4.Оцінка вибуття запасів

В умовах ринкової економіки ціни на запаси часто змінюються під впливом чинників попиту і пропозиції. Підприємство оприбутковує один і той же вид запасів впродовж звітного періоду багато разів за різною первісною вартістю. При цьому постає питання оцінки витрачених запасів та їх залишку на кінець звітного періоду. При відпуску запасів у виробництво, продажу та іншому вибутті згідно П(С)БО 9 їх оцінка здійснюється за одним з таких методів:

• ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів;

• середньозваженої собівартості;

• собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО);

• нормативних затрат;

• ціни продажу (тільки для підприємств роздрібної торгівлі).

Метод ідентифікованої собівартості використовується для запасів, що відпускаються для спеціальних замовлень і проектів, а також запасів, які не замінюють одне одного. Він передбачає особливе маркування кожної одиниці запасів, що дозволяє в будь-який момент визначити вартість, час витрачання певної одиниці запасів, а також вартість запасів, які залишились на підприємстві. Даний метод доцільно застосовувати для запасів, які мають значну вартість. При використанні методу ідентифікованої собівартості вартість запасів, що вибули, і кінцеві залишки обліковуються за їх індивідуальною вартістю.

Оцінка запасів за методом ФІФО базується на припущенні, що запаси використовуються у тій послідовності, у якій вони надходили на підприємство, тобто запаси, які першими відпускаються, оцінюються за собівартістю перших за часом надходження запасів. При цьому вартість залишку запасів на кінець звітного місяця визначається за собівартістю останніх за часом надходження запасів. Даний метод простий, систематичний і об’єктивний, перешкоджає маніпулюванню даними в сторону штучного завищення або заниження вартості запасів, забезпечує відображення у балансі суми запасів, яка приблизно збігається з поточною ринковою вартістю.

Оцінка запасів за нормативними затратами полягає у застосуванні норм витрат на одиницю продукції (робіт, послуг), що встановлені підприємством з урахуванням нормальних рівнів використання запасів, праці, виробничих потужностей та діючих цін. Норми затрат і ціни повинні регулярно перевірятися і переглядатися для максимального наближення до фактичних. Зазначений метод на практиці застосовується досить рідко.

29. Облік надходження виробничих запасів та транспортно-заготівельних витрат (документальне оформлення, аналітичний і синтетичний облік, шляхи надходження)

Синтетичний облік наявності і руху виробничих запасів ведеться на рахунку 20 «Виробничі запаси» за субрахунками:

По дебету рахунка 20 «Виробничі запаси» та його субрахунків відображають надходження відповідних запасів на підприємство та збільшення їх вартості в результаті дооцінки, по кредиту — витрати на виробництво, відпуск в переробку, на сторону, а також зменшення вартості запасів внаслідок уцінки.

Переважну більшість виробничих запасів підприємства придбають у постачальників на підставі укладених договорів (контрактів, угод). На відвантажені (відпущені) матеріальні цінності постачальник виписує рахунок-фактуру та інші розрахунково-платіжні документи (у яких вказуються назва, номенклатурний номер, одиниця виміру, кількість, сорт, ціна кожного виду матеріальних цінностей, що відпускаються, ставка і сума ПДВ, загальна сума, що підлягає до оплати), а також податкову накладну. Податкова накладна надає право покупцеві, зареєстрованому як платник ПДВ, на включення до податкового кредиту суми ПДВ, сплачену постачальнику при придбанні матеріальних цінностей (робіт, послуг).

Приймання матеріалів, що надійшли на склад підприємства, здійснюється на підставі накладної на відпуск товарно-матеріальних цінностей (ф. № М-20) або оформляється прибутковим ордером (ф. № М-4), якщо під час приймання виявлені розходження між фактичною кількістю матеріальних цінностей, що надійшли, і кількістю, вказаною у накладній. При цьому недостача (псування) матеріальних цінностей, виявлена при прийманні їх від залізниці (порту), оформляється комерційним актом, а при прийманні їх на складі - приймальним актом. Ці акти є підставою для пред'явлення претензії винуватцю недостачі (або псування) матеріальних цінностей (транспортній організації) постачальнику - у разі недовантаження або неправильної упаковки (затарення), що послужило причиною псування цінностей при перевезенні).

