Культура східних слов’ян

На межі III і II тис. до н.е. з індоєвропейської спільноти виокремлюється германо-балто-слов´янська група, що дає підстави стверджувати про початок праслов´янської історії. Впродовж тривалого часу на українських землях формувалася праслов´янська культура, і в цьому процесі значну роль відігравали, з одного боку, традиції автохтонного етносу, з іншого – культурні зв´язки із сусідніми народами.

Суттєві зміни в історії давніх слов´ян відбуваються у І тис. н.е. Це пов´язано з їхнім великим розселенням, що стало вагомим фактором формування етнокультурної та політичної карти слов´янських народів на території Центральної та Східної Європи. Найяскравіше творчий геній давніх слов´ян на території України виявився в зарубинецькій (II ст. до н.е. – II ст. н.е.) та черняхівській (II-V ст. н.е.) культурах.

Слов´яни традиційно розвивали землеробство – провідну галузь господарства протягом тривалого часу. Воно було орним, але екстенсивним. Перехід до інтенсивного землекористування відбувся в VIII ст. у зв´язку з поліпшенням клімату і збільшенням народонаселення.

Прогрес у землеробстві супроводжувався вдосконаленням знарядь праці. На межі нової ери носії зарубинецької культури користувалися дерев´яним ралом, а черняхівці – плужним ралом із залізним наральником і череслом. На VIII-X ст. припадає масове використання жорен. Широке використання плуга із залізним лемешем підвищувало продуктивність праці, якість обробітку землі та сприяло освоєнню цілини.

Складовою землеробства було тваринництво й птахівництво. Уже в перших століттях нової ери з´явилися пружинні ножиці для стрижки овець. Серед промислів, що посідали вагоме місце в господарстві, було мисливство. Від нього мали доповнення до продуктів харчування та отримували хутра й шкіру для шиття одягу чи взуття. За свідченням східних авторів, у І тис. н.е. хутро було одним із ходових товарів, яким торгували слов´яни на причорноморських і прикаспійських ринках. Одним із найдавніших занять було бортництво – збирання меду диких бджіл.

Розвиток землеробства визначив прогрес інших ремесел: металургії, ковальства, гончарства, оброблення дерева, шкіри, каменю, прядіння, ткацтва, виноробства, борошномельного виробництва. Провідним у східних слов´ян було залізоробне ремесло, що одним з перших виділилося в окрему галузь. Вражає асортимент виробів, їхній високий технічний рівень. Давньослов´янським металургам була відома сталь та різні способи ливарництва. У VII-IX ст. з´являються спеціальні поселення металургів.

Значних успіхів досягло гончарство. Кераміку зарубинецької культури виробляли вручну із чорної глини, а черняхівської – із сірої глини за допомогою гончарного круга. З II ст. н.е. гончарне виробництво стає масовим, орієнтуючись на ринок. Особливо високим технічним рівнем відзначалась черняхівська кераміка (кожна обпалювальна піч могла одноразово пропустити близько сотні виробів). Їй була притаманна висока художня якість в оформленні виробів. Вони прикрашалися вигадливим орнаментом та зображеннями, що мали естетичний та магічний зміст.

У середині І тис. н.е. розквіту набула ювелірна справа. Асортимент виробів сягав сотні предметів, що вписуються в коло євразійської групи ювелірного мистецтва. У VI-VII ст. з´являються виїмчасті емалі, пальчасті фібули, застосовуються складні технології: чернь, зернь, філігрань, інкрустація, різні види позолоти. Поряд зі штампованими ювелірними виробами масового вжитку виготовлялися високохудожні речі із золота та срібла, виконаного за складними технологіями.

Територія між Дніпром, Карпатами й Дунаєм густо заселялася давноукраїнськими племенами. Поселення розташовувались на відстані 3-5 км. Тут були прості будинки з дерева й глини, укриті соломою та очеретом. Будівлі ховалися за земляним валом, огородженим гострими кілками; будували дерев´яні вежі та укріплення. Так виникали міста-городища (від "городити"). Звідси походить старослов´янська назва міста – град.

Животворним джерелом духовної культури слов´ян була усна народна творчість. У чудових поетичних творах – історичних і обрядових піснях (весільних, поховальних тощо), у казках, заклинаннях, загадках, приказках, билинах – народ оспівував свою працю, любов до рідної землі, непримиренність до несправедливості, виливав радість і тугу.

Особлива сторінка духовної культури слов´ян – міфологія. Життя слов´ян великою мірою залежало від природних явищ. Вони обожнювали природу, наділяли її людськими властивостями.

Міфологічні персонажі за важливістю поділялися на декілька рівнів. До найвищого належали боги з найзагальнішими функціями (ритуально-юридична, військова, господарсько-природнича). Головний бог у слов´ян-язичників – Сонце, або Дажбог. Пізніше цю роль набуває Хоре (володар світла білого, сонячного або місячного). На честь Сонця слов´яни влаштовували велике свято влітку, коли були найдовші дні. Богом грози вважався Перун, вітру – Стрибог, покровителем скотарства – Велес, богом вогню та ковальства – Сварог, богинею мудрості й краси – Лада.

