254_dhU / 14.Філософські погляди Альберта Великого та Фоми Аквінського

14.Філософські погляди Альберта Великого та Фоми Аквінського

Альберт Великий Це була освічена людина, він знав праці Арістотеля, котрі дуже вплинули на його погляди. Більша частина його праць збереглася. Це переважно коментарі до творчості Арістотеля. Значення Альберта полягає в тому, що він одним з перших спробував використати ідеї Арістотеля для систематизації християнського світогляду.

У своїй творчості часто звертається до трактатів Арістотеля, коментує їх, зокрема, високо оцінює логіку. Він відводить філософії більш самостійну роль, аніж пізні схоласти. Розрізняє, наприклад, проблеми релігійних догматів, що мають досліджуватися теологією, та наукові проблеми, які потребують філософського пояснення. Арістотелізм Альберта – це арістотелізм, пристосований до потреб християнства та церковного вчення. Альберт займався дослідженнями і досяг успіхів в зоології, хімії та астрономії.

Фома Аквінський був його учнем. Широта філософських, наукових та богословських інтересів Альберта була підставою для того, щоб назвати його doctor universalis, а починаючи з 14 століття він був удостоєний і звання Великий. Цей найбільш відомий німецький схоласт сам не створив логічно стрункої,єдиної філософської та теологічної системи. Виконав цю задачу тільки його учень Фома. Однак без Альберта не було б і Фоми. В основних питаннях вони притримувались однакових думок.

Фома Аквінський був видатним представником середньовічної схоластики. Фома намагався поставити філософію на службу релігії, одночасно проводячи розмежування між філософією та релігією, між знанням та вірою, а також необхідність їх співіснування. Відповідно він розрізняв істини розуму і одкровення.

Для нього це були найвищі істини, які недоступні свідомості і можуть бути осягнені тільки через віру.. Критикуючи попередні світоглядні системи, Фома стверджував, що світовий рух передбачає першорушія, причинний зв'язок – першопричину, а цілеспрямованість у світі – мету.

Фома – поміркований реаліст, він вважав, що загальні поняття первинні щодо речей, виступав проти крайнього реалізму, який вів до пантеїзму. Він намагався створити енциклопедично-теологічну систему, яка могла б відповісти на всі питання, що висувалися його часом. Вся філософія Фоми була спрямована на збереження і зміцнення влади католицької церкви. Він причислений церквою до рангу святих, його вчення проголошено офіційною філософією Ватикану.

За своїми політичними поглядами Фома переконаний монархіст. Він вважав государя не тільки правителем, а й творцем держави. Верховну волю папи, його владу він розглядав як «Божу волю», а самого папу як «намісника» Бога. Він рішуче виступав проти соціальної нерівності людей. На сучасному етапі його вчення трансформувалося у філософську течію неотомізм.