Синтетичний облік придбаних запасів на рахунку 20 «Виробничі запаси» та його субрахунках підприємства обліковують за фактичною собівартістю їх придбання (заготівлі), яка, як зазначалося раніше, включає: покупну вартість і транспортно-заготівельні витрати (витрати по транспортуванню, навантаженню, розвантаженню, доставці до складів підприємства, включаючи націнки постачальницьких і посередницьких організацій, вартість послуг товарних бірж і брокерських контор, мито і митні збори тощо).

Запаси, які надійшли на підприємство без товаросупровідних документів постачальника (невідфактуровані поставки), приймаються на облік за приймальними актами (ф. № М-7) і оформляються записом по дебету рахунка 20 «Виробничі запаси» (відповідні субрахунки) в кореспонденції і кредитом рахунка 63 «Розрахунки з постачальниками і підрядчиками». Після одержання від постачальника рахунків-фактур та інших товаросупровідних документів раніше зроблений запис (у цій же кореспонденції рахунків) сторнується і робиться звичайний запис на суму, яка значиться в одержаних документах.

Таким чином на дебеті синтетичного рахунка 20 «Виробничі запаси» (відповідний субрахунок) відображається покупна вартість запасів і транспортно-заготівельні витрати, що в сукупності становлять їх фактичну собівартість.

Облік розрахунків з постачальниками і підрядчиками (транспортними та іншими сторонніми організаціями) за надані послуги по перевезенню вантажу здійснюється в журналі-ордері № 6, а при спрощеній формі обліку - у відомості ф. № В-7 «Відомість обліку розрахунків з постачальниками»

Оприбуткування виробничих запасів, одержаних з інших джерел, відображається записом по дебету рахунка 20 «Виробничі запаси» (відповідний субрахунок) у кореспонденції з кредитом рахунків:

40 «Статутний капітал» (на вартість запасів, внесених засновниками (учасниками) до статутного капіталу підприємства);

719 «Інші доходи від операційної діяльності» на вартість безоплатно одержаних запасів від інших юридичних осіб, а також оприбуткованих раніше, не взятих на облік цінностей);

742 «Доход від реалізації необоротних активів» (на вартість придбаних запасів у результаті обміну на необоротні активи).

первісної вартості (собівартості) запасів, придбаних за плату. Сутність ТЗВ надто лаконічно розкрита у п. 9 П(С)БО 9, але це визначення дуже загальне. За достатньої уяви до цих витрат можна віднести навіть частину оплати праці бухгалтера, бо він опрацьовує документи постачальників на придбання запасів, а отже, бере участь у заготівлі запасів. Звісно, здоровому глузду це суперечить, але ніяк не формулюванню пункту 9. Тому для прояснення деяких питань у цій статті нам інколи доведеться звертатися тільки до здорового глузду, а також практики, що склалася.

30. Облік вибуття виробничих запасів (шляхи вибуття, документальне оформлення, аналітичний і синтетичний облік вибуття виробничих запасів)

2.4. Облік вибуття виробничих запасів

Згідно з П(С)БО 9 „Запаси” можна виділити декілька основних причин, з яких може відбутися списання виробничих запасів з балансу;

- відпуск у виробництво;

- реалізація на сторону;

- списання в результаті невідповідності критеріям активу;

- списання у зв’язку із псуванням, розкраданням;

- списання внаслідок надзвичайних подій;

- списання внаслідок передачі до статутного фонду іншого підприємства

Методи оцінки запасів при вибутті у виробництво

Підприємство може вибирати одну із двох систем обліку: постійну і періодичну. Вибір системи має бути обумовлений в наказі про облікову політику.

При застосуванні цієї системи обліку надходження та вибуття запасів, їх залишки при складанні звітності групуються на певну дату.

Періодична система обліку надходження та вибуття запасів характеризується тим, що облік за рухом та залишками запасів відображається станом на кінець робочого дня. Ця система обліку є більш точною, оскільки надає оперативну інформацію. Проте її недоліком є велика трудомісткість.

Якщо використовувати паралельно дві системи обліку ми отримуємо різні суми відпущених у виробництво запасів та їх залишки. Цей факт пояснюється різницею в часі відображення оцінки запасів

Згідно П(С)БО 9 „Запаси” передбачено такі методи оцінки виробничих запасів:

- ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів;

- середньозваженої собівартості;

- собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО);

- собівартості останніх за часом надходження запасів (ЛІФО)

- нормативних затрат

- ціни продажу

Метод ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів

Конкретна ідентифікація означає, що облік витрат і розрахунок собівартості здійснюється за кожною відповідною одиницею запасів. Цей метод застосовується для визначення собівартості запасів, які відпускається, та послуг, що надаються для спеціальних замовлень і проектів (виробництво літаків, кораблів і т.д.), а також запасів, які не замінюють одне одного (торгівля автомобілями, ювелірними виробами тощо)

Алгоритм застосування методу ідентифікованої собівартості наведений на рис. 2.10.

