17. Основні сучасні політичні теорії: «Теорія еліт».

Наприкінці XIX століття у громадсько-політичній думці з'явилися досить впливові теорії - еліти та олігархізації політичних партій. Творцями теорії еліти виступали італійські вчені - Вільфредо Парето (1848-1923) і Гаетано Моска (1858-1941).

Термін "еліта"(від лат. eligere та франц. elite) означає кращий, добірний, обраний, а також вища верства соціального співтовариства. Прихильники теорії еліти майже повсюдно використовують цей термін як синонім носіїв політичної влади. Зазначена теорія виходить з того, що світом завжди правила і повинна правити еліта, певна частина, партія - обрана, наділена особливими якостями меншість суспільства. Парето доводить, що саме зміна, кругообіг еліт, партій, впливових суспільних груп, занепад одних і піднесення інших - це історичний процес, найважливіша риса еволюції суспільства. Теорія еліти сприяє розумінню того, як побудована, з кого складається і як функціонує панівна політична група даного суспільства чи партія як виразник її інтересів. В праці «трактат про загальну соціологію» Вільфредо Парето розглядає еліту як групу природжених керівників нації, як людей, які наділені видатними якостями, що виділяються на загальному фоні і вважав, що в будь-яку епоху існує дві такого типу групи еліта і контреліта, які веду і між собою боротьбу за владу з допомогою мобілізації мас. Домінуючою якістю правлячої еліти служить здатність управляти людьми. Індивіди, наділені такою здібністю, маніпулюють масами з допомогою обману або насилля. Якщо ж еліта не оновлюється, то деградує, що веде до революції, в ході якої змінюється склад правлячої групи. В одній із праць «Елементи політичної науки» Гаетано Моска твердить, що влада завжди знаходилась і має знаходитись в руках меншості. Коли ж влада переходить з одних рук в інші, то переходить від однієї меншості до іншої, але ніколи від меншості до більшості. Правлячу меншість Гаетано Моска називає панівним класом, елітою. Політичний прогрес полягає в переході влади від однієї правлячої еліти до іншої. Кожна еліта управляє шляхом поширення тієї ідеології, що відповідає завданням і меті її влади. Гаетано Моска вказує на дві тенденції в історії Держав: аристократичну і демократичну. В аристократичних державах влада знаходиться у замкнутих еліт, а в демократичних - у еліт, які виходять з мас. Вибори - спосіб оновлення еліт.

Щодо концепції плюралізму еліт (тобто поліархії) певні висновки зробив Роберт Даль, а саме:

1) керують не маси;

2) керує не еліта, оскільки жодній з елітарних груп не вдалося монополізувати владу в усіх сферах життя суспільства;

3) керують суспільством диференційовані й спеціалізовані елітні групи, які одночасно є суперниками і спільниками і на чолі яких стоять більш-менш підприємливі лідери.

На думку Р. Даля, поліархічна модель управління властива всьому американському суспільству і певною мірою всій світовій цивілізації.

У 60-х роках біхевіоризм було піддано критиці і частково відкинуто самими американськими політологами. Ця критика зводилася до таких моментів:

1) біхевіоризм – це надмірна цифроманія, за якою можна упустити важливі проблеми, що не піддаються прямому вимірюванню;

2) біхевіоризм – це фрагментарний підхід до аналізу фактів, що заважає глобальному підходові до політичних проблем;

3) біхевіоризм – псевдополітизм, оскільки він, спираючись тільки на факти, не може критикувати суспільний порядок, то, тим самим, буде підсвідоме обстоювати його збереження.