У дохристиянську пору для слов´ян було характерним об´єднання доброго й злого начал в образі одного бога. Наприклад, Велес був водночас покровителем скотарства й демоном, який приносить смерть.

До наступного рівня відносились божества, пов´язані з господарськими циклами, сезонними обрядами та цілісністю замкнених колективів. Це – Рід, Ярило, Купала, більшість жіночих божеств, з-поміж яких виділяється Мокоша.

Нижчий рівень за функціями, що їх виконували божества, був найабстрактнішим, адже характеризував загальні поняття: Доля, Лихо, Смерть, Правда, Кривда тощо. Більшість цих міфологічних персонажів входила до казкових сюжетів. Казкові герої, імовірно, виступали як учасники ритуальних дійств у їхньому образі: баба-яга, кощій, чудо-юдо тощо.

Найнижчий рівень представлений неіндивідуалізованими істотами: духами, нечистю, тваринами, рослинами, джерелами, горами, камінням. Вони просторово співіснували з людиною й уособлювалися домовиками, лісовиками, водяниками, русалками, мавками, кікіморами тощо.

Людина вписувалася в міфологічний світ, була його складовою. Однак із міфологічного середовища її виділяла наявність душі, духу. Універсальну функцію, що узгоджувала всі міжрівневі стосунки, виконувало райське дерево. Біля нього приносили жертви, воно поєднувало світ людей і світ богів, землю й небо. Це була світова вісь, втілення світу в цілому. У фольклорних текстах, прислів´ях, загадках, обрядах, замовляннях у цьому образі виступає Вирій (тобто рай, місце перебування душ предків), райське дерево, береза, явір, дуб, сосна, горобина, яблуня. Трьом частинам райського дерева відповідали різні тварини: гілкам та верховіттю – птахи, стовбуру – бджоли, корінню – плазуни тощо.

У східних слов´ян-язичників не було храмів. Дерев´яні зображення богів стояли просто неба. Сюди люди приносили дарунки. Навколо них танцювали й співали, просили багатого врожаю, успіху на полюванні, гарної погоди. Головними святами в слов´ян були Новий рік, Масниця, Івана Купала. Ці та інші свята уособлювали різні важливі події в житті людей. Відображуючи певні пори року, вони стверджували глибоку віру в добро й щасливе життя, радість, перемогу над ворогом і нечистою силою.

У складних умовах слов´янські народи створили самобутню культуру, що стала основою їх консолідації, виникнення державності, збереження і примноження духовних традицій. Слов´янська культура на українських землях формувалася протягом тривалого часу; у цьому процесі значну роль відігравали традиції автохтонних народів, передусім антів, з іншого боку – зв´язки з сусідніми народами. Ця культура характеризується цілісністю й самобутністю. На її основі виникла культура Київської Русі.

Запитання для самоконтролю

У чому полягають особливості неолітичної революції?

Про що свідчать знахідки давніх «венер»?

Чи був синкретизм специфічною рисою первісної культури?

Як вплинула трипільська культура на подальший розвиток культурних процесів на українських землях?

Яку роль відіграли кочові народи в розвитку культури України?

Охарактеризуйте основні риси культури скіфської доби.

Які культурні здобутки принесли грецькі переселенці?

Що було основою духовної культури східних слов'ян?

Назвіть основні міфологічні персонажі східних слов’ян.

Як впливало землеробство на розвиток господарства й культури східних слов’ян?

Список літератури

Антонович Дм. Українська культура / Антонович Дм. – К.: Либідь, 1993. – 592 с.

Греченко В. А., Чорний І. В., Кушнерук В. А., Режко В. А. Історія світової та української культури: підруч. для вищ. закл. освіти / Греченко В. А., Чорний І. В., Кушнерук В. А. та ін. – К.: Літера, 2000. – 464 с.

Грушевский М. Очерк истории украинского народа / Грушевский М. — К.: Либідь, 1991. — 400 с.

Давня історія України: навч. посібник: У 2 кн. / Толочко П.П. (керівн. авт. колект.), Козак Д.Н., Крижицький С.Д. та ін. – К.: Либідь, 1994. – Кн. 1. – 240 с.

Залізняк Л.Л. Первісна історія України: навч. посібник / Залізняк Л.Л. – К.: Вища школа, 1999. – 263 с.

Історія української культури (Текст): курс лекцій / Ліхолат О.В., Дігтяр П.А., Боєва С.Ю. та ін.; під заг. ред. д-ра іст. наук Костилєвої С.О. – К.: НТУУ „КПІ”, 2010. – С. 28-56.

Понамарьов А.П. Етнічність та етнічна історія України: курс лекцій / Понамарьов А.П. – К.: Либідь, 1996. – 272 с.

Попович М.В. Нарис історії культури України / Попович М.В. – К.: АртЕк, 1999. – 728 с.

Субтельний О. Україна: історія / Субтельний О. – К.: Либідь, 1991. – 512 с.

Теорія та історія світової і вітчизняної культури / Бичко А.К. та ін. – К.: Либідь, 1992. – 166 с.

Терещенко Ю.І., Курило В.М. Історія України: Кн.. 1: Від найдавніших часів до 1917 р./ Терещенко Ю.І., Курило В.М. – К.: Вид-во „Сільгоспосвіта”, 1995. – С. 4-23.