Метод середньозваженої собівартості

Метод собівартості перших за часом надходжень запасів (ФІФО)

Оцінка запасів за цим методом базується на припущенні, що запаси використовуються у тій послідовності, у якій вони надходили на підприємство (відображені у бухгалтерському обліку), тобто одиниці запасів, які надійшли (придбані, вироблені) першими, відпускаються (продаються) також першими.

Отже, метод ФІФО – це метод, за яким матеріальні цінності оцінюються за ціною придбання, якщо вона менша від ціни продажу. Різниця відображає можливий прибуток. Ціна придбання визначається як середня зважена величина з усіх партій закуплених матеріальних цінностей або за вартістю першої придбаної одиниці товару ФІФО – це метод оцінки за первісною вартістю.

Метод собівартості останніх за часом надходження запасів (ЛІФО)

Оцінка запасів базується на принципі, що запаси використовуються у послідовності яка є протилежною їх надходженню на підприємства, тобто одинці запасів, що надійшли (придбані, вироблені) останніми, відпускаються (продаються) першими.

Отже, метод ЛІФО – це метод оцінки за відновленою вартістю (вартість останніх за часом закупок), тобто коли матеріальні цінності оцінюються за ціною реалізації, якщо вона менша від ціни придбання (заготівельної собівартості). Різниця відображає прихований збиток підприємства. При цьому ціна придбання визначається як середня зважена або як вартість останньої одиниці придбання товару.

Метод нормативних затрат

Нормативні (стандартні) затрати – це заплановані витрати на виробництво одинці продукції (послуг), які базуються на нормах використання матеріалів, праці, і нормальної виробничої потужності.

Метод оцінки нормативних затрат застосовується при наявності і руху готової продукції і незавершеного виробництва (у тому числі цей метод може бути використаний у підприємствах громадського харчування).

Метод ціни продажу

Метод ціни продажу використовують підприємства роздрібної та оптової торгівлі для визначення собівартості широкого асортименту товарів, які мають схожу націнку в ціні продажу.

Відповідно до цього методу запаси спочатку оцінюються за ціною їх продажу.

Облік списання запасів з балансу у зв’язку з невідповідністю критеріям активу

Таким чином, списання активу з балансу відображенням його у складі витрат у Звіті про фінансові результати може здійснюватися у випадку неможливості одержання у подальшому економічних вигод, пов’язаних з його використанням.

Облік списання у зв’язку з розкраданням або псуванням

Під час проведення інвентаризації на підприємстві може бути виявлена нестача виробничих запасів. У випадку, коли винна особа не встановлена і сума нестачі не перевищує суми нормативних витрат, то ця сума списується наступним чином. Сума виявленої нестачі відображається по дебету рахунка 91 „Загально виробничі витрати”. Після цього її слід списати або на витрати виробництва (рах. 23) або на собівартість реалізованої продукції (рах. 90). Якщо сума постійних витрат в поточному періоді, при нормальній потужності підприємства вища від суми постійних витрат, що була в попередньому звітному періоді, то нерозділена сума нестачі списується з кредиту рахунка 91 в дебет рахунка 90. В іншому випадку сума нестачі розподіляється між видами запасів, щодо яких існує нестача, і списується з кредиту рах. 91 в Дт 23 рахунок.

Вибуття запасів і послуг, які використовуються для індивідуальних замовлень, масовому пошиві і проектів, а також запаси, які не змінюють найкраще оцінювати по ідентифікованій собівартості.

31. Облік оборотних малоцінних та швидкозношуваних предметів (документальне оформлення, аналітичний і синтетичний облік та оперативний в місцях експлуатації)

Згідно з П(С)БО 9 «Запаси» малоцінні та швидкозношувані предмети (МШП) визначаються за єдиним критерієм — строком служби, який в даному випадку вважається не більше одного року або нормального операційного циклу, якщо він перевищує один рік. До них відносяться: інструменти і приладдя, господарський інвентар, спеціальне оснащення, спеціальний одяг, спеціальне взуття тощо.

На МШП, які відносяться до складу запасів знос не нараховується, а вартість переданих в експлуатацію МШП виключається зі складу активів шляхом її списання на витрати періоду з подальшою організацією оперативного кількісного обліку таких предметів за місцями експлуатації та відповідальними особами протягом терміну їх фактичного використання. Отже, якщо МШП вже використовуються і строк їх експлуатації не перевищує одного року, їх кінцева вартість визначається витратами того періоду, в якому вони були передані в експлуатацію.

