Розвиток освіти, науки, книгодрукування

Головні осередки освіти – школи – були тісно пов’язані з церквою, з православною культурою. Школи існували при монастирях, церквах, благодійних установах, а також в маєтках приватних осіб. Шкільна освіта була доступною не лише для дітей знаті та багатого міщанства, а й селян та ремісників. У школах поряд із тогочасною українською мовою (церковно-слов’янською, слов’яно-руською) вивчалася латинь. Вчителями-наставниками, як правило, були дяки.

Поширення реформаційних рухів у XVI ст. та початок католицької реакції в Польщі (з мережею єзуїтських шкіл) загрожували знищенням української школи та освіти. Щоб не допустити домінуючого впливу католицьких та протестантських шкіл на українську мову, православні школи в останній чверті XVI ст. починають засновувати як окремі особи, так і цілі організації – братства.

На Волині низка шкіл, найвідомішою з яких була перша українська школа вищого рівня (академія), була заснована князем Костянтином-Василем Острозьким (1526-1608 рр.), магнатом, відомим меценатом, нащадком Володимира Святославовича. Академія невипадково з’явилася на Східній Волині, яка на зламі XVI-XVII ст. була центром культурно-політичного життя. Саме тут склалися найсприятливіші умови для української культури. Волинь до 1596 р. входила до складу Великого князівства Литовського, і великі волинські землевласники обіймали ключові посади в установах, де панувала українська мова. Зміна політичної ситуації, входження в нове політичне життя (сеймики, з’їзди, сейми) вимагала досконалого володіння польською та латинською мовами. Перестала відповідати вимогам часу система домашнього, прицерковного чи примонастирського навчання для шляхетських та міщанських дітей. Навчання ж у католицьких та протестантських школах в Речі Посполитій прямо та опосередковано призводило до полонізації.

Спорудження Острозької школи стало доброчинною акцією, в якій взяли участь ряд магнатів. Значні суми надала племінниця К.В. Острозького Галшка Острозька. У 1615 р. інша Галшка, Гулевичівна, подарувала Київському братству землю під майбутню Могилянську академію.

Сучасники називали Острозьську школу «триязичним ліцеєм», «колегією», «академією». Офіційного статусу вищого навчального закладу вона не мала. Лише польський король зі згоди Папи Римського міг надати його, але, звичайно, не для некатолицького навчального закладу. В основу її діяльності було покладене вивчення, як і в усій Європі, семи «вільних наук». Програма включала предмети «тривіуму» (граматика, риторика, діалектика) і «квадривіуму» (арифметика, геометрія, музика та астрономія). Разом з тим навчальний процес вирізнявся національним характером, активним використанням греко-візантійської спадщини. Гуманістичну спрямованість «тримовного» ліцею (гебрайсько-греко-латинського), ідею якого популяризовував в Європі задля видання Біблії Е. Роттердамський, в Острозі адаптували до потреб православної школи, замінивши гебрайську на церковнослов'янську мову.

Першим ректором академії був Герасим Смотрицький. Історію закладу писали Дем’ян Наливайко (брат гетьмана Северина Наливайка), Василь Сурезький, Клірик Острозький, Христофор Філарет, Іван Федорович та ін. З академії вийшли Мелетій Смотрицький, Ісайя Копинський, Петро Конашевич-Сагайдачний та інші, всього близько 500 випускників.

Велике значення в розвиткові освіти відіграли школи братств. Братствами називалися організації православних міщан. Найбільш відомими та впливовими були Львівське (воно ж Успенське, згодом Ставропігійське – 1585 р.), Київське (1615), Луцьке (1617). З братствами та школами співпрацювали визначні церковні та освітні діячі Єлисей Плетенецький, Захарія Копистенський, Іов Борецький, Петро Могила.

Початкова освіта дітей міщан оплачувалася батьками, хоча вчилися в школах і вбогі діти, звільнені від плати. При братствах були й учні вищого ступеня, яких назвали спудеями (студентами). Вони водночас училися та займалися репетиторством, викладали, призначалися братськими проповідниками. Вихованці братських шкіл ставали не лише носіями новітніх знань, а й захисниками православних традицій.

