1. Сутність бухгалтерського обліку, його види та користувачі бухгалтерської інформації. Регулювання бухгалтерського обліку та фінансової звітності в Україні

Бухгалтерський облік - це процес безперервного виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації у вартісному вигляді про господарську діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Основні принципи бухгалтерського обліку полягають у наступному: обачність, послідовність, повне висвітлення, автономність, безперервність, нарахування та відповідність доходів та витрат, превалювання сутності над формою, історична (фактична) собівартість, єдиний грошове вираження, періодичність.

В Україні порядок ведення бухгалтерського обліку регламентується Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 р. № 996-XIV та положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку.

Бухгалтерський облік — це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам. Статистичний облік — це облік масових та окремих типових господарських операцій та соціально-громадських явищ. Оперативний облік — це облік окремих господарських та технологічних операцій для оперативного керівництва.

Податковий облік можна визначити як систему фінансових взаємовідносин між платником податків і бюджетом з податків, зборів та податкових платежів.

Метою ведення бухгалтерського обліку є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Користувачі бухгалтерського обліку поділяються на зовнішніх і внутрішніх.

Зовнішні користувачі — банки, кредитори, інвестори, органи статистики, податкові органи тощо; внутрішні — керівництво підприємства, засновники, акціонери, працівники підприємства.

Нині виділяють два види бухгалтерського обліку — фінансовий і управлінський.

Фінансовий облік охоплює всі ділянки обліку, завершується складанням фінансової звітності і ведеться для зовнішніх користувачів.

Управлінський (внутрішньогосподарський) облік — ведеться для внутрішніх користувачів. Бухгалтерський облік дає інформацію для багатьох інших видів обліку, для аналізу, контролю та прийняття управлінських рішень, оскільки він ведеться безперервно і відображує всю господарську діяльність підприємства. Бухгалтерський облік тісно пов'язаний з іншими економічними науками — аналізом господарської діяльності, статистикою, галузевими економіками, фінансами, податковим обліком, менеджментом, маркетингом тощо.

Державне регулювання бухгалтерського обліку та фінансової звітності в Україні здійснюється відповідно до статей 6 та 7 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 p. № 996-XIV зі змінами і доповненнями від 11 травня 2000 р. № 1707-ПІ, 8 червня 2000 р. № 1807-ІН, 22 червня 2000 р. № 1829-ІП.

Метою державного регулювання бухгалтерського обліку та фінансової звітності в Україні є:

створення єдиних правил ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності, які є обов'язковими для всіх підприємств та гарантують і захищають інтереси користувачів;

удосконалення бухгалтерського обліку та фінансової звітності.

Регулює питання методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності Міністерство фінансів України, яке затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності.

Порядок ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в банках встановлюється Національним банком України відповідно до цього Закону та національних Положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

Порядок ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності про виконання бюджетів та госпрозрахункових операцій бюджетних установ установлюється Державним казначейством України відповідно до законодавства.

Порядок ведення бухгалтерського обліку фінансово-господарської діяльності інвестора, пов'язаної з виконанням робіт (послуг), передбачених угодою про розподіл продукції, визначається такою угодою відповідно до вимог законодавства України. Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади в межах своєї компетенції, відповідно до галузевих особливостей розробляють на базі національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку методичні рекомендації щодо їх застосування. Важливу роль у формуванні облікової політики відіграє Методологічна рада з бухгалтерського обліку при Міністерстві фінансів України. Методологічна рада з бухгалтерського обліку діє як дорадчий орган при Міністерстві фінансів України з метою: організації розробки та розгляду проектів національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку, інших нормативно-правових актів щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності; удосконалення організаційних форм і методів бухгалтерського обліку в Україні; методологічного забезпечення впровадження сучасної технології збирання та обробки обліково-економічної інформації; розробки рекомендацій щодо вдосконалення системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації бухгалтерів. Методологічна рада з бухгалтерського обліку утворюється з висококваліфікованих науковців, спеціалістів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, підприємств, представників громадських організацій бухгалтерів та аудиторів України. Методологічна рада з бухгалтерського обліку діє на підставі Положення про Методологічну раду з бухгалтерського обліку. Положення про Методологічну раду з бухгалтерського обліку та її персональний склад затверджуються міністром фінансів України.Питання державного регулювання бухгалтерського обліку в зарубіжних країнах висвітлені у прийнятих законах та інших нормативних документах. Так, Закон про бухгалтерську справу, ухвалено у Великобританії, Бельгії, Швеції, Іспанії. У Франції діє Загальний план ведення бухгалтерії, у Німеччині — Закон про бухгалтерські директиви. Не залежно від назви нормотворчого документа, всі вони регулюють на державному рівні питання ведення бухгалтерського обліку, складання фінансової звітності.

