56. Бароко як відображення епохи хvіі ст.

Напрям   бароко   поєднав    у  собі  стильові  ознаки     середньовіччя    та   ренесансу.    Цим поєднанням зумовлені основні його риси: •   знову утверджується складна, вигадлива форма творів, як було в орнаменталізмі; • повертається середньовічний погляд на Бога як на вершину досконалості, основу буття, водночас зберігається ренесан   сова   увага   до   людини,   яка   тепер   трактується   не   як   противага Богові, а як найдосконаліше його творіння; • замість    світської    спрямованості     ренесансу     знов  утверджується релігійне забарвлення  всіх цaрин культури; • зберігається  античний   ідеал   краси,   але   робиться   спроба поєднати його із християнським ідеалом, тобто йдеться про поєднання краси духовної та фізичної, внутрішньої та зовнішньої; • як і ренесанс, бароко зберігає увагу до природи (і в науці, й     у   мистецтві),   але   тепер   природа   трактується   не   як   противага Богові, а як шлях пізнання досконалості й благодаті Творця.  Для бароко характерні й оригінальні, власні особливості: • динамізм, рухливість; у скульптурі й архітектурі це переважання   хвилястої   із   завитками   лінії,   на   відміну   від   простої лінії та гострого кута чи півкола середньовіччя й ренесансу; • в літературі   це   змалювання   руху,   мандрівки,   змін,   трагічного напруження, катастроф, сміливих авантюр; • митець бароко вбачав своє надзавдання в тому, щоб зворушити, вразити, звідси захоплення гіперболами, гротеском, антитезами. •  В   епоху   бароко    простоту   форми     твору  замінюють      вигадливістю, надуманістю, пишномовністю. Тепер мистецтво часто   сприймається   як  забава,   гра   розуму. • Розвивається інтерес до алегорій, з’являються алегоричні рами, поеми, вірші. • Важливого    значення    набуває  зовнішній      вигляд твору:   вірші   пишуть   у   вигляді   хреста,   чaри,   ковадла,   колони,   ромба;   стають популярними акровірші         та мезостихи  . Яскраві   представники   європейського  бароко:   письменники Педро  Кальдерон,   Джон   Мільтон;   художники   Мікеланджело Караваджо,      Пітер   Пауел    Рубенс,   Ґарменс    Рембрандт,     Дієго Родріґес   Веласкес;   композитори   Йоганн   Себастьян   Бах,   Ґеорґ Фрідріх Ґендель.

57. Хуп ст. У Франції - століття театру.

У першій половині ХУП ст. з’являється стиль бароко, у другій половині на його зміну приходить класицизм.  Наприкінці ХIХ ст. назву стилю “бароко” увів у обіг швейцарський історик і філософ Якоб Буркхардт (1818-1897). Термін “бароко” перекладається з італійської “дивний”, “химерний” і влучно характеризує даний стиль, такий же пишний і примхливий. Він нагадував спосіб життя королівських дворів, особливо французького, який був законодавцем європейської моди. В ньому єдналися нескінчені свята й розваги з жорстким етикетом і регламентацією. Так само і в бароко поєдналися простота і складність, реальність й ілюзії.

У ХУП ст. виділяються два літературні напрямки – класичний і реалістичний. Класицизм епохи Просвітництва пов’язаний з його ідеями раціоналізму, гармонії, порядку, розумної закономірності. Він орієнтований на зразки античної літератури, яка переосмислюється в нових історичних реаліях.

Яскравим прикладом класицизму є роман “Мандри Гулівера” англійського письменника-сатирика й політичного діяча Джонатана Свіфта (1667-1745). Сюжетною лінією цей роман нагадує певною мірою літературний шедевр античності “Одіссею” Гомера

Значний внесок у розвиток класичного напрямку літератури зробили основоположники німецької класичної літератури Шіллер і Гете.

В епоху Просвітництва досить своєрідним було театральне мистецтво, яке розвивалося в рамках класицизму. Класичний театр мав значні досягнення в країні офіційного класицизму – Франції, де творили видатні драматурги. Особливістю класичного театру став його поділ на два жанри – “високий” і “низький”.

У цьому жанрі досягли вершин французькі драматурги. Першим високим зразком класичного театру стала п’єса П’єра Корнеля (1606-1684) “Сід”. Згодом побачили світ “Горацій”, “Цінна” та ін. Традиції Корнеля продовжив Жан Расін (1639-1699), створивши глибоко гуманні драматичні твори “Британік”, “Мітрідат” та ін.