254_dhU / 17.Натурфілософія Ренесансу і нове природознавство

17. Натурфілософія Ренесансу і нове природознавство

Вчення про природу. Пантеїзм. В епоху відродження філософія знову звертається до вивчення природи. Але в розумінні природи, як і в тлумаченні людини у цей період, філософія має свою особливість. Ця особливість полягає у тому, що природа тлумачеться пантеїстично. В перекладі з грецької мови «пантеїзм» означає «всебожжя». Християнський бог неначебто зливається з природою, а остання тим самим обожнюється і набуває рис, які не були притаманні їй в античності.

Зростання промисловості, торгівлі, мореплавства військової справи, тобто розвиток матеріального виробництва, обумовило розвиток техніки, природознавства, математики, механіки. Все це вимагало звільнення розуму від схоластики і повороту від суто логічної проблематики до природничо-наукового пізнання світу і людини. Виразниками цієї тенденції були найвизначніші мислителі епохи Відродження.

Одним з характерних представників ренесансної філософії цього спрямування був Микола Кузанський. Аналіз його вчення дає змогу особливо яскраво побачити різницю між старогрецькою трактовкою буття і трактовкою буття в епоху Відродження.

Микола Кузанський, як і більшість філософів його часу, орієнтувався на традицію неоплатонізму. У Платона і у неоплатоників, як ми знаємо, єдине характеризується через протилежність «іншому», неєдиному. Цю точку зору поділяли піфагорійці та елеати, які протиставляли єдине множинності, границю – безмежності. Кузанець, який поділяв принципи християнського монізму(все від Бога), заперечує античний дуалізм(у Платона: ідейний та матеріальний зміст предмету) і заявляє, що «єдиному ніщо не протилежне».

З твердження, що єдине не має протилежності, Кузанський робить висновок, що єдине тотожне з безмежністю, нескінченністю. Нескінченність – це те, більшим від чого ніщо не може бути. Тому Кузанський називає її «максимумом», єдине ж – «мінімумом». Отже, Микола Кузанський відкрив принцип збігу протилежностей максимуму і мінімуму.

Отже, єдність протилежностей є найважливішим методологічним принципом філософії Миколи Кузанського, що робить його одним з родоначальників новоєвропейської діалектики.

Ідеї М. Кузанського поглибив Джордано Бруно. Вихідна теза його філософії - єдність і нескінченність світу, його нестворюваність і незнищуваність. На цьому базуються космологічні уявлення, в яких Дж. Бруно відкрито пориває з теоцентричною концепцією побудови світу. На його думку, Земля рухається навколо своєї осі та навколо Сонця і в той же час є піщинкою в безмежному просторі. Земля не може бути центром Космосу, тому що у Всесвіті взагалі немає ні центру, ні межі.

Відзначаючи постійну мінливість усіх речей і явищ, він стверджував, що впродовж багатьох віків змінюється поверхня Землі, моря перетворюються на континенти, а континенти - на моря. Людина (мікрокосм) тісно пов'язана з природою (макрокосмом). Безмежна любов людини до пізнання нескінченного, сила розуму підносять її над світом.

Філософія Дж. Бруно - новий етап у розвитку філософської думки. В жодній з попередніх філософських систем середньовіччя і Відродження думка про єдність світу, про тотожність Бога і людини не проводилася з такою послідовністю. Натурфілософія Дж. Бруно — форма пантеїзму, що межує з його матеріалістичним розумінням.

Галілео Галілей - италійський вчений, один з засновників точного природознавства. Боровся проти схоластики, вважав основою пізнання досвід. Спростував помилкові положення вчення Арістотеля й заклав основы сучасної механіки: видвинув ідею про відносність руху, встановив закони інерції, вільного падіння й руху тіл по нахиленій площині, збудував телескоп з 32-кратним збільшенням й відкрив гори на Місяці, чотири супутника Юпітера, фази у Венери, п’ятна на Сонці. Галілей довів правдивість теорії Коперника та надалі активно захищав геліоцентричну систему світу за що був засуджений інквизицією.

В напису, викарбованому на його могильному пам’ятнику, було сказано, що хоч під кінець життя мислитель й осліп, це було для нього вже не мало значення, тому що в природі вже не залишалось нічого, чого він в ній ще не бачив.

Леонардо да Вінчі, геніальний художник, великий вчений, скульптор, архітектор, талановитий винахідник( в числі його проектів – ідеї танка, парашута, шлюза), стверджував, що будь-яке знання породжується досвідом та завершується у досвіді. Але істинну достовірність результатам експериментування здатна надати лише теорія.

Природа і Бог термінологічно не ототожнюються в філософії Леонардо да Вінчі, але саме природа виступає сукупністю законів, яка збігається з необхідністю, що виходить від Бога – першорушія. Духовний початок не протистоїть у філософії Леонардо да Вінчі тілесному, природне –Божественному. Прекрасний світ природи є відображення і прояв Бога. Заперечуючи теологічне протиставлення світу земного і небесного, Леонардо да Вінчі проголошує фізичну однорідність Всесвіту: природа Землі і небесних тіл виявляється якщо і не повністю тотожною, то, принаймні, подібною; Земля – також світило, як і інші небесні тіла, що складаються з таких же земних елементів-стихій. Леонардо да Вінчі належать геніальні міркування про те, що Земля не є центром створення Всесвіту, про принциповий поліцентризм Космосу, про відносність уявлень.

Дослід у Леонардо да Вінчі – засіб осягнення природних законів.

Гуманістичний ідеал втілений в портреті Мони Лізи Джоконди.

Леонардо першим пояснив, чому небо синє. У книзі «Про живопис» він писав: «Синява неба досягається завдяки товщі освітлених часток повітря, що розташоване між Землею та чорнотою угорі».

Леонардо був амбідекстором – однаковою мірою добре володів правою та лівою рукою. Вважається навіть, що він міг одночасно писати різні тексти різними руками. Проте більшість праць він написав лівою рукою справа наліво.