5. Соціально-поселенська структура

Соціально-поселенська (соціально-територіальна) структура – один із різновидів соціальної структури суспільства. Вона мінлива і рухома за суттю, яскраво свідчить про чимало ознак, за якими розглядаються різні характеристики суспільства. (Частково дана тема розглядалася в попередньому розділі з точку зору утворення та існування соціально-територіальних спільностей; в даному випадку ми розглядаємо її на макросоціологічному рівні як одну з підструктур соціальної структури суспільства в системі і у взаємодії із іншими підструктурами).

Одним із чинників видозміни соціально-поселенської структури виступає урбанізація. Основний соціальний зміст урбанізації полягає в особливих міських відносинах, що охоплюють соціально-професій­ну і демографічну структури населення, його спосіб життя, культуру, розселення. Урбанізація прискорює розвиток основних соціально-класових і групових можливостей.

Під впливом об’єктивних процесів поступово посилюється урбанізація, підвищується роль міст, зростає їх авторитет, а разом із тим – і соціальна роль міського населення. Якщо на початку ХХ ст. міста становили 10% всіх населених пунктів, то в кінці ХХ ст.– 60%. У багатьох країнах світу міське населення переважає чисельно сільське.

Міграції населення – другий основний чинник розвитку соціально-поселенської структури. Це досить складний суспільний процес, по­в’я­заний з переміщенням населення в регіони «життєво-стабіль­ного» суспільства. Міграції населення відіграли важливу роль в історії людства і формуванні соціальних структур окремих систем та народів. (Більш детальний аналіз міграції див. розд. «Соціальні процеси»).

Україна не має шансів збільшити населення до 50 мільйонів. «Для того, щоб відновити в Україні навіть не 50, а 47 мільйонів населення потрібно, щоб українська жінка народжувала де 2-3 дитя, щоб на 10 жінок народжувалися 23 дитя. Сьогодні народжується 15. Ні у одній європейській країні не народжується 20. Скажіть мені, будь ласка, які шанси на те, що у нас народжуватиметься 23?»  „Чим багатше країна, тим нижче там рівень народжуваності. Я не маю на увазі, що він падає до одного (дитяти). Але два він теж не досягає“, — говорить демограф. За її словами, „процес старіння в Україні обумовлений виключно низькою народжуваністю, тоді як на Заході Европи він обумовлений і низькою народжуваністю і низькою смертністю“. Максимум чисельності населення України був зафіксований в 1993 році — 52,2 мільйона, після чого воно постійно знижувалося — до 45,8 мільйонів на 1 січня 2011 року. 

Теми рефератів:

1. Тендеційні зміни у соціально-професійній структурі сучасного українського суспільства.

2. Сучасна соціально-демографічна ситуація в Україні та її характеристика.

Тема 8. Стратифікаційна структура суспільства та соціальна стратифікація

1. Природа та різновиди соціальної стратифікації

Центральною темою соціології є соціальна стратифікація, Вона пояснює соціальне розшарування на бідних, заможних та багатих.

У сучасній західній соціології соціальна стратифікація розуміється як зосередження людей в статусній ієрархії зверху вниз за кількома основними критеріями – критеріями нерівності: неоднаковий дохід, доступ до влади, престиж професій, рівень освіти, доступ до споживання суспільних благ тощо. Саме на основі критерію нерівності можемо розмістити одні групи людей «вище» або «нижче» відносно інших. Сам термін стратифікація запозичений з геології, де він означає роззосередження пластів землі по вертикалі. Соціологія ототож­нила будову суспільства із будовою землі і розмістила соціальні групи (страти) також по вертикалі. Але основою служить рівень багат- ства: бідняки займають нижчу сходинку, заможна група населення – середню, а багаті – верхню. (Надалі розглянемо більш детально теорію соціальної стратифікації як сучасну, цілковиту, основну, а поки що – преамбула методологічного характеру).

Таким чином, основна ідея теорії полягає у тому, що «страта» являє собою спільність людей, які об’єднані на певних спільних позиціях або мають спільну справу, яка утверджує дану спільність у соціальній структурі і протиставляє іншим соціальним спільностям. Неоднакова оцінка суспільством значення та ролі кожного статусу або групи спричиняє своєрідне ранжирування людей, груп на «вищих» та «нижчих». Звідси – високі статуси, позиції, і люди, які їх займають, краще винагороджуються, мають більший обсяг влади, вищий престиж роду занять, а значить,– повинен бути більш високим їх рівень освіти. В основі теорії стратифікації лежить об’єднання людей у групи і протиставлення їх іншим групам за статусними ознаками: владним, майновим, професіональним, освітнім. Саме ці критерії вичерпують коло соціальних благ та каналів їх доступу, до яких прагнуть люди. А вони завжди неоднакові (нерівні). Так виникає розміщення соціальних верств за критерієм неоднакового доступу до влади, багатства, престижу, освіти.

