11. Політична думка епохи Відродження.

(ХV-ХVІІ ст.) У період Відродження виразно виявився інтерес до суспільно-політичних систем Платона, Арістотеля, Ціцерона. Найбільш яскраво розвивалося Відродження в Італії. Для італійського Відродження характерними були гуманізм, визнання унікальності індивіда, заклик до повнокровного життя людини на Землі. Епоха Відродження створила грунт для встановлення освічених висококультурних індивідів, піднесення на новий культурний рівень суспільних відносин, трансформації їх у нове, гуманне і розумне суспільство. Типовою у цей час була велика кількість різноманітних вчень, теорій, гіпотез, вірувань. Вважалося, що мають право на існування різні думки і що безпідставними е претензії на панування якоїсь однієї теорії, гіпотези, концепції. Такий стиль мислення мав певні недоліки, однак позитивний ефект від розвитку теоретичної думки все ж був значним. У цей період видаються забуті античні політичні та юридичні трактати, стають доступними твори Платона та ін. Мислителі Відродження вважали, що доля людини визначається не її знатним походженням, званням, конфесійним статусом, а виключно її активністю, благородством і доблестю. Мислителі Відродження прагнули створити світську політичну теорію, відірвати вчення про державу і право від містики та теології, відстоювали ідею сильної централізованої держави, незалежної від церкви. Адже в епоху середньовіччя людська сутність із політичної була зведена до релігійної. Християнство перетворило гнучкі ідеали античних філософів на легкозасвоювані догмати. Релігійні догми стали заодно і політичними аксіомами. Найяскравіше це виявилося у засновників християнської політичної теорії - Аврелія Августина (Блаженного, 354-430 рр.) І Фоми Аквінського (1226-1274 рр.). Августин у своєму вченні запропонував цілісну картину світу, причому настільки довершену, що впродовж восьми століть Захід не зміг створити нічого подібного. Тема становлення моральної особистості через подолання себелюбства в любові до Бога - наскрізна в усій його творчості. Віра - єдине джерело істини і спасіння.

У безпосередньому зв'язку з теорією особистості перебуває й інша теорія Августина - теорія християнської держави. Августин вважав, що реальна держава - це різновид необхідного зла. І виправдання її – у служінні церкві, в допомозі «небесному граду» спрямовувати свій світ земний до світу небесного, зберігати й підтримувати єдність людських помислів і устремлінь. Концепції Августина (про мир «універсальну публічну владу» та ін,) використовуються для пояснення проблем сучасної світової спільноти й міжнародних відносин.

12. Погляди на політику та державу соціалістів-утопістів.

Утопія означає місце, якого немає. В науковій літературі під утопією розуміється опис суспільного, політичного і приватного життя людей уявної країни, що відповідає тому чи іншому ідеалу соціальної гармонії. Перший такий утопічний опис уявної держави зробив Платон у діалозі «Тімей» та в «Республіці», де містилися принципи суспільного благоустрою. Подальшого розвитку подібні утопічні погляди на державу, право й суспільство набули в епоху Реформації. Певний внесок у розвиток ідей утопізму зробив представник німецької Реформації Томас Мюнцер (бл. 1490 - 1525), головними аспектами суспільного ідеалу якого були ліквідація експлуатації, соціальної нерівності, реформування системи влади, послаблення впливу церкви на суспільне життя та встановлення справедливого державного устрою – християнського союзу та братства. У ХVІ-ХVІІ ст. заявилися класичні твори утопічного соціалізму, авторами яких були Томас Мор і Томмазо Кампанедла. Т. Мор (1478-1535) у державно-правовій концепції «Утопія» піддав критиці монархію та її економічну основу – приватну власність і запропонував політичний устрій майбутньої ідеальної держави, в якій ліквідація приватної власності приводить до встановлення рівності всіх громадян. Головним аспектом такого суспільства мала бути обов'язковість праці. Мислитель планував, що усі посадові особи держави будуть обиратися та будуть підзвітними народу. Найважливіші проблеми мали обговорюватися всіма жителями Утопії. Він також пропонував чітко визначити функції держави, основними з яких мали бути: організація виробництва товарів і продуктів та їх розподіл, боротьба зі злочинами, забезпечення миру.

Утопічні ідеї Т. Мора розвивав через століття Італієць Т. Кампанелла (1568-1639) у праці «Місто Сонця». Він підтримав свого попередника, визначаючи приватну власність першоджерелом суспільної нерівності й кривди, а ідеальним бачив такий державний устрій, який грунтується на загальній власності людей та спільній власності на засоби виробництва. До того ж, у проекті ідеальної держави передбачалася загальна власність на одяг та особисті предмети. Праця в місті Сонця мала загальнообов'язковий характер, причому робочий день складав усього чотири години. Виховання й навчання тут також буди тісно пов'язані з працею. У місті Сонця встановилася повна рівність між чоловіками й жінками. Главою держави був наймудріший з її жителів, Якого мислитель називав «метафізиком» або правосвященником і який уособлював світську та духовну владу, маючи повноваження вирішувати всі спірні питання. У здійсненні владних повноважень главі держави допомагали три співправителі. Функцією першого з них, Моці, було вирішення проблем війни і миру; другого, Мудрості, - проблем ремесел, мистецтва, науки, навчальних закладів; третього, Любові, - проблем шлюбу, виховання дітей, піклування, рільництва і скотарства. Посади розподілялися між жителями згідно з практичними здібностями та освіченістю. Кожен міг обіймати посаду лише в тій сфері, де він мав особисті досягнення. Всі громадяни, які досягли 20-річного віку, входили до Великої ради, яка здійснювала контроль за діями посадових осіб і ухвалювала рішення стосовно Їх звільнення.