Особливого значення в освітньому процесі набула київська школа, заснована Богоявленим братством. У 1632 р. Петро Могила об’єднав цю школу зі школою, яку він заснував у Києво-Печерський Лаврі. Так з’явився навчальний заклад, який згодом став провідним для слов’янського світу – Києво-Могилянський колегіум (академія з 1701 р.). Навчальні програми колегіуму не відрізнялися від західноєвропейських університетів. Викладання велося на латині. Водночас вивчалися старослов’янська та грецька мови, що розширювало можливість оволодіння національною та світовою культурною спадщиною. Курс навчання був розрахований на 12 років і включав вивчення семи вільних наук: граматики, риторики, поетики, філософії, математики, астрономії, музики. Викладацький склад відзначався високим рівнем підготовки, зокрема, і за рахунок навчання в закордонних колегіях та університетах. Наприклад, у курсі філософії не лише висвітлювалися богословські ідеї Ф. Аквінського, а й обґрунтовувалися погляди Арістотеля, Е. Роттердамського, Р. Декарта, Т. Гоббса, Б. Спінози. Велику роль у науковій та навчальній діяльності в колегіумі відігравала академічна бібліотека, комплектування якої започаткував за власні кошти П. Могила.

Колегіум, крім навчальної діяльності, проводив просвітницьку роботу. Філософи й письменники, які групувалися навколо нього, займалися унормуванням канонічного права всіх галузей православного церковного життя, на яких базувалася українська культура.

У тісному зв’язку з освітою розвивалися наука та книгодрукування. Перші друковані книги кирилицею з’являються наприкінці XV ст. у Кракові, де мешкало чимало українців. У 1491 р. у друкарні Ш. Фіоля вийшла серія книг, очевидно, на замовлення православного кліру Краківської руської громади – «Октоїх», «Часословець», «Тріодь пісна», «Тріодь цвітна».

Наступний крок у кириличному книгодрукуванні зробив просвітник Франциск Скорина (1490-1540 рр.). Його видання, зокрема Біблія, були дуже популярні в Україні, про що свідчать численні рукописні копії.

Світовим надбанням національної культури стали друкарські та мистецькі традиції, закладені Іваном Федоровим. Наприкінці XVI ст. у Львові вийшли перші друковані ним книги «Апостол» (1574), «Грецький буквар» (1578), який використовувався навіть болгарськими книжниками, а також Острозька Біблія (1581). Цей просвітник знаходив підтримку в міщанському середовищі. Загалом його діяльність започаткувала перехід від схоластики пізнього середньовіччя до національно-культурного відродження кінця XVI ст. – першої половини XVII ст.

У тогочасну систему наукових знань входили богословські дисципліни, граматика, поетика, арифметика, етика, філософія, історія, право, медицина, музика. Ці науки вважалися такими, що сприяли пізнанню світу в добу середньовіччя та в добу гуманізму.

Багато молодих українців проводили студії в Празькому, Лейпцігському, Болонському, Падуанському, Краківському університетах. Найбільш відомими серед них стали поет Павло Русин із Кросна (близько 1470-1517 рр.) та Юрій Котермак із Дрогобича (близько 1450-1494 рр.), який після закінчення Краківського університету став професором медицини та філософії, визнаним астрономом, ректором Болонського універси-тету, автором надрукованої в Римі книги «Прогностична оцінка поточного 1483 р.». Ця невелика латиномовна книжка вважається першою відомою друкованою працею з України. Водночас вона є наочним доказом контактів українських земель з провідними осередками європейської науки.

Осередками науки в Україні були наукові гуртки нового типу при Острозькому та Києво-Могилянському колегіумах, при братських школах. Провісником української академії наук було об’єднання вчених у Києво-Печерській Лаврі, яке очолював архимандрит Єлисей Плетенецький. Релігійна боротьба й оборона віри народу вимагали не лише поглиблення богословських студій, а й опанування античної філософії; переходу від грецької до латинської мови. Переклади книжок з різних галузей знань сприяли розробці наукової термінології. В численних наукових виданнях друкувалися богослужбові та полемічні твори, здійснюється видання святого Письма (Острозька Біблія 1581 р.), видаються богословські трактати з філософським наповненням – «Требник», «Літос» Петра Могили, «Зерцало богословія» Кирила Транквіліона – Ставровецького, перший вітчизняний підручник з філософії «Арістотелеві проблеми». Також друкувалися граматики, словники-лексикони – Памви Беринди, Лаврентія Зизанія, Мелетія Смотрицького.