При цьому пропонуються різні критерії стратифікації. Західнонімецький соціолог Р. Дарендорф запропонував в основу стратифікації покласти поняття «авторитет», яке найбільш точно характеризує відношення до влади і боротьби за неї між соціальними групами. Виходячи з цього, суспільство він розподіляє на тих: хто править і ким правлять. У свою чергу правлячий клас поділяється на управляючих власників і управляючих невласників (бюрократів-менеджерів).

Поняття «статус» набуває в аналізі стратифікації ключове значення, вказуючи на те, що в існуванні страт велику роль відіграють фактори оцінки: поведінка в тій чи іншій ситуації, відношення до чого-небуть, установки, котрі допомагають ранжирувати себе та довкілля.

На основі багатого емпіричного матеріалу російсько-американ­ський соціолог-класик П. Сорокін робить висновки, що в будь-якому суспільстві соціальна циркуляція осіб і їх розподіл здійснюється не волею випадку, а має характер необхідності і суворо контролюється різними інститутами. Соціальна стратифікація, за Сорокіним,– це постійна характеристика будь-якого організованого суспільства. Змінюючись у формі, соціальна стратифікація існувала в усіх суспільствах, навіть у тих, що проголошували рівність людей. Так звана диференційованість, нерівність існують у будь-якому типі, групі, формі суспільства (наука, мистецтво, навіть серед злодіїв). Із історії, соціології відомо кілька основних типів стратифікацій: рабство, касти, стани та класи. Коротко оглянемо кожний тип.

Рабство – історично найперший стратифікаційний тип, сформувався як економічна, соціальна та юридична форма закріплення людей, за якої панує повна безправність і крайній ступінь нерівності. У своїй історії рабство (рабовласництво) було і є єдиною формою соціальних відносин, коли одна людина є власністю іншого. Розрізняють кілька його форм: патріархальна (напіввідкрита форма), коли раб не був обмежений у власних правах із вільними; класична (антична), коли раб не володів власністю, не мав ніяких прав; плантаційна (у США в ХІХ ст.) та холопська (Русь Х–ХІІ ст.).

Кастою, як правило, називають соціальну групу, членством в котрій людина зобов’язана виключно своїм народженням. Член касти не може перейти із власної касти в іншу, і це положення закріплене індуською релігією. Поширені вони переважно в Індії, де налічується 4 основні касти (брахмани – священики, кшатрії – воїни, вайшеї – купці, шудри – робітники та селяни) та 5 тис. неосновних каст та підкаст.

Стани були найбільш притаманні феодальному суспільству. Це – соціальні групи, які володіли закріпленими звичаями або юридичним законом, котрі і передавалися через спадщину правами та обов’язками. Класичним прикладом станового суспільства була Європа, де на рубежі ХІV–ХV ст. воно розділялося на вищі стани (дворянство, духовенство), та непривілейовані (купці, ремісники, селяни). У Російській імперії із ХVІІІ ст. сформувався становий поділ на: дворянство, духовенство, купецтво, міщанство, селянство. Кожний стан включав численні прошарки, ранги, рівні, професії, чини. Чим вище в соціальній ієрархії стояв стан, тим вищим був його статус.

Більш відкритими історичними типами страт є класи. З розвитком промислової революції у ХVІІІ–ХІХ ст. поступово руйнувалась феодальна система та формувався новий уклад. При цьому нові професійні групи, які вийшли на історичну арену (робітники, банкіри, підприємці), поступово зміцнювали свої позиції, вимагали привілеїв та визнання свого статусу. Термін «клас» краще за все відображав насамперед економічне становище людей, здатних вже переміщуватися вверх чи вниз статусно-класовими позиціями. Перехід до відкритого суспільства демонстрував зростаючі можливості індивіда самостійно творити свою долю. Велику роль відіграло зародження підприємництва та ринку.

Світ дедалі стає складнішим, а отже, щоб зрозуміти, розшифрувати його, соціологія має вдаватися до найвитонченіших пояснювальних схем. Це стосується і постійного генерування пояснювально-інтер­пре­таційної системи. Сучасні дослідники пропонують розуміти клас як багаторівневе структурно-діяльне соціальне утворення, як соціальну силу, що виникла на основі нерівного поділу структурних ресурсів у суспільстві (матеріальні та духовні блага, статус, престиж; стиль та якість життя як похідні) й здатна своїми дія­ми змінити суспільство. На відміну від статусної групи, клас розуміється не як «статистичний» стратифікаційний вимір нерівно розподіленого в суспільстві престижу (залежно від доходів, влади, освіти), а як динамічна характеристика соціального простору, «згустків» його структурно-діяльних потенціалів, які визначають характер і спрямованість глибинних рухів у суспільстві.

Структура та виміри соц. стратифікації.

Соціальна стратифікація – це диференціація суспільства на соціальні класи та верстви в ієрархічному ранзі. Під нею розуміється наявність у суспільстві множини соціальних утворень, представники яких різняться між собою нерівним обсягом влади та матеріального багатства, прав та обов’язків, привілеїв та престижу.

