53. Форсування індустріалізації в Україні в 30-ті роки хх ст., його наслідки.

Відмова від нової економічної політики означала серйозний поворот насамперед у внутрішній політиці більшовиків. Вони обирають курс на „прискорене соціалістичне будівництво”, і саме політика „соціалістичної індустріалізації” мала принести успіх сталінському курсу „великого перелому”. „Ми відстали від передових країн на 50–100 років. Ми повинні пробігти цю відстань за десять років. Або ми зробимо це, або нас зімнуть”, – наголошував Сталін у своїй промові 1931 р.

Курс на індустріалізацію визначив XV з’їзд ВКП(б) (грудень 1927 р.), затвердивши директиви першого п’ятирічного плану розвитку господарства на 1928/29 – 1932/33 роки. XI з’їзд більшовиків України, що проходив під знаком повної підтримки сталінськогокурсу на форсовану індустріалізацію, схвалив оптимальний варіант п’ятирічного плану для України.

Щоб добитися цього, правляча партія і уряд закликали народ напружити усі сили задля великої мети. Український народ не лише відгукнувся на цей заклик, не лише мирився з труднощами і негараздами, але й проявляв величезний ентузіазм, самовідданість і самопожертву у розбудові народного господарства. Основою цього ентузіазму було те, що люди втомились від важкого життя і, бачачи результати своєї праці (зростали нові заводи і фабрики, електростанції, прокладалися дороги, збільшувався випуск різноманітнихтоварів) вірили у світле майбутнє, хоча б для своїх дітей.

54.Тоталітаризм в Україні в 30-х р.Р. Хх ст.: його сутність та механізм реалізації.

Про зміцнення тоталітаризму в Україні у 20-30-х роках свідчать такі тенденції:

1. Утвердження комуністичної форми тоталітарної ідеології.

2. Монополізація влади більшовицькою партією.

3. Зрощення правлячої верхівки з державним апаратом.

4. Встановлення жорсткого контролю держави над усіма сферами життя.

5. Масові репресії і розгалужений апарат репресивно-каральних органів.

Характерні риси сталінської тоталітарної системи в економічній галузі, соціальній сфері, політичному відношенні, зростання впливу репресивних органів у суспільстві, ідеологічну нетерпимість.

Потрібно відзначити зростання культу особи Сталіна і проілюструвати це твердження фактами. Необхідно простежити розгортання репресій на Україні, суть судових політичних процесів 30-х років, чистки в партії, боротьбу з “буржуазним націоналізмом”, “націонал-ухильництвом”. Органи ДПУ-НКВС розгорнули масові жорстокі репресії проти всіх прошарків населення.

Слід зауважити, що масові репресії в Україні розпочалися з кінця 20-х років і проходили трьома хвилями:

1) 1929-1931 рр. – репресії проти селянства (розкуркулювання), Боротьба з „підпільними націоналістичними угрупуваннями” – „Спілка визволення України” та ін., боротьба проти релігії;

2) 1932-1934 рр. – штучний голодомор, постишевський терор, репресивний спалах після смерті М.Кірова, репресії проти діячів національної культури (лише за один 1934 р. було розстріляно 28 письменників);

3) 1936-1938 рр. – доба „Великого терору”.

Масові репресії були захисною реакцією тоталітарного режиму, оскільки при наявності широкої опозиції цей режим не зміг би забезпечити свого існування.

Ящо репресії кінця 1920-х – першої половини 1930-х рр. були спрямовані насамперед проти українців, то терор 1937-1938 рр. охопив весь Радянський Союз і мав на меті змести всіх реальних та уявних ворогів Сталіна. У той час репресіям піддавались не лише керівні особи, а й робітники, колгоспники, інтелігенція, військовослужбовці і навіть діти „ворогів народу”.