62. Література доби Просвітництва. Представники.

Просві́тництво — це широка ідейна течія, яка відображала антифеодальний, антиабсолютистський настрій освіченої частини населення у другій половині XVII —XVIII століття. Представники цієї течії: вчені, філософи, письменники, — вважали метоюсуспільства людське щастя, шлях до якого — переустрій суспільства відповідно до принципів, продиктованих розумом, були прихильниками теорії природного права. Просвітники мали широкий світогляд, в якому виділялися концепція освіченого абсолютизму, ідея цінності людини, критика церкви, патріотизм, утвердження самосвідомості й самооцінки особи. Цим просвітники відрізняються від просвітителів, якими є всі носії освіти і прогресу.

Просвітництво зародилося практично одночасно в країнах Західної Європи: Британії, Франції, Нідерландах, Німеччині, Італії, Іспанії,Португалії, але швидко поширилося у всій Європі, включно з Річчю Посполитою і Російською імперією. Велику роль в його становленні відіграв швидкий розвиток природознавства та книгодрукування.

Серед визначних французьких філософів-просвітників Вольтер, Етьєн Кондільяк, Шарль Луї де Монтеск'є, Жан-Жак Руссо стояли на позиціях деїзму. Дені Дідро, Жульєн Ламетрі, Клод Гельвецій, Поль Гольбах відстоювали матеріалістичні погляди. Англійська філософія епохи Просвітництва представлена Джоном Толандом, Ентоні Шефтсбері, Ентоні Коллінзом, Бернардом Мандевілем, німецька — Християном Вольфом, Александром Баумгартеном, Готгольдом Лессінгом.

63. Музична культура доби Просвітництва. Представники.

У цей час остаточно закріплюється загальне панування світської музики. Її зміст охоплює ши-роке коло тем й образів, у тому числі філософських, історичних, сучасних, громадянських. Відк-риваються постійно діючі музичні установи — оперні театри, філармонічні товариства. Удоскона-люються струнні та духові музичні інструменти, розвивається нотний друк. У композиторській творчості цей період представлено такими художніми стилями, як класицизм, бароко, рококо. По-ряд з уже існуючими монументальними жанрами меси та ораторії в цей період виникає та невдовзі стає провідним принципово новий жанр — опера, яка завойовує європейські країни. Будуються спеціальні оперні театри, найбільш відомими з яких є Віденський, Паризький, Римський тощо. Виникають і інші жанри — соната, сюїта, увертюра, прелюдія та інші.

Основними представниками музичного мистецтва цього періоду були: Йоган Бах, Антоніо Ві-вальді (концерт для скрипки «Пори року»), Йозеф Гайдн (симфонія «Створення світу»), Вольфганг Моцарт («Реквієм»), Людвіг ван Бетховен, Христоф Глюк, Георг Фрідріх Гендель (опера «Ринальдо»).

64. Європейський театр епохи Просвітництва.

На службу Просвітництву було поставлене й театральне мистецтво. Відкриттям XVIII ст. стала міщанська драма як відповідь на процес демократизації театру. Великого розквіту досягла комедія, зросло моральне значення трагедії. Зміст дії почав розгортатися в реальному, а не в ідеологізованому суспільстві, на сцені як герої з'явилися прості люди. Особливого розвитку театральне мистецтво досягнуло в Італії. Реформатором італійського театру став К.Гольдоні. Він створив "комедію звичаїв", метою якої була критика суспільних порядків і звичаїв, утвердження моральних чеснот, розкриття людського характеру, ґрунтованого на контрастах і несподіванках. Герої Гольдоні — представники соціальних низів, дотепні й меткі, спритні й внутрішньо шляхетні ("Слуга двом панам", "Хазяйка заїзду").

Творчості Гольдоні ніби протистоїть діяльність іншого великого театрального майстра — К.Гоцці (1720—1806 pp.). Він не поділяв ідей Просвітництва, був противником нововведень, виступав за відновлення старих порядків. Однак у театрі Гоцці створив новий жанр, хоча й пов'язаний із комедією масок. У його ф'ябах (театральних казках) присутні фантазія й реалізм, гротеск й алегорія, мораль й шляхетність, високі взірці героїчної любові ("Любов до трьох апельсинів", "Принцеса Турандот", "Король-олень").