Українська культура в період “перебудови” у срср

При значних досягненнях України станом на середину 1980-х рр. у культурі, як і в інших сферах життя, стала очевидною глибока системна криза. Адміністративне управління мистецьким життям, освітою, наукою, ідеологічний тиск все більше суперечили змінам, які відбувалися у суспільстві під впливом науково-технічної революції, зокрема, зростанню плюралістичності суспільного життя, а з іншого боку – більшій приватності індивідуального існування. Не відповідала тенденціям суспільного розвитку концепція єдиного радянського народу, яку висунула КПРС.

Попри заборони, до громадян доходила інформація про життя в західному світі, яке приваблювало не лише високим рівнем добробуту, а й культурним плюралізмом, розкутістю. З 1980-х рр. настає третій етап розвитку духовної культури ХХ ст. Глобальне поширення інформаційних мереж сприяло формуванню нового типу громадянськості, особистості, яка усе більше автономізується у своїй самодостатності, не так у реальній, як у віртуальній дійсності.

Нова культурна реальність одержує назву постмодернізму, пов’язану з настроєм втоми, розчарування в ідеалах Просвітництва з їх вірою в торжество розуму, безмежність людських можливостей і водночас з розчаруванням в ідеалах модернізму з його пафосом радикалізму, ентузіазму, спрямованості до нових, спроектованих, цінностей. Постмодернізмові властивий “ентропійний” стан культури, есхатологічні настрої, еклектичне змішання художніх мов, взаємопроникнення стилів, вторинність образів, іронічне ставлення художника до них і самоіронічне – до себе. У мистецтві присутнє ігрове освоєння середовища буття людини і культури, світу-хаосу (як він розумівся представниками модернізму), прагнення включити в контекст сучасного мистецтва весь досвід світової художньої культури шляхом її іронічного цитування і коментування.

Постмодернізм у мистецтві означає відхід від модерністського екстремізму, осмислення і синтез досвіду всіх стильових традицій. В архітектурі постмодернізм намагається подолати національно-історичну та психологічну обмеженість функціоналізму. Література постмодернізму просякнута іронією, що переборює серйозний модерністський трагізм.

У музиці доби постмодернізму радикальне новаторство поступилося місцем синтезуючим тенденціям, поновленню та зміцненню спадкоємних зв’язків з основами традиційної музичної мови, апелюванням до різних історичних пластів. Алеаторика (випадковість) відновила на іншому рівні імпровізаційний характер виконавства минулого. Використовують вільну серіальність, серію як один з засобів. Інтонаційне авторське вираження поступово еволюціонувало до більшої залежності від “чужого”; питання індивідуальності стилю перемістилося у площину загальної концепції, оригінальності добору засобів вислову та способів роботи з ними, мірилом стала самобутність твору. Таким чином, у музиці кінця ХХ ст. спостерігається тенденція до полістилістики, до злиття окремих рис різних напрямів, різноманітних систем виражальних засобів у певні комплексні утворення, що сприймаються як прояв постмодерністського мислення.

У 1986 р. нове керівництво КПРС проголосило гасла “гласність” і “широка демократія”. Практичне їх втілення знайшло відбиток у ліквідації ”білих плям” історії. З`являється плюралізм думок. Починається повернення політично дискримінованих імен, заборонених творів, наукових праць, кінофільмів; вписування в історичний контекст раніше замовчуваних фактів, розкриття заборонених тем, розширення джерел досліджень; ширше ознайомлення дослідників і загалу з працями іноземних науковців. Народ почав наново відкривавати свою історію.

Після початку політики перебудови, гласності і демократизації в Україні відбувається національно-демократичне піднесення. Багато літераторів активно включилися у громадсько-політичне життя.

Відбувається газетно-журнальний бум. Популярними стають видання “Жовтень”, “Літературна Україна”, “Україна” та ін.

Відбувається активна боротьба за піднесення української мови і культури. У червні 1986 р. на IX з`їзді письменників України представники української інтелігенції виступили проти політики русифікації. У 1987 р. у Києві було створено Український культурологічний клуб, українознавчий клуб “Спадщина” і “Товариство Лева” у Львові. Найпомітнішими акціями перших років діяльності “Товариствa Лева” було відродження народних традицій (вертепи, гаївки, обжинки тощо), впорядкування занедбаних пам'яток архітектури (монастир Кармелітів Босих, костел Єлізавети у Львові), активізація молодіжної музичної культури, проект “Історичний театр”, перший в Україні концерт пам'яті В. Івасюка у 1989 р., акції з відродження осередку димленої кераміки в с. Гавареччина (Львівська обл.). Заходами активістів Товариства у 1990 р. було створено історико-архітектурний заповідник на Личаківському цвинтарі.