У процесі документування обліку МШП розрізняють документи бухгалтерського і оперативного обліку.

До первинних документів бухгалтерського обліку відносять документи, якими оформлюється відпуск МШП у виробництво, їх списання тощо.

Документи оперативного обліку — це документи, які відображають передачу зазначених предметів в ремонт, поповнення їх запасу в роздавальних коморах, видачу МШП працівникам, їх повернення тощо.

Оперативний і бухгалтерський облік тісно пов'язаний та є складовими частинами єдиної системи, але розподіл первинних документів на документи бухгалтерського та оперативного обліку є важливою передумовою розробки правильного й ефективного функціонуючого графіка документообігу.

Дані з первинних документів МШП узагальнюються в оборотних відомостях аналітичного та синтетичного обліку для отримання зведених показників.

Отже, існуюча сукупність форм первинної документації з обліку малоцінних та швидкозношувальних предметів дає можливість побудови такої системи обліку, яка б відповідала масштабам підприємства, його організаційній структурі та об'єктивним умовам функціонування.

Аналітичний облік МШП ведеться за видами предметів та однорідними групами, встановленими, виходячи з потреб підприємства, місцями зберігання, матеріально відповідальними особами.

З метою забезпечення збереження МШП в експлуатації на підприємствах повинен бути організований належний контроль за їх рухом, зокрема, оперативний облік у кількісному вираженні.

Окрему увагу слід приділити належній організації аналітичного обліку МШП, які повернуті на склад з експлуатації.

Для бліку та узагальнення інформації про наявність і рух МШП по дебету рахунка 22, відображається отримані, придбані або виготовлені МШП за первісною вартістю, по кредиту — відпуск МШП в експлуатацію за обліковою вартістю зі списанням на рахунки обліку витрат, а також списання недостач і втрат від псування таких предметів. Синтетичний облік МШП ведуть у журналі 5 (5А).

32. Склад витрат виробництва та їх групування за різними ознаками. Характеристика етапів обліку витрат виробництва

Згідно П(С)БО 16 “Витрати” до виробничої собівартості продукції, робіт, послуг включаються:

а) прямі матеріальні витрати (вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу вироблюваної продукції, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат);

б) прямі витрати на оплату праці (заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві продукції, виконання робіт або наданні послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат);

в) інші прямі витрати (всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних і майнових паїв, амортизація, витрати від браку та на виправлення браку);

г) загальновиробничі витрати.

До складу загальновиробничих витрат включають: витрати на управління виробництвом; амортизацію основних засобів і нематеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничого, лінійного) призначення; витрати на утримання, ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення; витрати на вдосконалення технології і організації виробництва; на утримання виробничих приміщень; на обслуговування виробничого процесу; на охорону праці, техніку безпеки і охорону навколишнього природного середовища; втрати від браку, оплату простоїв тощо.

Для правильного обліку виробничих витрат велике значення має їх наукова класифікація. Виробничі витрати класифікують за різними ознаками:

1. за місцем виникнення витрат (групуються по цехам, відділам, ділянкам, бригадам тощо);

2. за видами продукції, робіт, послуг;

3. за етапами виробничого процесу (стадіями, переділами);

4. за часом виникнення (по календарним періодам);

5. за статтями калькуляції. Калькуляція – це обчислення собівартості одиниці продукції (робіт, послуг) за встановленою номенклатурою витрат

6. За способом включення до собівартості витрати поділяються на прямі та непрямі. Витрати на виробництво конкретного виду продукції, які безпосередньо включаються до її собівартості на підставі первинних документів, називаються прямими. Непрямі витрати – це витрати на виробництво, які не можуть бути віднесені безпосередньо до конкретного об’єкта витрат економічно доцільним шляхом і тому потребують розподілу (загальновиробничі витрати).

7. За ступенем залежності від обсягів діяльності, витрати поділяються на змінні та постійні. Змінні витрати змінюються разом із зміною обсягів виробництва. Постійні – це витрати, абсолютна величина яких залишається постійною або змінюється при зменшенні або збільшенні обсягу виробництва продукції, яка випускається, в невеликій кількості.

