4. Політичні відносини та їх зміст. Субєкти та об’єкти політичних відносин.

Політичні відносини – це сукупність дій як окремих індивідів, так і великих суспільних груп (класів, націй, соціальних верств, партій, громадських організацій) по реалізації своїх політичних інтересів, насамперед, питань про завоювання, реалізацію і утримання влади.

Саме політичні інтереси є спонукальною причиною політичної діяльності. Тут слід нагадати, що політика - це сфера діяльності, пов'язана з відносинами між класами, націями та іншими соціальними групами, ядром якої є проблема завоювання, утримання і використання державної влади.

Держава є головним інструментом і засобом політичної влади. Політичне панування, влада - основний об'єкт політичних відносин.

Політичні інтереси, свідомість, політична культура, традиції і правові норми є змістом пол. відносин, визначаючи їх цілі і наслідок на рівні суспільства, класу, соціальних груп. окремих індивідів. Політична діяльність завжди має на меті відтворення або зміну існуючого типу суспільних відносин.

Суб'єктами політичних відносин, носіями політичних інтересів і борцями за їх реалізацію є, насамперед, класи та нації, а також соціальні групи, організації, установи, індивіди. В політичній діяльності беруть участь також інші, формально не політичні організації - профспілки, релігійні общини, тощо. Первинним суб'єктом політичної діяльності виступає людина. Народ, класи, нації, інші малі і великі політичні групи - це сукупність окремих індивідів з відповідними їм інтересами і цілями.

5. Політичні концепції Стародавнього Сходу.

Серед політичних учень Стародавнього Сходу у IV ст. до н. е. вирізнялися конфуціанська і легістська концепції політики.

Конфуцій розглядав державу як велику сім'ю, де влада імператора уподібнювалася владі батька, а відносини між володарем і підданими розглядались як стосунки між старшими і молодшими членами сім'ї. Благо народу було основною метою державної адміністрації. Правитель повинен мати шляхетне походження і піклуватися про достаток народу, захищати його зброєю і виховувати. У свою чергу народ повинен виявляти шанобливість до правителя, беззастережно виконувати його накази.

Легісти (законники) відмовилися від етичного і релігійного розуміння політики своїх попередників. Державне правління, за логістами, мало ґрунтуватися виключно на законах, виконання яких повинен забезпечити централізований державний апарат чиновників. Неухильно дотримуватися закону, згідно з поглядами лепетів, повинен народ, а не правителі, які є законотворцями.

6. Політичні погляди Платона і Арістотеля.

Аристотель критикував ідею Платона про усуспільнення майна, родинного життя з огляду на те, що це призведе до недбальства і лінощів у суспільстві. Найкращою формою держави мислитель вважав політію, що поєднувала кращі риси олігархії і демократії та ґрунтувалася на законах, Політія спиралася на середній клас, який підтримував рівновагу між багатими й убогими.

Платон пояснював генезис держави як природне прагнення людей до громадського життя з метою забезпечення потреб для існування й удосконалення. Держава, за Платоном, має служити насамперед високому ідеалові – наближенню людей до ідеї добра, спокою і щастя. Він розробив дві концепції держави: ідеальну і реальну. Основними ознаками ідеальної держави є загальність і. постійність. Загальність передбачає, що держава керується загальним добром, а не окремими інтересами громадян, а постійність полягає в тому, щоб громадяни одностайно прямували до досягнення мети держави. В ідеальній державі громадяни мають бути поділені на три суспільні стани, кожен з яких повинен жити і виховуватись у своєрідних умовах і володіти власними чеснотами. До першого, найвищого, стану належать правителі, які мають бути філософами. Чеснотою цих правителів є мудрість. Другий стан становлять воїни, що дбають про цілісність держави, охороняють її кордони та внутрішній лад. Їхньою чеснотою є хоробрість. До третього стану мають належати ремісники, купці, хлібороби – всі ті, хто здобуває матеріальні засоби для існування. Чеснота цього стану – поміркованість. Два перші стани повинні жити за комуністичними принципами – без приватної власності, подружжя, родини, – а також мають пройти школу державного виховання.

Платон виділяє форми держави за ступенем Їхньої досконалості та регресивної лінії розвитку. Аристократія – влада кращих;

тимократія – влада військових, олігархія – влада багатих; демократія – влада, яка допускає рівність і нівелює ієрархічні вартості людей; тиранія – влада несправедливих і нерозумних людей, котрі захопили її силою. Отже, ідеальна форма державного правління, за Платоном, була в минулому. Якщо в державі немає філософів, здатних управляти, Платон у праці «Закони» пропонує проект законодавчої держави, в якій мудрі закони заступають мудрість філософів. У цій праці Платон висунув геніальну здогадку про загибель держави, де закони не мають сили і перебувають під чиєюсь владою, натомість лише та держава забезпечує благо громадян, в якій закон – володар над правителями, а вони – його раби.

Арістотель на відміну від Платона не пропонував проекту ідеальної держави, а зосередив свою увагу на такій державній моделі, яка була б доцільнішою для певних історичних умов. Він трактував державу як об'єднання вільних громадян для здійснення управління справами суспільства. Арістотель відкидав ідею Платона яро усуспільнення майна, родинного життя з огляду на те, що це призведе до недбальства, лінощів та егоїзму.

Форми держави він класифікував за двома критеріями:

- кількістю правителів та метою правління (служіння загальному благу чи особистим інтересам). Відповідно до цих критеріїв Арістотель виділив правильні й неправильні форми держави. До правильних форм він відеосив монархію (царську владу), аристократію і політію, а до неправильних – тиранію, олігархію і демократію. Найкращою формою держави мислитель вважав політію – помірковану демократію, яка поєднує кращі риси олігархічного й демократичного правління і ґрунтується на законах. Політія мусить спиратися на середній клас, який підтримував би рівновагу між багатими та убогими.