У 1989 р. було засноване Товариство української мови ім. Т. Шевченка, метою якого стало сприяння утвердженню української мови у всіх сферах суспільного життя, її всебічному розвитку, охорона чистоти і самобутності мови, а також культурно-просвітницьке правозахисне благодійне товариство “Меморіал”. Цього ж року Верховною Радою УРСР було прийнято Закон “Про мову”, згідно з яким українська мова була оголошена державною. Було розпочато поступовий процес збільшення кількості шкіл з українською мовою викладання.

Встановлюються перші контакти з діаспорою. Творча інтеліґенція взяла активну участь у створенні Народного Руху України.

Раніше заборонені для висвітлення історичні постаті та події посіли місце у працях С. Білоконя, М. Жулинського, В. Пахаренка, І. Цюпи, В. Чемериса, Ю. Щербака та ін. Розгортається суспільна дискусія про І.Мазепу, діяльність Центральної Ради, ОУН-УПА, радянсько-німецький договір 1939 р., уперше публікуються матеріали про голод 1932-1933 рр.

Запитання для самоконтролю

Охарактеризуйте досягнення гетьманату П. Скоропадського в галузі освіти і культури.

У чому полягала суть політики ”українізації”?

Що таке модернізм?

Які зрушення відбулися в 1920-х рр. у розвитку літератури та мистецтва?

Яким було становище церковного життя за сталінського режиму?

У чому полягав негативний вплив сталінізму та його ідеологічних догм на культурне життя українського народу?

Які особливості розвитку культури в часи Другої світової війни ?

Охарактеризуйте досягнення та проблеми розвитку науки у 1960-1980-х рр.

У чому полягають причини системної кризи у галузі культурного життя УРСР в останні десятиліття існування радянської влади?

Що таке постмодернізм? Охарактеризуйте його основні риси.

Список літератури

Даниленко В.М. Сталінізм на Україні: 20-30-ті роки / В.М. Даниленко, Г.В. Касьянов, С.В. Кульчицький. – К.: Либідь, 1991. – С. 233-321.

Історія України ХХ – початку ХХІ століття: навч. посіб. /П.П. Панченко, Н.П. Барановська, С.С. Падалка та ін.; за заг. ред. В.А. Смолія. – К.: Знання, 2004. – С. 53-215.

Історія України. Курс лекцій: У 2 кн. Кн. 2. – ХХ століття: навчальний посібник / Мельник Л.Г., Верстюк В. Ф., Демченко М.В. та ін. – К.: Либідь, 1992. – С. 301-431.

Касьянов Г.В. Сталінізм і українська інтелігенція (20-30-і роки) / Г.В. Касьянов, В.М. Даниленко. – К.: Наукова думка, 1991. – 96 с.

Коваль М.В. Українська культура та її діячі в політиці нацистських колонізаторів // УІЖ. – 1993. – №9. – С. 13-28.

Коваль М.В. Доля української культури за “нового порядку”// УІЖ. – 1993. – №11-12. – С. 15-38.

Литвин В. М., Мордвінцев В.М., Слюсаренко А.Г. Історія України: навч. посібник. – К.: Знання – Прес, 2002. – С. 498-588.

Новиченко Л.М., Русанівський В.М., Толочко П.П. Українська національна культура: минуле, сучасне, майбутнє. – К.: Т-во “Знання” УРСР, 1990. – С. 28-38.

Новітня історія України (1900-2000): підручник / А.Г. Слюсаренко, В.І.Гусєв, В.П. Дрожжин та ін. – К.: Вища шк., 2000. – С. 270-501.

Попович М.В. Нарис історії культури України. – К.: “АртЕк”, 1999. – 728 с.

Сворак С.Д. Освіта на західноукраїнських землях у повоєнний період//УІЖ. – 1997. – №2. – С. 28-42.

Субтельний О. Україна: історія / пер. з англ. Ю.І. Шевчука; Вст. ст. С.В. Кульчицького. – 3-тє вид., перероб. і доп. – К.: Либідь, 1993. – С. 440-654.

Теорія та історія світової і вітчизняної культури: підручник / Горбач Н.Я., Гелей С.Д., З.П. Росінська та ін. – Львів: Каменяр, 1992. – С. 155-165.