254_dhU / 12.Формування середньовічної філософської думки

12. Формування середньовічної філософської думки.

Філософія і теологія Аврелія Августина.

Філософська думка середніх віків формувалась в період зародження і розвитку феодальних відносин (V-XIVст.). Середньовічне мислення характеризується теоцентричністю (від грецьк. - “теос” - бог). Утвердження християнства в якості панівної релігії (поч. ІV ст.) привело до такого бачення реальності, яка створена за образом і подобою духу. На цьому підгрунті і починає формуватися середньовічна філдософія, ідейно-світоглядним змістом якої стає духовно-ідеальне тлумачення реальності. Оскільки ж найдосконалішим духом є Бог, то теологія (богослів’я) підноситься на рівень найголовнішого знання, якому підпорядковуються всі інші види знання.

Характерні риси світогляду цього часу: по, перше-теоцентризм(що активне творче начало як би зчезає з природи і передається Богу, який стає над природою). Істинним буттям володіє тільки Бог: він - вічний, незмінний, ні від кого не залежить і є джерелом всього існуючого. Ключем до пізнання істинного буття є віра. Віра не може бути готовим знанням, яке можна передати іншому, як певну інформацію, вона потребує власних духовних зусиль. По-друге, в середньовічному світосприйнятті панує ідея духовності, яка пов’язана не тільки з Богом. Людина сприймається як зосередження протиріч, що існують в світі - між земним і небесним, між тілом і душею, між гріхом і святістю. Вперше в людській історії з небувалою досі гостротою ставилося питання про сенс життя. По третє, для середньовічної свідомості світ сприймається як двоїсте буття: справжній (божественний, небесний) і несправжній (земний, гріховний) світи.

Найбільшим християнським мислителем періоду патристики і найбільш видатним з "батьків церкви" був Аврелій Августин (354-430). "Ти нас створив для себе, і наше серце буде неспокійним, поки не затихне в тобі". Цією пропозицією починаються "Сповіді", у тридцятьох книгах яких він у формі молитви розповідає про своє життя. Істину Августин знаходить у християнстві. До основних творів відносять «Про Град Божий» (22 книги), "Монологи"; "Про Трійцю", "Зречення", «Сповідь», де зображується становлення особистості. Головним предметом філософського дослідження були бог і людська душа. Філософія Августина виникає як симбіоз християнських і древніх доктрин. З древніх античних філософських доктрин головним джерелом для нього був платонізм. Ідеалізм Платона в метафізиці, абсолютизм у теорії пізнання, визнання розходження духовних принципів у структурі світу (добра і погана душа, існування окремих душ) - усе це вплинуло на формування його власних поглядів. Його світогляд був теоцентрическим. Бог є вищою сутністю, він єдиний, існування якого незалежно, все інше існує лише завдяки божественній волі. Бог є причиною існування всякого сущого, усіх його змін; він не тільки створив світ, але і постійно його зберігає, продовжує його існування. Бог виступає в той же час і причиною пізнання, він вносить світло в людський дух, у людську думку, допомагає знаходити людям правду. Бог є найвищим благом і причиною всякого блага. Філософія Августина в такий спосіб відкриває простір для теології. Уся філософія Августина зосередилася на богу як єдиному, зробленому, абсолютному бутті, світ же має значення як божий утвір і відблиск. Бог створив світ на основі власної ідеї. У богу прихований ідеальний зразок реального світу. Як у Платона, так і в Августина існують два світи: ідеальний - у богу і реальний - у світі і просторі, що виник завдяки втіленню ідеї в матерію.

Істину про бога не може пізнати розум, але віра. Віра ж скоріше відноситься до волі, чим до розуму. Віра і розум взаємно доповнюють один одного: "Розумій, щоб міг вірити, вір, щоб розуміти". Першість віри над розумом. Віра в бога - вихідне людського пізнання.

Августин змішує віру взагалі і релігійну віру, освячену авторитетом церкви. Однак віра, що спирається на досвід, у цілому зовсім інша, вона має іншу суть і характер, чим релігійна віра, що виходить з "істин" Священного писання.

Етика: Зло походить від людини, має земний характер, добро ж виникає від бога, продукт божої милості. Людина відповідає за зло, але не за добро.

Душа: як самобутня субстанція не може бути ні тілесною властивістю, ні видом тіла. Не містить у собі нічого матеріального, має лише функцію мислення, волі, пам'яті, але не має нічого загального з біологічними функціями. Від тіла душу відрізняться досконалістю.