1.2 Закон України «Про інформацію»

Після здобуття Україною незалежності постало питання її інформаційного суверенітету. І розуміючи, що інформаційна складова є дуже важливою для повної незалежності країни ще у 1992 році було ухвалено Закон України “Про інформацію”. В загальних положеннях цього закону викладено основні концептуальні питання щодо законодавчого трактування таких основоположних питань в інформаційній сфері, як право громадян на інформацію, викладено мету і задачі Закону, дано визначення інформації та зазначено основні принципи інформаційних відносин та ін. Також тут вказуються суб’єкти та об’єкти інформаційних правовідносин. Витяг з загальних положень Закону України “Про інформацію” наводиться нижче:

Дійсний Закон закріплює право громадян України на інформацію, закладає правові основи інформаційної діяльності.

Ґрунтуючись на Декларації про державний суверенітет України й Акті проголошення її незалежності, Закон затверджує інформаційний суверенітет України і визначає правові форми міжнародного співробітництва в області інформації.

Загальні положення:

Стаття 1. Визначення інформації

Під інформацією дійсний Закон розуміє документовані чи привселюдно оголошені зведення про події і явища, що відбуваються в суспільстві. державі і навколишньому природному середовищі.

Стаття 2. Мета і задачі Закону

Закон встановлює загальні правові основи одержання, використання, поширення і збереження інформації, закріплює право власності на інформацію у всіх сферах суспільного і державного життя України, а також систему інформації, її джерела, визначає статус учасників інформаційних відносин, регулює доступ до інформації і забезпечує її охорону, захищає особистість і суспільство від помилкової інформації.

Стаття З. Сфера чинності Закону

Чинність дійсного Закону поширюється на інформаційні відносини, що виникають у всіх сферах життя і діяльності суспільства і держави при одержанні, використанні, поширенні і збереженні інформації.

Стаття 4. Законодавство про інформацію

Законодавство України про інформацію складають Конституція України, дійсний Закон, законодавчі акти про окремі галузі, види, формах і засобах інформації, міжнародні договори й угоди, ратифіковані Україною, принципи і норми міжнародного права.

Стаття 5. Основні принципи інформаційних відносин

Основними принципами інформаційних відносин є:

• гарантованість права на інформацію;

• відкритість, доступність інформації і свобода її обміну;

• об'єктивність, вірогідність інформації;

• повнота і точність інформації;

• законність одержання, використання, поширення і збереження інформації.

Стаття 6. Державна інформаційна політика

Державна інформаційна політика - це сукупність основних напрямків і способів діяльності держави по одержанню, використанню, поширенню і збереженню інформації.

Головними напрямками і способами державної інформаційної політики є:

• забезпечення доступу громадян до інформації;

• створення національних систем і мереж інформації;

• зміцнення матеріально-технічних, фінансових, організаційних, правових і наукових основ інформаційної діяльності;

• забезпечення ефективного використання інформації;

• сприяння постійному відновленню, збагаченню і збереженню національних інформаційних ресурсів;

• створення загальної системи охорони інформації;

• сприяння міжнародному співробітництву в області інформації і гарантування інформаційного суверенітету України.

Державну інформаційну політику розробляють і здійснюють органи державної влади загальної компетенції , а також відповідні органи спеціальної компетенції.

Стаття 7. Суб'єкти інформаційних відносин

Суб'єктами інформаційних відносин є:

• громадяни України;

• юридичні особи;

• держава.

Суб'єктами інформаційних відносин у відповідності з дійсним Законом можуть бути також інші держави, їхні громадяни і юридичні особи, міжнародні організації й особи без громадянства.

Стаття 8. Об'єкти інформаційних відносин

Об'єктами інформаційних відносин є документована чи привселюдно оголошувана інформація про події і явища в області політики, економіки, культури, а також у соціальній, екологічній, міжнародній і іншій сферах.

Стаття 9. Право на інформацію

Усі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення і збереження зведень, необхідних їм дляреалізації ними своїх прав, воль і законних інтересів, здійснення задач і функцій.

Реалізація права на інформацію громадянами, юридичними особами і державою не повинна порушувати суспільні, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні й інші права, волі і законні інтереси інших громадян, права й інтереси юридичних осіб.

Кожному громадянину забезпечується вільний доступ до інформації, що стосується його особисто, крім випадків, передбачених законами України.

Стаття 10. Гарантії права на інформацію

Право на інформацію забезпечується:

• обов'язком органів державної влади, а також органів місцевого і регіонального самоврядування інформувати про свою діяльність і прийняті рішення;

• створенням у державних органах спеціальних інформаційних чи служб систем, що забезпечують у встановленому порядку доступ до інформації;

• вільним доступом суб'єктів інформаційних відносин до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів;

• обмеження цього доступу обумовлюються лише специфікою цінностей і особливих умов їхньої схоронності, обумовленими законодавством;

• створенням механізму здійснення права на інформацію;

• здійсненням державного контролю за дотриманням законодавства про інформацію;

• встановленням відповідальності за порушення законодавства про інформацію.

Стаття 11. Мова інформації

Мова інформації визначається Законом "Про мови в Україні", іншими законодавчими актами України в цій області, міжнародними договорами й угодами, ратифікованими Україною.

Також у цьому Законі України позначено напрямки інформаційної діяльності, поділено інформацію на різновиди: юридичну, соціологічну, економічну тощо. Також регламентовано діяльність інформаційних утворень, проведення наукової діяльності в сфері інформації.