75Особливості керівництва і лідерства у групі

Єдність, організованість, мобільність соціальної групи залежать від багатьох зовнішніх (особливості структури, в яку група включена) і внутрішніх чинників. Впливовими чинниками внутрігрупової єдності є керівництво і лідерство.

Керівництво — здійснюваний індивідом чи колективним суб'єктом соціально-психологічний вплив на інших людей з метою структурування дій та відносин у групі (організації).

Керівництво є суто управлінським феноменом, офіційно регламентованим соціально організованим процесом. Реалізують функції керівництва спеціалізовані структури (у великих організаціях), а також безпосередньо керівник.

Керівник—індивід, на якого офіційно покладені функції управління І організації діяльності в групі (установі, фірмі та ін.).

Завдання його полягає у визначенні цілей спільної діяльності, які фіксують напрям розвитку організації, тобто задають образ кінцевого стану, до якого повинна дійти вона через певний проміжок часу. У визначенні таких цілей, структуруванні діяльності й відносин у спільності під час розв'язання нею різноманітних завдань, у впливі на персонал полягають сенс і сутність процесу керівництва.

З феноменом керівництва пов'язаний феномен лідерства у групі (організації). Вони іноді бувають тотожними, а часом породжують у своїй взаємодії протистояння і конфлікти.

Лідерство (англ. leader — провідник, ведучий, керівник) — один з процесів організації й управління малою соціальною групою, який сприяє досягненню групових цілей в оптимальні терміни та з оптимальним ефектом.

Цей процес значною мірою детермінований панівними у суспільстві соціальними відносинами. Його характеризують відносини домінування і підкорення, впливу і наслідування в системі міжособистісних відносин у групі. Лідерство спрямоване на пробудження в членів групи мрії, до якої вони прямуватимуть, наснаження їх необхідною для цього енергією. Ефективність його залежить від наявності у соціальній групі визнаного всіма, авторитетного лідера.

Лідер — наділений найбільшим ціннісним потенціалом індивід, який має провідний вплив у групі.

Феномен лідерства є динамічним процесом малої групи, який може бути доволі суперечливим: домагання лідера і готовність до його провідної ролі можуть і не збігатися. Лідер не висувається групою на відповідну посаду, а спонтанно займає керівну позицію за явної чи прихованої її згоди. Найчастіше він перебирає роль неофіційного керівника, а з його особистістю ідентифікується специфічна система групових норм та цінностей, яка не завжди тотожна офіційній системі. Оскільки лідерство є системою відносин у групі, його слід розглядати як групове явище, адже лідер завжди є елементом цієї .структури. Психологічна сутність лідерства полягає у здатності впливати на індивідів і групу, спрямовувати їхні зусилля на досягнення цілей.

Між лідерством і керівництвом, керівником і лідером існують певні відмінності (табл. 9). Однозначної думки про доцільність поєднання в одній особі керівника і групового лідера у соціально-психологічній науці немає. Поширеним є твердження, що лідерські можливості збільшують силу впливу керівника; за активної реалізації керівником якостей ділового і мотиваційного лідера зростає задоволеність індивідів членством у групі. Не менш настирними є міркування, що ролі керівника і лідера у групі мають належати різним особам. Щодо цього використовують такі аргументи:

— діяльність лідера і керівника має неоднакову спрямованість. Керівник зорієнтований на реалізацію завдань групи, лідер — на її внутрішні інтереси;

— експресивний лідер, стаючи формальним керівником, розвалює групову діяльність або змушений переорієнтовуватися на інструментальні функції (ділова сфера). Це може спричинити його конфлікт з групою (він або не стає керівником, або перестає бути лідером);

— існує не так багато груп, яким властиве поєднання в одній особі керівника та інструментального лідера. Як правило, такими є наукові колективи;

— у багатьох групах (шкільний клас, студентська група) таке поєднання неможливе через вікові, статусні відмінності керівника і групи.

76Крім того, шо сім'я є найважливішим соціальним інститутом, вона одночасно виступає і як своєрідна соціальна група, якій притаманні специфічні особливості, на відміну від інших соціальних спільнот. Дійсно, якщо розглядати сім'ю як малу соціальну групу (а вона такою і є), то стає очевидним, що вона якісно відрізняється від інших малих соціальних груп, наприклад, первинного виробничого колективу.

І відмінності ці, звичайно ж, пояснюються, передусім, тим, що сімейна соціальна група формується, функціонує і розвивається внаслідок того, що їй властиві відносини спорідненості, тобто на абсолютно інший принципах. Так, якщо склад трудового колективу може постійно мінятися, то склад сім'ї, як правило, стійкий. Якщо у членів трудового колективу можуть переважати "центробіжні" настрої, глибока відмінність інтересів, то сім'я, як правило, будується на спільності інтересів і цілей.

При аналізі сім'ї як малої соціальної групи доцільно виділити два основні типи характеристик:

характеристики групи в цілому — цілі і завдання сімейної групи, склад і структура сім'ї, її соціально-демографічний склад, групова згуртованість і т.п.;

характеристики зв'язків і відносин сімейної групи з більш широкими соціальними системами в рамках соціальної структури суспільства (функції сім'ї по відношенню до суспільства, цілі, завдання і функції по відношенню до індивіда, сімейні цінності і зразки поведінки тощо).

Таким чином, різні сім'ї в суспільстві мають в ньому свої інтереси, знаходяться у взаємодії одна з одною і з суспільством в цілому, і тому сім'я виступає як специфічна соціальна спільність, соціальна група і разом з іншими соціально-класовими, етнічними і т.п. групами є найважливішим елементом соціальної структури суспільства.

Головне призначення сім'ї — забезпечення соціальної і культурної безперервності розвитку суспільства.

Як соціальний інститут сім'я виконує перш за все репродуктивну функцію, тобто функцію дітородіння, відтворювання населення. Вона не обмежується біологічним продукуванням, а має соціальний характер, оскільки передбачає не тільки народження дитини, а і відтворювання, виховання людини, яка б відповідала сучасному рівню розвитку суспільства.