Античні колонії Північного Причорномор'я

Від VII-VI ст. до н.е. упродовж тисячоліття – по IV ст. н.е. – на південних землях України розвивались антична культура й мистецтво. Тут були засновані греками міста й селища вздовж морського узбережжя та в гирлах рік. Перші поселення з'явились на о.Березань, згодом – в гирлі Буга: Тіра (VI ст.), Ольвія (на правому березі Бузького лиману), Пантікапей (на місці Керчі), Херсонес (V ст., поблизу сучасного Севастополя) та інші. Так постали центри грецької, а згодом римської цивілізації (тоді народи Європи ще перебували на стадії первісного ладу).

Майже в той самий період, коли в степовій смузі України в VII ст. до н.е. осіли скіфські кочові племена, північні береги Понта Євксінського, тобто Чорного моря, почали заселяти колоністи з материкової Греції. Ця колонізація відбулася мирно й поступово, з великими проміжками часу між виникненням полісів. Поступово вздовж берегів Чорного й Азовського морів утворилась своєрідна зона античної державності, людність якої інтегрувалась з місцевими осілими та кочовими племенами.

Причини виникнення колоній полягали в перенаселенні Греції, нестачі земель для хліборобства, пошуках джерел сировини (металу, лісу, солі) та ринків збуту, військовій агресії лідійців та персів, у внутрішній соціально-політичній боротьбі.

Античні поліси привнесли в регіон античну цивілізацію з усіма її досягненнями, особливостями, рабовласницьким соціальним устроєм. Новий соціальний порядок проіснував тут аж до IV ст. н.е., постійно модифікуючись завдяки специфічним місцевим контактам і традиціям. У контактах зі світоглядно-релігійними уявленнями місцевих племен утворилось мистецтво, яке становило частину мистецтва античної Греції.

Більшість колоністів були вихідцями з Іонії (Мала Азія) – із Мілету. Вони займалися землеробством, скотарством, виноградарством, різними ремеслами, вели жваву торгівлю із Грецією та місцевими племенами, які населяли степову частину Таврії, Придніпров'я, узбережжя Азовського моря. Колоністи входили в тісні господарсько-культурні контакти зі скіфами, згодом — сарматами й слов'янами, сприяючи розкладу в них первіснообщинного ладу та формуванню власного суспільства й держави.

Створювану віками античну культуру поселенці поширили на нові території. У характері та розташуванні міст простежувалось чимало спільного із традиціями античного світу. Проте в ландшафтному розташуванні повторень не спостерігалося. Тут проявилось властиве грекам почуття гармонії й краси, яке вони втілили в архітектурні споруди, узгоджуючи їх із навколишнім краєвидом. Кожне з міст мало неповторний вигляд і захоплювало притаманною лише йому красою.

Зв'язок із метрополією програмував розвиток культури. В архітектуру ввійшла ордерна система. Вихідці з Мілету надавали перевагу іонічному архітектурному ордеру перед доричним та корінфським.

У містах впроваджувалося прямолінійне планування за так званою гіпподамовою системою. Вулиці перетиналися під прямим кутом. Упорядковувалися бруковані вулиці та площі, водопровідні канали, канали для дощових вод. На пізнішому етапі – у І ст. до н.е. – ІІІ ст. н.е. – в архітектурі й декоративному оснащенні переважав місцевий стиль, що склався у взаємодії античних і скіфо-сарматських елементів.

Будматеріалом був місцевий вапняк, не дуже пластичний і гарний для скульптури, оскільки райони причорноморських міст не мали мармуру чи інших кращих порід каменю. Тому готову скульптуру, а згодом мармур, довозили із Греції й островів Егейського моря. Довозили також вироби – червонофігурні вази з Аттики, теракотові статуетки, бронзові вироби.

Незабаром більшість художніх виробів виготовлялась в містах, де панували свої традиції й працювали майстерні керамістів, мозаїстів, ювелірів, різьбярів по дереву. Були свої скульптори й живописці, майстерність яких виявлялася в стелах, торевтиці, різьбленні саркофагів та живописних розписах.

В І ст. н.е. Північне Причорномор'я підпало під вплив Римської імперії. З III ст. н.е. внаслідок нападів кочовиків (готи, гунни, алани та ін.), розпочався занепад міст. Ці міста переважно по-варварськи руйнували.

Грецькі міста виконали культурну місію на колонізованій території, впроваджуючи високі мистецькі досягнення. Це сприяло цивілізаційному процесові, а згодом відгукнулося в слов'ян із прийняттям християнства розквітом архітектури й живопису.