56Природа здібностей та їх розвиток

Три точки зору: - С - вроджені, біологічно обумовлені (френологія); - С - придбані (соц. обумовлені - шляхом навчання, виховання - Гельвецій); - З - біосоціальна (на рівень їх розвитку впливає і те й інше - Б. М. Теплов, В. Д. Небиліцин, А. Н. Леонтьєв та ін.) Теорія спадковості здібностей. У психології склалися три концепції здібностей. Одна з них стверджує, що здібності - біологічно детерміновані властивості особистості, їх прояв і розвиток цілком залежать від успадкованої фонду. Так, наприклад, Гальтон в XIX столітті намагався обгрунтувати спадковість таланту, аналізуючи біографічні дані видатних діячів. Продовжуючи лінію Гальтона в XX столітті Коте визначав ступінь обдарованості за кількістю місця, відведеного в Ен-ціклопедіческіх словниках відомим людям. Гальтон і Коте прийшли до висновку, що талант успадковується. Життя спростовує погляди про спадкової обумовленості здібностей. Крім того, об'єктивний аналіз біографій видатних людей говорить про інше: у переважній більшості випадків видатні люди вийшли з сімей, не виявляли особливих обдарувань, з іншого боку, діти, онуки і правнуки знаменитих людей видатних обдарувань не виявляли. Виняток становлять кілька сімей музикантів і вчених, Теорія придбаних здібностей. На противагу першій концепції здібностей другий знаходить, що здібності цілком визначаються середовищем та вихованням. Так, у XVIII столітті Гельвецій проголосив, що за допомогою виховання можна сформувати геніальність. У новітній час видатний американський учений У. Ешбі стверджує, що здібності і навіть геніальність визначаються набутими властивостями і, зокрема, тим, яка програма інтелектуальної діяльності була сформована у людини стихійно і ство-натільна в процесі навчання в дитинстві і в подальшому житті. В одного програма дозволяє вирішувати творчі завдання, а в іншого - тільки репродуктивні. Другим чинником здібностей Ешбі вважає працездатність. Здатний той, хто після тисячі невдалих спроб робить тисяча першу і приходить до відкриття; нездатний той, хто після другої спроби залишає завдання невирішеною. Діалектика придбаного і природного в здібностях. Більш правильну позицію займають представники третьої концепції здібностей. Ця концепція здібностей встановлює, що людина має від природи властиві всім людям можливості людського розвитку. Разом з тим визнається наявність індивідуальних природних задатків, що сприяють становленню і розвитку тих чи інших здібностей. Здібності формуються в діяльності за сприятливих соціальних умов життя). Розвиток здібностей людини в процесі індивідуального розвитку (в онтогенезі). - Дозрівання ЦНС; - Розвиток загальних і спеціальних здібностей в процесі виховання, навчання, впливу мікро і макрооточення; - Профорієнтаційні заходи. Задатки і схильності Поняття про задатки. Під задатками слід вбачати не стільки анатомо-фізіологічні, скільки психофізіологічні властивості, в першу чергу ті, які виявляє дитина в самій ранній фазі оволодіння діяльністю, а іноді і дорослий, ще не займається систематично певною діяльністю. Під задатками розуміють первинну природну основу здібності, ще не розвинену, але дає себе знати при перших пробах діяльності. Задатки несуть у собі можливості для розвитку здібностей у процесі навчання, виховання і трудової діяльності. Ось чому так важливо якомога раніше виявити задатки дітей, з тим щоб цілеспрямовано формувати їх здібності.

57ЗДІБНОСТІ - це поєднання сприятливих Індивідуально-своєрід­них особливостей та властивостей психіки, які виявляються у швидкості, результативності та якості виконання відповідної діяльності за мінімальних силових, енергетичних і часових затрат.

Вихідною передумовою для розвитку здібностей є ті природні зада­тки, з якими дитина з'являється на світ. Водночас біологічно успадковані властивості людини не визначають її здібностей. Мозок концентрує в собі не ті чи інші специфічні людські здібності, а лише здатність до формування цих здібностей (СЛ. Рубінштейн).

Рівень розвитку здібностей залежить:

• від якості знань і вмінь, від міри їх об'єднання в єдине ціле;

• природних задатків людини, якості природних нервових механіз­мів елементарної психічної діяльності;

• більшої чи меншої "тренованості" самих мозкових структур, які беруть участь у здійсненні пізнавальних і психомоторних процесів (Б.І. Додонов).