254_dhU / 16.Гуманісти північного Відродження

16. Гуманісти північного Відродження (Еразм Роттердамський, Мішель Монтень).

Наприкінці XV – початку XVI ст. гуманістичне мислення Ренесансу охопило Північні країни. Східний і північний тип гуманізму відрізнявся своєю логікою і методологією.

Еразм Роттердамський – нідерландський мислитель епохи пізнього Відродження. Еразм був найвизначішим знавцем латини своєї епохи. Його твори — взірець чистої класичної мови. Мислитель усе життя залишався вірним католиком, хоча й критикував церкву за надмірності.

У своїй системі Еразм на перше місце поставив людину, її відношення до Бога. Він заперечує первородний гріх, який «спотворив» людську природу. Вважав, що «в руках Божих» знаходиться лише початок і кінець людського життя, а вся людська життєдіяльність, що знаходиться між цими вирішальними хвилинами, є у власному розпорядженні людини. У протилежному випадку, стверджував Еразм, втрачає всякий сенс доброчесність, справедливість, гріх, тощо. Ця течія в гуманізмі одержала назву «християнського гуманізму».

На філософію Еразм дивився як на мудре розуміння життя, тобто практичну розсудливість християнського життя. Християнство повинно позбавитися догматів, схоластичної псевдо науковості, воно повинно стати системою норм моральної поведінки людей, що керуються істинним вченням Христа. Еразм каже, що потрібно повернутися до джерел християнства.

Еразм стверджує, що аскетизм, відмова від земного життя, є аморальним. Шлях земного життя, що вказаний Христом, полягає у щирій вірі і милосерді без лицемірства. Сенс життя полягає у використанні життєвих благ. Тому філософія повинна займатися питаннями природного життя людини.

В 1511 році Еразм видав написану ним раніше книгу «Похвала Глупоті». Книга починається з посвяти Томасу Мору, другу автора, прізвище якого асоціюється з грецьким словом «моріяс», що значить «глупота».

Мова ведеться від імені богині Глупоти, яка на всі лади вихваляється тим впливом і шаною, яке вона здобула в суспільстві. Еразмова сатира висміює усі сфери та явища тодішнього життя, включно із самим Еразмом Ротердамським, але найбільше мислитель глумиться над неправедністю та забобонністю ченців, запліснявілими доктринами. У «Похвалі Глупоті» йдеться і про державців-нероб, гульвіс, марнотратників життя. Вони стоять на самій вершині піраміди влади і їх пороки є найзгубнішими, бо їм наслідують піддані, і перш за все холопські, догідливі, низькопоклонні вельможі, що ближче усіх стоять біля трону.

На сторінках «Похвали Глупоті» та інших своїх творів Еразм висміює лицемірство, обмеженість, фанатизм і насильство офіційної середньовічної схоластики. Ця перебільшене критика була настільки влучною і переконливою, що схоластика стала ототожнюватися з псевдо мудрістю. Закінчується книга полум'яним закликом до праведності й християнських чеснот. «Похвала Глупоті» вважається однією із найвпливовіших книг західної цивілізації й каталізатором реформації. Вона одразу ж стала популярною, сподобалася папі, ще за життя автора була перекладена німецькою й французькою. В новітню еру ще довго вивчалася, як зразок риторики.

Еразм Ротердамський був одним із найвизначніших мислителів епохи, що передувала реформації церкви, людиною великої вченості й знань, останньою в історії «людиною, яка знала все». Його праця над Біблією й критичні твори підготували перехід до нових часів і сприяла затвердженню принципів гуманізму.

Мішель Монтень – французький філософ. Головний його твір «Досвіди» 1580р. – це свого роду щоденники нотатки, в яких Монтень висловлював критичні погляди на життя людини, суспільство і культуру свого часу. Він відкрив особливий жанр несистематичних нарисів на найрізноманітніші теми. Монтень відмовився від педантичного слідування будь-якій темі, а запропонував читачеві вільне, нічим не зв’язане обговорення філософських, соціальних, естетичних і моральних проблем.

Монтень протиставляв зіпсованим звичаям народів європейських цивілізацій морально чистий світ недавно відкритих народів – індіанців. В центрі його уваги знаходиться внутрішній світ людини, її почуття, поведінка в нестандартних ситуаціях, загадки людського серця від великодушності і шляхетності до негідних вчинків і підлості. Але у подальшому Монтень відходить від позицій класичного гуманізму, внутрішній світ людини з його проблемами поступається новим натуралістичним акцентом.

Характерною рисою мислення Монтеня був скептицизм, що витікав із критики життя. Він виступав проти закоренілих переконань. Так він писав, що нема наставниці більш немилосердної і підступної, ніж наша звичка.

Згідно Монтеню, не можна задовольнятися досягнутим. «Філософствувати – означає сумніватися».

Людина. За Монтенем, є частиною природи, а тому вона повинна керуватися тим, чому її вчить природа. Він писав, що ніщо в природі недаремне, навіть сама недаремність. Краще наше творіння – це життя у злагоді з розумом. Філософія повинна виконувати роль наставниці, вести до вірного, природного життя, а не бути сукупністю мертвих догм і принципів. Жодна з релігій не має переваг перед істиною. Сам Бог непізнаванній, він немає ніякого відношення до справ людських і поведінки людей.