33. Оцінка та облік незавершеного виробництва (характеристика незавершеного виробництва, інвентаризація, оцінка, аналітичний і синтетичний облік)

5.5. Облік незавершеного виробництва (робіт, послуг) (рах. № 23)

До незавершеного виробництва відноситься продукція (роботи, послуги), що не пройшла всіх стадій (фаз, переділів) виробництва, передбачених технологічним процесом, а також вироби, які не укомплектовані та не пройшли випробувань і технічного приймання.

Найбільш прийнятними оцінками незавершеного виробництва є:

- для готової продукції - виробнича собівартість;

- для товарів на підприємствах роздрібної торгівлі -продажна (роздрібна) ціна;

- на оптових складах і базах торгових та постачальницько-збутових підприємств - продажна (роздрібна) ціна або ціна, за якою вони закуплені.

Облік незавершеного виробництва і незавершених робіт (послуг) здійснюється відповідно до встановленого порядку на

рахунках бухгалтерського обліку, передбачених для узагальнення інформації про витрати основного і допоміжного виробництв та обслуговуючих господарств.

Незавершене виробництво обліковується на нижчезазначених рахунках.

Підприємства (будівельні, наукові, геологорозвідувальні), що здійснюють в поточному році розрахунки із замовниками відповідно до укладених договорів за закінчені етапи робіт, що мають самостійне значення, відображають на статті "Незавершене виробництво" також і вартість оплачених замовником етапів, які обліковують на рахунку 14 "Довгострокові фінансові інвестиції". При цьому замовник зараховує на свій баланс тільки повністю готову продукцію (закінчені роботи).

У бухгалтерському обліку закінчені етапи робіт у сумі фактичних витрат списуються записом:

Дебет рахунка № 90 "Собівартість реалізації"

Кредит рахунка № 23 "Виробництво"

Списування провадиться після оформлення в установленому порядку прийняття закінчених етапів виконаних робіт.

Сума витрат обігу, що відноситься до залишку не реалізованих на кінець місяця -товарів, визначається як добуток вартості нереалізованих товарів за кредит. Середній процент визначається діленням витрат обігу на залишок товарів на початок місяця і витрат на зберігання, оброблення,

підсортування, передпродажну підготовку товарів, транспортних витрат та процентів за кредит за звітний місяць на суму реалізованих витрат та процентів за кредит за звітний місяць на суму реалізованих у звітному місяці товарів і залишку товарів на кінець звітного місяця

Малі підприємства суму витрат, які проведені у звітному періоді, але підлягають віднесенню у наступних звітних періодах на витрати виробництва та обігу, тобто витрати майбутніх періодів, включають до статті "Незавершене виробництво".

Вартість матеріальних ресурсів у залишках незавершеного виробництва на кінець звітного кварталу (року), які відображені в балансі за фактичними виробничими витратами, визначається підприємством як добуток вартості незавершеного виробництва на кінець звітного кварталу (року) і частки матеріальних витрат у затратах на виробництво продукції (робіт, послуг) за звітний квартал (рік), визначеної за даними бухгалтерської звітності.

Платники податку, в яких незавершене виробництво відображається в балансі за вартістю використаної сировини, матеріалів і напівфабрикатів, вартість матеріальних ресурсів у незавершеному виробництві визначають як таку, що дорівнює вартості незавершеного виробництва.

Якщо вартість незавершеного виробництва відображається в балансі за нормативною (плановою) виробничою собівартістю, то вартість матеріальних ресурсів у залишках незавершеного виробництва на кінець звітного кварталу (року) визначається підприємством як добуток вартості незавершеного виробництва на кінець звітного кварталу (року) і частки матеріальних витрат у калькуляції нормативної (планової) виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) за звітний квартал (рік).

На рахунках обліку незавершеного виробництва і готової продукції відображається вартість не всього незавершеного виробництва або готової продукції, а тільки тих матеріалів, сировини, комплектуючих виробів і напівфабрикатів, які використані у їх виробництві.

Порядок заповнення Відомості з обліку балансової вартості матеріальних активів розглянемо на числовому прикладі.

Незавершене виробництво визначається на кінець звітного періоду, а також залишки реалізованої готової продукції.

У загальній сумі незавершеного виробництва або залишків готової продукції потрібно визначити вартість матеріалів,, сировини, які використані у виробництві.

Величину вартості сировини і матеріалів, раніше списаних у виробництво, але таких, частина яких залишається у залишках незавершеного виробництва і готової продукції, можна визначити розрахунковим шляхом.

