- •1. Наука про політику: причини появи, завдання, функції, категорії.
- •2. Методи політичних досліджень.
- •4. Політичні відносини та їх зміст. Субєкти та об’єкти політичних відносин.
- •5. Політичні концепції Стародавнього Сходу.
- •6. Політичні погляди Платона і Арістотеля.
- •7. Релігійно-політична доктрина середньовічного католицизму. (ф. Аквінський).
- •8. Політичні ідеї Реформації (м.Лютер, ж.Кальвін, ж.Боден).
- •9. Зародження політичної ідеології буржуазії. Ніколо Макіавелі.
- •10. Ідеологія «природних прав» та «суспільного договору».
- •11. Політична думка епохи Відродження.
- •12. Погляди на політику та державу соціалістів-утопістів.
- •13. Політичні ідеї та погляди і.Канта і г.Гегеля.
- •14. Становлення та розвиток політичної ідеології марксизму.
- •15. Соціально-політична теорія в.І. Леніна.
- •16. Розвиток теорії політичних відносин у Росії хіх- початку хх ст.
- •17. Основні сучасні політичні теорії: «Теорія еліт».
- •18. Основні сучасні політичні теорії: «Залізний закон олігархічних тенденцій».
- •19. Основні політичні теорії: «Теорія форм панування» м.Вебера.
- •20.Основні сучасні політичні теорії: «Модель конфліктного суспільства» р.Дарендорфа.
- •21. Політичні ідеї Київської Русі.
- •23. Політичні ідеї і.Вишенського та х.Філарета.
- •25. П.Орлик «Конституції Війська Запорізького».
- •26. Політична думка України хіх ст.
- •28. Політичні ідеї українського націоналізму (м.Міхновський, д.Донцов).
- •29. Ідея «трудової монархії» в.Липинського.
- •30. Політичні погляди Кирило-Мефодіївського товариства.
- •31. Основи політики та ідей класичного лібералізму.
- •32. Економічна платформа класичного лібералізму.
- •34. Неолібералізм, його характерні риси та засоби діяльності.
- •35. Основи політики та ідеї консерватизму.
- •36. Економічна платформа класичного консерватизму.
- •37. Неоконсерватизм, його характерні риси та сучасні форми.
- •41. Анархізм як напрям політичної думки.
- •43. Витоки та основні етапи розвитку світової політичної думки
- •44. Сутність виборів та різновиди виборчих систем
- •45. Особливості політичної культури України
- •47. Сучасна українська політична наука та її роль в розбудові суверенної України
- •49. Функції політичної системи суспільства.
- •50. Командна політична система.
- •51. Змагальна політична система.
- •52. Соціопримирлива політична система.
- •53. Влада як головний елемент політичної системи.
- •56. Метод здійснення влади. Політичний режим.
- •57. Типи політичного режиму.
- •58. Становлення держави. Типи та форми держав.
- •59. Держава – базовий елемент політичної системи. Функції держави.
- •61. Політичні партії та механізм їх впливу на владу.
- •63. Багатопартійність. Типи партійних систем.
- •64. Громадські рухи та механізм їх впливу на владу.
- •65. Типологія громадських рухів.
- •66. Формування багатопартійної системи в Україні.
- •68. Сутність демократії, її види та суспільне значення.
- •69. Взаємодія політики з мораллю.
- •70. Економічна політика держави: зміст, завдання, структура.
- •71. Механізм політичного регулювання економічних відносин.
- •72.Ринок і демократія. Плюралізм форм власності як політична проблема.
- •73. Взаємозвязок та особливості співвідношення політики та економіки.
- •74. Національна політика держави: зміст, завдання, функції.
- •76. Політична суверенізація етносів.
- •77. Політичний процес: етапи, форми, типи, стадії перебігу
- •80. Сучасна система міжнародних відносин.
- •81. Основні принципи та функції зовнішньої політики.
- •83. Глобальні проблеми людства та необхідність їх політичного вирішення.
- •84. Людина як суб’єкт та об’єкт політики.
- •85. Громадянська соціалізація особи, статус громадянства.