2. Порядок та принципи організації бухгалтерського обліку на підприємствах України

На першому, методичному, етапі організації бухгалтерського обліку здійснюється вибір системи певних способів та прийомів, на яких базуються документування, інвентаризація, використання синтетичних та аналітичних рахунків, застосування методу подвійного запису, оцінка майна та зобов'язань, калькулювання, бухгалтерський баланс та звітність. На цьому етапі здійснюється вибір конкретного застосування елементів методу бухгалтерського обліку:

• проводиться комплекс заходів, що забезпечують організацію первинного документування: вибір об'єктів первинного документування та носіїв первинної інформації, складання переліку форм первинних документів, їх проектування, встановлення порядку та процедур здійснення записів в первинних документах;

• встановлення строків та порядку проведення інвентаризації;

• вибір методу оцінки активів підприємства;

• вибір номенклатури статей витрат, способу калькулювання собівартості.

• вибір номенклатури рахунків (робочого плану рахунків) бухгалтерського обліку і розробка структури субрахунків та аналітичних рахунків;

• вибір і затвердження переліку типових бухгалтерських проводок,

• визначення переліку та розробки форм внутрішньої звітності і порядку їх заповнення.

Другий стан організації бухгалтерського обліку, технічний, - це вибір форми обліку, що найбільше відповідає галузі та розміру даного підприємства.

Він полягає:

• у виборі способу обробки облікових даних - безкомп'ютерного та комп'ютеризованого;

• розробці переліку і форм облікових регістрів;

• встановленні порядку здійснення записів в регістрах і переносу даних в регістри.

третій етап полягає в організації роботи обліковою апарату, або іншими словами - це організація управління в бухгалтерії. Він включає:

• встановлення найбільш економної і найбільш зручної загальної системи обліку (облік централізований, децентралізований або змішаний);

• визначення оптимальної структури обліковою апарату (розподіл облікової праці за ділянками обліку);

• встановлення норм праці та часу, необхідного для виконання робіт і визначення оптимальної чисельності бухгалтерів;

• набір кадрів та їх навчання;

• організація робочих місць бухгалтерів;

• раціональне розміщення облікового апарату (розташування поруч з оперативними підрозділами, працівниками, які часто взаємодіють з бухгалтерією тощо);

• встановлення належних інформаційних зв'язків між окремими частинами бухгалтерії та між бухгалтерією і оперативними підрозділами підприємства, а також із зовнішнім середовищем (встановлення належного діловодства та документообігу);

• організація матеріального, інформаційного і технічного забезпечення облікових працівників;

• мотивація працівників бухгалтерії (оплата праці, інші види стимулювання);

• встановлення правильного і точного обліку роботи працівників та контроль за виконанням ними своїх функцій;

• організація архіву бухгалтерських документів;

організація безпеки та захисту облікової інформації.

чотири принципи:

принцип безперервності — послідовної побудови облікового процесу під час розв’язування конкретних завдань;

принцип пропорційності — раціонального співвідношення засобів і предметів праці та безпосередніх її виконавців — працівників бухгалтерських підрозділів;

принцип прямоточності — раціональної організації інформаційних потоків між учасниками облікового процесу;

принцип ритмічності — рівномірного надходження вхідних даних і видачі вихідної інформації.