Встановлення нормативів незавершеного виробництва має для підприємств істотне значення. Завищення обсягу незавершеного виробництва викликає уповільнення оборотності обігових коштів, а заниження порівняно з реальною необхідністю перешкоджає створенню необхідних накопичень і тим самим спричиняє порушення ритмічності виробничого процесу. Вдосконалення організації виробництва, скорочення тривалості виробничого циклу є вирішальними факторами зменшення обсягу незавершеного виробництва і покращення показників роботи підприємства.

34. Облік браку у виробництві та напівфабрикатів власного виробництва (документальне оформлення, порядок оцінки, порядок списання витрат від браку, аналітичний і синтетичний облік)

На підприємствах промисловості, які мають у своєму складі структурні підрозділи, виділені на самостійний баланс, або за умовами технології ведуть відособлений облік виробів, на рахунку 25 “Напівфабрикати” відображають рух напівфабрикатів власного виробництва, що поступово проходять доробку на подальших технологічних стадіях виробництва в окремих виробничих одиницях, цехах або переділах чи укомплектовують у готові вироби в одному з них, а виробляють у різних. Крім цього, облік напівфабрикатів власного виробництва на окремому рахунку здійснюють підприємства, у яких напіфабрикати, крім використання у виробництві, реалізують набік як готову продукцію.До напівфабрикатів належить продукція, що не пройшла всіх установлених технологічним процесом стадій виробництва й потребує доопрацювання або укомплектування. Зокрема, на цьому рахунку можуть обліковувати виготовлені підприємством такі напівфабрикати: чавун передільний у чорній металургії; сиру гуму і клей у гумовій промисловості;сірчану кислоту на азотно-туковому комбінаті хімічної промисловості; солод у пивоварній промисловості; пряжу і сирову тканину в текстильній промисловості; деталі, вироби та інші матеріали промислового виробництва; виноматеріали і сокоматеріали у виноробстві та виробництві соків; томатну пасту, крохмаль, різні види овочевих і фруктових пюре, призначених для виробництва іншої продукції тощо.На підприємствах, де напівфабрикати власного виробництва використовують тільки для власних виробничих потреб, їх рух і залишки облікують на рахунку 23 “Виробництво”.За дебетом рахунка 25 “Напівфабрикати” відображають надходження (створених) напівфабрикатів, за кредитом – вибуття напівфабрикатів у результаті продажу, передачі в подальшу переробку, безоплатної передачі або інших причин.

Облік напівфабрикатів ведуть на рахунку 25 “Напівфабрикати”, як правило, за собівартістю, однак можна застосовувати й планово-облікові ціни. В цьому випадку окремо обліковують відхилення від таких цін, які надалі розподіляють, та визначають фактичну собівартість напівфабрикатів. Витрати на транспортування напівфабрикатів від одного підрозділу підприємства до іншого відносять на собівартість напівфабрикатів.У ряді галузей промисловості, зокрема у машинобудівній та металообробній, розрізняють два основні види обліку руху напівфабрикатів на виробництві: подетальний і подетально-поопераційний.

Подетальний облік застосовують в умовах масово-потоковоговиробництва, подетально-поопераційний – у серійних виробництвах з використанням маршрутних листів, за допомогою яких ураховують не тільки виробіток, а й міжопераційний рух напівфабрикатів і деталей. Для спрощення обліку руху напівфабрикатів та скорочення документообігу передавання напівфабрикатів і деталей з цеху в цех здійснюють за місячними картами (на зразок лімітних карт відпуску матеріалів), а відпуск готових деталей на складання – за специфікаціями (комплектувальними картами) або іншими аналогічними за своїм призначенням документами.У масово-потокових виробництвах застосовують без документальне передавання деталей і вузлів на складання Такий порядок запроваджують після вжиття необхідних заходів щодо збереження зазначених матеріальних цінностей.

35. Облік готової продукції (поняття, класифікація та формування первісної вартості готової продукції, документальне оформлення, аналітичний і синтетичний облік)

До готової продукції належить продукція, обробка якої закінчена та яка пройшла випробування, приймання, укомплектування згідно з умовами договорів із замовниками і відповідає технічним умовам і стандартам.

В бухгалтерському обліку готова продукція повинна оцінюватись за первинною вартістю. Така вартість може бути визначена після збирання всіх витрат та калькулювання фактичної собівартості. Тому протягом звітного місяця в обліку можливе відображення готової продукції не за фактичною собівартістю, а за обліковими цінами з подальшим визначенням відхилень фактичної виробничої собівартості готової продукції від вартості готової продукції за обліковими цінами.

Первинні документи з руху готової продукції у встановлені терміни здаються комірником до бухгалтерії.