ДИП практична №2

Практична робота №4

з дисципліни « Державна інформаційна політика»

студентки гр.КББ-22М

Звєрякової Юлії

Інформаційна стратифікація в умовах глобалізації інформаційного простору

Мета: набуття навичок аналізу інформаційної інфраструктури сучасного суспільства

Завдання:

1. Охарактеризувати інформаційну інфраструктуру сучасного суспільства.

2. Сформулювати основні проблеми і протиріччя інформаційної стратифікації в Україні.

3. Побудувати схему функціонування національного інформаційного простору України.

Відповіді:

1. Інформаційна інфраструктура – система інформаційної техніки і технологій, електронного зв'язку, інформаційного обслуговування, які забезпечують інформаційну діяльність у суспільстві. Інформаційна інфраструктура – частина наукової, виробничої та соціально-економічної структури, яка є матеріальною основою всебічного інформування наукових досліджень, а також виробничої діяльності.

Причина виникнення інформаційної інфраструктури – неспроможність традиційної системи науково-інформаційних комунікацій (на основі публікацій, особистих контактів учених, наукових конференцій тощо) комплексно забезпечити науковою інформацією зацікавлених у цьому фізичних і юридичних осіб, значні витрати часу на пошук необхідної інформації, низька ефективність такої діяльності, великі й непродуктивні витрати на науково інформаційні процеси (написання книг статей, звітів, їх публікацію, збереження, обробку, пошук та ін.). При розробці, наприклад, технології виробництва інтегральних схем використання лише такого компонента, як силіконове з'єднання, змушує звертатися до 130 і більше різних довідників. Через недосконалість інформаційних комунікацій дублюються науково-дослідні роботи, втрачаються і старіють результати НДДКР, що призводить до значних економічних збитків, які сягають майже 20% витрат на НДДКР. Матеріальна основа вирішення цієї проблеми – використання сучасних комп'ютерів (п'ятого покоління), світових комп'ютерних мереж, інформаційного обслуговування, що дає змогу зосередити інформацію у блоках пам'яті цих комп'ютерів і видавати її кожному, хто має сучасний переносний комп'ютер, телефонний апарат або телевізор. Тому першим кроком до створення інформаційної інфраструктури є переведення всіх інформаційних потоків у форму машиночитання та її видання у вигляді тематичних випусків на магнітних стрічках.

Наприкінці 90-х у США із 70 тис. журналів, що видаються у світі, відбирали майже 8,5 тис. найважливіших публікацій у різних сферах науки. Ці дані збирають і готують спеціалізовані видавництва, їх поширенням і рекламою займаються інші організації. Так, служба американського хімічного товариства обслуговує науковців, спираючись на масив даних обсягом 9 млн. записів рефератів і формул хімічних сполук. Завдяки цьому створюється інформаційна основа національної та міжнародної галузевої автоматизованої системи.

Ще один елемент сучасної інформаційної інфраструктури – створення організацій, які обслуговують конкретних споживачів, використовуючи власні комп'ютери й орендуючи банки даних, або залучають до цього існуючі компанії. У США інформаційні послуги надають великі корпорації («Дженерал електрик», ІБМ, Локхід та ін.), які концентрують і централізують такі послуги, створюючи інформаційні мережі. Створений при корпорації «Локхід» інформаційний відділ «Діалог» орендує понад 150 різних банків даних і обслуговує більш як 150 тис. терміналів, встановлених у науково-дослідних організаціях майже 40 країн світу. В пам'яті центрального процесора зберігається до 10 млн. записів.

Ще одна ланка інформаційної інфраструктури – інформаційні посередники, які займаються пошуком необхідних даних, їх розмноженням. Ці функції найкраще виконують малі компанії. Необхідний елемент інформаційної інфраструктури – інформаційні відділи науково-дослідних організацій. Вони виконують посередницькі функції між дослідниками та автоматизованими інформаційно-пошуковими системами. В інформаційних відділах великих компаній, університетів, наукових лабораторій часто встановлюють термінали кількох інформаційних мереж, бази даних яких не збігаються.

