадає перманентної корекції закону. Крім того, воно дозволяє природним образом охопити як єдине ціле й інформаційні ресурси, і інформаційну інфраструктуру, і навіть такий природний ресурс, як частотний.