- •42. Співвідношення політичних сил в Україні після Лютневої революції 1917 р. Утворення та діяльність Центральної Ради, її і та іі Універсали.
- •43. Ііі Універсал Центральної Ради. Міждержавні відносини рсфрр та унр наприкінці 1917 – початку 1918 року.
- •44. Берестейський мирний договір (1918 р.) унр з країнами Четверного союзу. Його наслідки для України.
- •45. Гетьманський переворот п.Скоропадського. Внутрішня і зовнішня політика його уряду.
- •46. Падіння Гетьманщини. Прихід до влади Директорії унр, її діяльність, причини поразки. С. Петлюра.
- •48. Варшавський договір дир.. З Польським урядом ( квітень 1920 р.) . Наступ на Київ і його невдача. Ризький договір 1921 р. Та цого наслідки для України.
- •49. Уроки української національної революції 1917-1920 рр.
- •51.Соціально-політичне і культурне життя в Україні в 20-х роках хх ст. Українізація, її зміст та наслідки.
- •53. Форсування індустріалізації в Україні в 30-ті роки хх ст., його наслідки.
- •54.Тоталітаризм в Україні в 30-х р.Р. Хх ст.: його сутність та механізм реалізації.
- •55.Сталінська політика насильницької колективізації. Соціально-політичні та демографічні наслідки голодомору 1932-1933 рр. В Україні.
- •56.Західноукраїнські землі в 20-30-х роках хх ст. Об’єднання Західної України з урср у 1939 році.
- •57. Напад фашистської Німеччини на урср. Україна в планах фашистського рейху. Оборонні бої на території України в 1941-1942 рр.
- •59. Визволення України від німецько-фашистських окупантів. Вклад народів України в перемогу над фашизмом.
- •61. Труднощі відбудови народного господарства України в повоєнний період. Голод у 1946-1947 р.Р.: причини та наслідки.
- •62. Перші спроби десталінізації в Україні після смерті й.Сталіна, їх суперечливий і непослідовний характер.
- •63. Реформи м.Хрущова, їх суперечливий і непослідовний характер.
- •II етап. (1965— 1969 рр.) Сільське господарство.
- •65. Неосталінізм. Застійні тенденції в суспільному житті. Розвиток дисидентського руху в 60-80 рр. Хх ст.
- •68. Державне будівництво в незалежній Україні.
- •69. Багатопартійність та політичний плюралізм в Україні на сучасному етапі. Програми та практична діяльність нових політичних партій і організацій.
- •70. Реформування економіки на ринкових засадах в умовах незалежної України.
- •71. Конституція України (1996 р.) та її значення в процесі створення Української незалежної держави.
- •72. Україна і світове співтовариство: взаємовідносини і глобальні проблеми.
- •73Формування етнічної атрибутики Київської Русі.
- •74. Національна символіка України в умовах розбудови Української незалежної держави в сучасних умовах.
55.Сталінська політика насильницької колективізації. Соціально-політичні та демографічні наслідки голодомору 1932-1933 рр. В Україні.
Колективіза́ція — створення великих колективних господарств на основі селянських дворів.
Основними завданнями колективізації були:
- прискорення процесу індустріалізації за рахунок пограбування села; , - забезпечення промисловості дешевою робочою силою;
- вирішення хлібної проблеми в країні;
- повне одержавлення сільського господарства.
Основними заходами колективізації стали:
- насильницьке створення колгоспів;
- «розкуркулення» (ліквідація заможного селянства - «ворога» радянської влади);
- обмеження з боку влади процесу переселення селян до міст (запровадження паспортів, які видавалися лише жителям міст та ін.).
Хід колективізації в Україні.
Насильницьке створення колгоспів. Шляхом насильства, погроз, брехливих обіцянок до початку березня 1930 р. в Україні було охоплено колгоспами до 63% селянських господарств. У колгоспи забирали все майно селян, що породжувало опір, у ряді місць навіть збройний. Але він був придушений. Від безвихідності селяни почали продавати або забивати худобу, псувати інвентар. Це призводило до дезорганізації сільськогосподарського виробництва.
«Розкуркулення» селянства. У ході колективізації постало питання про долю заможного селянства («куркульства»). За пропозицією Й. Сталіна було визначено стратегічне завдання - ліквідувати «куркульство» як клас. Особливо активно боротьба з «куркулем» розгорнулася в перші місяці 1930 р. Під «розкуркулювання» попадали не тільки заможні селяни, що використовували найману працю («куркулі»), але й ті, хто не погоджувався йти в колгосп. Вони проголошувалися «підкуркульниками». Таким чином, політика ліквідації «куркульства» як «класу» була формою репресій стосовно всього селянства.
56.Західноукраїнські землі в 20-30-х роках хх ст. Об’єднання Західної України з урср у 1939 році.
Перша світова війна, іноземна інтервенція та війна громадянська виявилися вкрай несприятливими для українського народу. Українські землі поза межами Радянського Союзу було поділено між трьома державами. До Польщі відійшла Східна Галичина, яка раніше належала Австро-Угорщині. У результаті радянсько-польської війни 1920-1921 рр. у складі Польщі залишилася частина українських земель, які раніше перебували в межах російських кордонів. Ці землі разом зі Східною Галичиною утворили новий район — Західну Україну. Румунія окупувала австро-угорську провінцію Буковину з центром у Чернівцях і українські землі у складі Бессарабії — Хотин-щину і Придунайський край. До Чехословаччини відійшла Закарпатська Україна.
За переписом 1931 р. на західноукраїнських землях, що перебували у складі Польщі, проживало 8,9 млн осіб, серед яких було 5,6 млн українців, 2,2 млн поляків, 1,1 млн представників інших національностей — євреїв, білорусів, німців та ін.
У 1923 р. Рада послів великих держав визнала Східну Галичину частиною Польської Республіки. З цього часу правлячі кола Польщі починають відкритий наступ на національні права українців, всіляко обстоюючи ідею утворення однонаціональної держави шляхом примусової асиміляції національних меншин. Українські землі розмежовувалися штучно шляхом територіально-адміністративних реформ. Так званий сокальський коридор (старий кордон між Австро-Угорщиною і Росією) мав на меті відокремити Східну Галичину від Волині й тим самим заперечити існування єдиного українського народу, штучно поділити його на лемків, бойків та поліщуків. Важливим знаряддям колонізації стали дискримінаційні заходи польського уряду в царині мови й освіти. У 1924 р. вживання української мови було заборонене в усіх державних установах та органах самоврядування. Кількість українських початкових (народних) шкіл у Галичині зменшилася з 2426 у 1912 р. до 352 у 1937 р. На Волині з 443 українських шкіл наприкінці 30-х років залишилося тільки вісім. У Львівському університеті було ліквідовано всі українські кафедри. У відповідь завдяки мужності вчених, об'єднаних у Наукове товариство ім. Т. Шевченка, у столиці Галичини було засновано таємний Український університет (1921-1925 рр.).