3. Етнічна структура

Соціологічне дослідження етнічної структури ставить метою вияв її соціальних характеристик, певних закономірних зв’язків елементів цієї структури з класовим складом, демографічними процесами. Основним елементом етнічної структури виступають нації – історично складені стійкі спільності людей, які утворилися на основі єдності виникнення, території, економічного життя, культури, мови, свідомості.

Термін «національність» вживається у двох значеннях – як визначення належності людини до тієї чи іншої нації, народності і як визначення етнокультурного утворення незалежно до території і загального економічного життя.

Етнологія вивчає національну різноманітність соціальних процесів і явищ, соціальну зумовленість (причинність) національних змін, етнокультурні явища в їх соціальній різнорідності – в різних соціальних групах, ситуаціях. В етносоціологічних дослідженнях розглядається соціальна структура у безпосередньо контактуючих народів (Україна – Росія). Виявляються тут не тільки соціально-класовий склад нації і його зміни, а й внутрішньокласова композиція, соціальні переміщення, схожість і різниця в соціальних групах, дається уявлення про соціальні інтереси, різного роду суспільну діяльність.

У структурі соціологічних знань існує галузева теорія – етносо- ціологія, котра поглиблено вивчає етнонаціональну систему щодо формування етноспільнот та етнічних процесів. Етносоціологія має за предмет дослідження: етноси і етносоціальні процеси, національно-регіональні особливості соціальної структури народів та ін. Вона досліджує соціально значущі явища в побуті та культурі людей різних національностей, зміни у національній культурі.

Значення етносоціальних знань посилилось з середини ХХ ст., коли набули могутнього піднесення національно-визвольні рухи. З того часу етноси займають особливе місце у вивченні соціальної структури суспільства. За різними науковими джерелами, людство успадкувало не менш як 3,5 тис. етнічних спільностей (націй, народностей, етнічних племен), які входять до всіх держав світу. Більшість становлять багатонаціональні держави. В Європі налічується близько 300 на­цій і народностей, на Американському Континенті – близько 600, а Азія, Африка та Австралія охоплює близько 2600 різних етнічних спільнот. Етнічний склад населення України також досить різноманіт­ний. У сучасних умовах тут проживає понад 127 національ­нос­тей та народностей.

4. Соціально-демографічна структура

У соціальній структурі суспільства важливе місце належить соціально-демографічним «зрізам», до яких звичайно відносять такі структури населення: статевовікову, сімейну, генетичну. Ці структури є умовою і результатом процесу відродження, і формування населення на окремих територіях. Соціально-демографічна структура – це статистичні параметри таких явищ, як народжуваність, смертність, шлюбність, міграційний обмін населенням між містом, селом, між різними територіями. Кожна із вказаних структур характеризує склад населення за такими ознаками:

• стать;

• вік;

• сімейній стан;

• місце народження;

• місце проживання в даній місцевості.

Статево-вікова структура є комбінацією двох зрізів – статі і віку. Щодо першого, то йдеться про співвідношення між чоловіками та жінками серед населення на певній території, щодо другого – про співвідношення між особами різного віку. Статево-вікова структура населення може аналізуватися або за однією, або за двома ознаками (стать, вік). У першому випадку особливий інтерес становить поділ на три групи: до 16 років (діти), до 30 (молодь), до 55 (середній вік), стар­ші за 55 (літній вік). Такого роду поділ не є суворим. Залежно від різних потреб дослідження та ступеня деталізації соціологічного аналізу вікові межі кожної вікової групи можуть іноді варіюватися. Співвідношення між цими групами характеризує тип вікової структури населення. Аналіз вікової структури, вимагаючи ці три контингенти, не тільки розкриває трудовий потенціал країни, а й дозволяє виявити його динаміку розвитку.

Вікова структура суспільства вивчає соціальні проблеми всіх категорій населення – як молоді, так і людей похилого віку. В соціології існують спеціальні галузеві соціологічні теорії: соціологія молоді та соціологія старіння (геронтосоціологія), котрі більш глибоко вивчають дані об’єкти.

Молодь, як соціальна спільнота, посідає певне місце в соціальній структурі суспільства і набуває соціального статусу в різноманітних соціальних структурах, має спільні проблеми, соціальні потреби та інтереси, особливості життєдіяльності тощо. Молодь як вікова соціальна група не займає особливого місця в економічній системі. Вона входить до різних груп. Вивчення молоді в основі певної суспільної групи відбувається за такими суттєвими ознаками, як: загальновікові, соціально-психологічні, фізіологічні особливості, потреби, інтереси, цінності. Молодь як об’єкт соціального дослідження являє собою велику суспільну групу у вікових кордонах 16–30 років. Предметом соціології молоді є вивчення місця та ролі молоді в соціальній структурі суспільства, форм вияву і механізмів дій закономірностей соціального розвитку у молодіжному середовищі. В соціологічному знанні існує великий розділ – «соціологія молоді».

Проблеми молоді, її освіти, виховання, соціального становлення, участі у суспільному житті перебувають у центрі уваги і на перехресті різних наук. Соціологія відносить ці проблеми до найважливіших і охоплює такі аспекти:

• опис стану та виявлення динаміки ціннісних орієнтацій;

• вивчення процесів формування політичних, моральних, професійних і естетичних інтересів та установок;

• вивчення впливових чинників та механізму формування свідомості та реальної поведінки різних груп молоді.

Кінцевим результатом цих досліджень є формування державної молодіжної політики.

Вивчення проблем молоді відбувається в різноманітних сферах її життєдіяльності: праці, навчанні, сім’ї, неформальних організаціях, дозвіллі тощо.

Соціальні проблеми людей похилого віку, їх соціальний статус, місце в сучасному суспільстві, в соціальній структурі – в різних соціальних системах, спільнотах, власній сім’ї, у взаємовідносинах із іншими віковими групами, зміни із віком особи – все це ще не стало предметом спеціальних досліджень. Як не прикро, але ця галузь залишається найбільш забутою.

Для людей похилого віку, як і для молоді, важливими є можливості адаптації до нових життєвих обставин, особливо в останні 10–15 років, у зв’язку із радикальними політичними та економічними змінами. Ця вікова група володіє власною субкультурою, сформованою її поколінням.

Предмет геронтосоціології подається на трьох рівнях: індивіда, малої групи, групи соціальної структури. На першому рівні ведуться дослідження еволюції особистості із настанням старості, вивчається вплив попередніх етапів біографії і професійної діяльності на особистісну характеристику літньої людини, розглядається її поведінка в адаптаційному періоді. На другому рівні досліджуються: місце, роль та функції літньої людини у виробничому колективі, у сім’ї, колі друзів, знайомих тощо. Третій рівень досліджень розглядає залучення геронтогрупи до суспільних процесів, вплив на політичні події в житті суспільства. Особливо це стало актуальним на рівні предмета вивчення електоральної соціології, дослідження виборчої системи.

Серед існуючих геронтосоціологічних теорій заслуговують на особливу увагу такі: роз’єднання, активності, субкультури, вікової стратифікації.

Для нашої країни зараз є характерним тип відтворення населення на основі низької народжуваності та утвердження малодітної сім’ї. Економічний занепад спричинив, насамперед, спад народжуваності та зростання смертності, що призводить до абсолютного зменшення населення України. У великих містах народжуваність менша, ніж у малих та в селах. Одним із негативних наслідків низької народжуваності є старіння населення.