- •87. Рівні політичної соціалізації особи
- •89. Типологія політичного лідерства
- •91.Етапи формування політології. Система політичних наук
- •92.Політичні еліти та лідерство в Україні: теорія і сучасність
- •93.Цицерон про державу, владу та суспільство
- •94.Соціальна природа та походження влади
- •95.Політична свідомість та її структура
- •96.Політична свідомість українства та її особливості
- •97.Виборчі системи та їх роль у функціонуванні демократії
- •98.Політичні погляди с. Томашівського та а. Дністрянського
- •99.Ресурси та структура влади
- •Контрольні питання з курсу:
28. Політичні ідеї українського націоналізму (м.Міхновський, д.Донцов).
Міхновський. Умовою побудови незалежної української держави мислитель вважав націоналізм, уважав його «велетенською і непереборною силою», під натиском якої «ламаються... непереможні кайдани, розпадаються великі імперії і з'являються до історичного життя нові народи...».Міхновський вважав, що українська нація не національна, не має національної свідомості, як її мають, зокрема, польський, чеський, хорватський та інші народи, що й є причиною того, що «вона перебуває в найтяжчому рабстві... і хилиться до своєї конечної гибелі». Водночас в Україні немає соціальної верстви, яка б змогла об'єднати суспільство на засадах націоналізму, визволитись від поневолення і створити незалежну державу. Він піддавав критиці українську інтелігенцію, вважав її індиферентною, такою, що не має чітких світоглядних і політичних поглядів, «прилучаючися до тієї чи іншої верстви суспільства пануючої московської нації, тонучи в її суспільних ліберальних та революційних течіях, плекаючи консервативне українофільство для задоволення. Дмитро Іванович Донцов (1883-1973).В плані вчень про державу і право важливими були його праці «Підстави нашої політики», «Націоналізм», «Дух нашої давнини». На відміну від М. Міхновського, Д. Донцов відкинув народницьку, демократичну концепцію і замінив її волюнтаристською, ірраціональною, елітарною концепцією нового націоналізму, В умовах переслідування російським режимом Донцов емігрував за кордон і в 1913 р. на другому всестудентскому з'їзді у Львові виклав програму антиросійської політики і закликав до боротьби за виборювання незалежності України. Після його доповіді студентство прийняло резолюцію, в якій стверджувалося, що його ідеалом е створення самостійної Української Держави. Резолюція була підтримана І. Франком на сторінках «Літературно-Наукового Вісника». У серпні 1914 р. група українських емігрантів наддніпрянців, за ініціативою Донцова та В. Дорошенка, заснувала Союз Визволення України як безпартійну політичну репрезентацію Центральної та Східної України, для пропаганди ідеї самостійної України. Упродовж багатьох років свого життя Росія розглядалась Д. Донцовим як основна сила, що поневолює Укр, обмежує її суверенітет. Д. Донцов пропагував ідею про органічний зв'язок Укр з Заходом і засуджував деякі ідеологічні течії XIX-XX століть, що його послаблювали. На його переконання, Укр може вибороти незалежність лише у разі відмежування від орієнтації на Росію, соціалізм, лібералізм і демократизм, а також утвердження в суспільній свідомості ідеології націоналізму, оскільки до цього «світогляд носив печать неймовірної обмеженості», який він називав «провансальним» (національне неповноцінним), світоглядом не нації, а верстви, класу, нижчих рас, переможених.
29. Ідея «трудової монархії» в.Липинського.
Найбільш досконалим типом держави В’ячеслав (Вацлав). Липинський вважав класократію, класичним втіленням якої в практику державного будівництва повинно стати Гетьманство-Господарство в формі на слід стаєнної монархії.
Монарх повинен бути символом нації, стояти над класами, над партіями, над нацією, Принципом Трудової Монархії є «свобода знизу», «авторитет, влада й відповідальність зверху». Завданням Монарха є організація армії й державної адміністрації, а народу - «уладнати найкраще своє життя й праці в селах і містах, у полях і фабриках».
Тільки господар української землі, тільки українська монархія, на думку В. Липинського, зможе консолідувати українську націю, «потоптану демократією», буде сприяти розвитку української культури.
Розглядаючи в ретроспективі розвиток монархії в країнах Заходу мислитель робить висновок, що це найбільш вдала форма правління і тільки Господар-Монарх України зможе «...створити силу, без Існування якої свобода це анархія". Тільки він один, очолюючи армію «... буде авторитетом, що свободу українських громадян загарантує і тільки він один дасть дійсну свободу, бо свобода без гарантії авторитету це пустий звук без ніякої вартості». За свою діяльність монарх повинен відповідати перед своїм власним потомством, насдідником, перед своєю сім'єю.