У такому ієрархічно вибудованому розподілі соціокультурних благ виражається сутність соціального розшарування, коли у суспільстві стимулюються одні види діяльності, до інших ставлення терпиме (толерантне) і стримуються треті.

Соціальна стратифікація – це і процес соціального відтворення більш-менш однорідних сукупностей осіб, які і створюють ієрархічну структуру суспільства. Суспільна система характеризується такими вимірами стратифікованого соціального простору, як:

• позиції в ієрархії доходів, благоустрою, тобто економічний критерій; (прибуток – сума грошових надходжень особи);

• статус або стиль життя, способи і форми споживання доступних благ; (престиж – повага, якою в громадській думці користується та чи інша професія, посада, вид занять);

• влада, ієрархія відносин політичного й економічного впливу осіб один на одного; (влада – здатність нав’язувати свою волю всупереч бажанням інших).

Це і є основні критерії стратифікації. Четвертим критерієм виступатиме освіта.

Рівень її престижності може вимірюватися видом спеціальності, рівнем (популярністю) вузу чи школи, тривалістю навчання.

• престиж, професія, влада, могутність; дохід та багатство; освіта та знання; релігійна чистота; стан родини; етноналежність.

Належність до тієї чи іншої страти вимірюється не тільки цими об’єк­тивними показниками, про які мова ще йтиме, а і суб’єктивними – відчуттям причетності до даної групи, ідентифікації з нею, що і пришвидшує механізм соці­ального відтворення.

Взаємозалежність формування страт (прошарків) і позицій у системі матеріального достатку, владних повноважень, стилю життя, отриманої освіти можна виразити схематично (див. рис. 16).

Вертикальні осі представляють висхідний рівень досягнень у основних стратифікаційних позиціях-вимірах: дохід, влада, престиж, освіта. Індивіди, які займають однакові позиції з усіх основних вимірів стратифікації і саме складають єдину страту.

На рис. 16 їх показано умовно три (А, Б, В – елітні прошарки, прошарки середнього класу та нижчого).

На рис. 15 показано відносне взаєморозміщення престижності, популярності різного типу професій:

1	Президенти, міністри...
2	... банкіри, адвокати, ректори ву­зів...
3...	... «професура», лікарі престижних спеціальностей...
...6	... викладачі, вчителі, інженери, різного типу ІТП, «обслуга»...
..10...	... сантехніки, наймані робітники, двірники, котельщики, ... кол­госп­ники, …безробітні, люди без професій...

Рис. 15

Звичайно, таке ранжирування (взаєморозміщення) відносне і залежить перш за все від різного типу суспільства, його системи цінностей, історичного періоду, часу. Але, як видно із схеми, верхні позиції займають представники творчої інтелектуальної праці, нижню – пред­ставники переважно фізичної малокваліфікованої праці.

Для кожного статусу або індивіда можна знайти місце на будь-якій із позиційних шкал (див. рис. 17, с. 102). Відзначивши на кожній осі рівень з основних стратифікаційних вимірів і з’єднавши їх, отримаємо так званий стратифікаційний профіль статус-індивіда.

На нашому прикладі показані в порівнянні стратифікаційні профілі класичного бізнесмена, професора, артиста, міліціонера, колгоспника.

Рис. 16

Так, багатство створює добрі передумови і для отримання влади в різних сферах. Найперше, це стосується економіки.

Вищий клас контролює промисловий та фінансовий капітал, за ним, по суті, залишається виняткове право прийняття стратегічних рішень. Отже, представники вищого класу посідають привілейовані місця, володіють найпрестижнішими професіями, мають великий рівень освіти і великий обсяг влади. Вищий клас досить неоднорідний. Деякою мірою до нього належить і «середній клас».

Поняття «середній клас» виникло в Англії наприкінці XVIII ст.– для означення особливої групи власників і підприємств, які «зверху» протистояли великим землевласникам, а «знизу» – сільській та міській бідноті.

Сьогодні розвинуті країни часто називають країнами середнього класу (які мають близько 60% населення, а за даними соціологічних обстежень, в Україні їх – 9%).

Соціальна нерівність передбачає неоднаковий доступ до соціальних благ. Так, от «середній клас» користується тими соціальними благами і такою мірою, що задовольняє свої потреби на належному рівні. А тому представники середнього класу заінтересовані і в «правих» і в «лівих» радикальних змінах, в таких, які б забезпечували ефективне (оптимальне) функціонування суспільства. Воно ж і зацікавлено в тих, хто незалежний економічно, хто має яскраво виражену професійну орієнтацію. Ці функції суспільство не тільки цінує, але високо винагороджує. Ось чому середній клас є необхідним фактором суспільства. Там, де середнього класу немає,– суспільство не сформоване, воно не стійке.

Нижчий або робітничий клас також поділяється на різні про- шарки:

– робітнича аристократія,

– низькооплачувані некваліфіковані робітники.

Але результати теоретичних досліджень показали, що доцільно всередині кожного великого фундаментального) класу виділити ще й проміжні класи. При цьому стратифікаційна структура набуде такого вигляду (модель У. Уотсона):