На початок 80-х XX ст. кінцевими споживачами централізованих видань інформації у формі машиночитання було майже 120 тис. (у всіх розвинутих країнах світу їх налічувалося 300 тис.), тоді як у середині 70-х – до 5 тис. споживачів. Усього впродовж 70-х інформаційними видавництвами в форму машиночитання було переведено майже 1 млрд. записів у вигляді різноманітних даних, бібліографічних і реферативних описів та публікацій. Якщо врахувати інформацію, яку вводять у пам'ять комп'ютерів науково-дослідні організації, результати власних досліджень тощо, то для обслуговування інформаційних потреб сфери НДДКР використовувалося майже 2 млрд. записів, а на їх підготовку було витрачено приблизно15-16 млрд. дол. У 80-х – першій половині 90-х обсяги інформаційних потоків, витрати на їх підготовку (реферування, переведення в форму машиночитання тощо) зросли майже у 2-2,5 рази.

Завершальною ланкою створення інформаційної інфраструктури є підготовка відповідних (інформаційних) кадрів. Залежно від економічного, науково-технічного потенціалу країни в сфері НДДКР використовують різні обсяги національної та міжнародної інформації. Так, у США до 50% поширюваної серед фахівців інформації взято з іноземних джерел, тоді як в Англії – приблизно 5%. Найновішою формою її на сучасному етапі с інтернет – всесвітня комп'ютерна мережа, що забезпечує доступ до містких спеціалізованих інформаційних систем, і електронна пошта. Створення сучасної інформаційної інфраструктури дає змогу заощадити значну частину робочого часу наукових працівників, стимулює процес наукової творчості, сприяє прискоренню впровадження результатів наукових досліджень у виробництво, зростанню продуктивності праці.

2. Проблема інформаційної стратифікації гостро стоїть не тільки в що розвиваються, але і в економічно розвинених країнах. У розвинених країнах проблема ця обумовлює не стільки рівнем доходів, а, в першу чергу, рівнем освіти та сферою інтересів. "Цифровий розкол" в США став причиною численних судових розглядів і є на сьогоднішній день однією з основних причин звернення до суду з економічними і цивільними позовами.

Михайло Брауде-Золотарьов зауважує: "цифровая субкультура в розвинених економіках стає свого роду перепусткою в" нову економіку ", і її носії отримують істотні конкурентні переваги перед" відсталими від поїзда ". Точно так же, як тепер в Росії, не знаючи іноземної мови, найчастіше в принципі не можна розраховувати на високооплачувану творчу роботу, володіння комп'ютерними технологіями та Інтернетом в розвинених країнах стає обов'язковим для успіху. До речі, як і мови, сприймати нові технології краще не як набір навичок і знань, а як певну культуру - з молоком матері і у відповідному віці. ".

"Цифровий розрив" існує і між промислово розвиненими країнами. Саме стурбованість "цифровим розривом", існуючим між Європою і США, змусила Європейську комісію в кінці 1999 року прийняти документ "Інформаційне суспільство для всіх". У документі висловлюється занепокоєність станом справ у галузі освіти та використання можливостей, що надаються Мережею, для розвитку соціуму і намічаються заходи вирішення цієї проблеми на європейському континенті.

У своїй статті Вершинська О. Н. виділяє наступні 6 груп населення в їх відношенні до інформаційних і телекомунікаційних технологій:

1. Ті, хто створює нову інформаційну середу, творить нові інформаційні ресурси.

2. Ті, хто використовує нову інформаційну середу, інтегрувався в неї.

3. Ті, хто знаходиться в процесі інтеграції, робить перші кроки.

4. Ті, хто не зробив першого кроку, але і не заперечує необхідність цього.

5. Ті, хто відчужений від нового інформаційного середовища, не помічає її.

6. Ті, хто активно протистоїть нововведень, вважаючи їх суспільно шкідливими.

І далі О. Н. Вершинська зауважує: "І хоча безсумнівно, що представників перших трьох груп - статистичне меншість, енергетика цих груп дуже сильна". Високий освітній та інтелектуальний рівень цільової аудиторії в Інтернеті увазі і більш високу якість наданої інформації, а це неминуче призводить до збільшення інформаційний стратифікації.

3. Схема функціонування національного інформаційного простору України