Решта принципів, хоча вони й не є спільними для зазначених систем, не менш важливі в організації бухгалтерського обліку. Тому схарактеризуємо кожний із них докладніше.

Принцип цілісності передбачає розгляд системи бухгалтерського обліку як цілісної системи, істотні ознаки якої не зводяться до властивостей жодної її складової;

принцип всебічності потребує врахування всіх внутрішніх зв’язків і відношень у системі, усіх факторів, які впливають на її функціонування;

принцип субординації означає ієрархічну побудову елементів і відносин за наперед чітко визначеними критеріями;

принцип динамічності встановлює, що всі характеристики системи мають розглядатися не як постійні, а як безперервно змінювані до своєї протилежності;

принцип випереджувального відображення випливає з наявності проблем, розв’язання яких продиктоване часом, що передбачає прогнозування найбільш вірогідного стану досліджуваної системи в майбутньому;

принцип системотвірних відносин полягає у визначенні саме тих зв’язків між частинами системи, що забезпечують її цілісність, існування та розвиток;

принцип адаптивності означає пристосування побудови та функцій бухгалтерського обліку до конкретних умов управління;

принцип паралелізму передбачає обов’язкову наявність системи бухгалтерського обліку в кожному самостійному господарському підрозділі;

принцип паралельності вимагає одночасного паралельного виконання облікових процедур стосовно різних за змістом господарських операцій, здійснюваних суб’єктами господарювання;

і нарешті — принципи спеціалізації та кооперування, яким традиційно підпорядковується праця виконавців бухгалтерських функцій.

3. Облікова політика підприємства та фактори, що впливають на побудову бухгалтерського обліку (сутність облікової політики, порядок формування облікової політики, порядок формування наказу про облікову політику, розкриття облікової політики у Примітках до фінансової звітності)

Побудова та функціонування бухгалтерського обліку на кожному підприємстві здійснюється на підставі нормативно-правових документів, розроблених органами, на які покладається керівництво обліком. Це забезпечує порівнянність облікової та звітної інформації, її єдність не лише за формою, а й за змістом.

Перехід до ринкової економіки, демократизація суспільства потребують і відповідних суттєвих змін в обліку, його наближення до реального економічного середовища, до вимог міжнародних стандартів.

Уже зараз в нормативних документах, які регулюють облік відповідних об'єктів, передбачено варіантність, альтернативність вирішення певних облікових процесів. Кожне підприємство, виходячи з конкретних умов своєї роботи, вибирає найбільш прийнятний для себе варіант, який забезпечує надійний контроль за ефективним використанням даного ресурсу. Цей вибір і становить, власне, суть сучасної облікової політики.

Відтак під обліковою політикою підприємства розуміють сукупність конкретних методів і способів організації та форм ведення бухгалтерського обліку, прийнятих підприємством на підставі загальних правил та особливостей його роботи. У процесі розробки облікової політики конкретним підприємством найбільш важливими є такі основні фактори:

форма власності та організаційно-правова структура підприємства;

галузеві особливості, які й визначають вид діяльності та зумовлюють технологічно-організаційні умови роботи;

обсяг діяльності, кількість працівників, номенклатура продукції та ін.;

відносини з податковою системою, наявність пільг та умови їх одержання;

умови постачання та збуту продукції; матеріальна база та рівень забезпечення кваліфікованими

обліковими працівниками;

система та умови матеріальної заінтересованості, відповідальності тощо.

Облікову політику підприємства визначають його керівник та головний бухгалтер відповідним наказом чи розпорядженням з обов'язковим розкриттям в окремих розділах методичних принципів побудови бухгалтерського обліку, техніки його ведення та організації роботи бухгалтерської служби.

На окремих підприємствах можуть суттєво впливати на побудову бухгалтерського фінансового обліку окремі індивідуальні чинники. Найбільш суттєвими серед них такі: вид діяльності, розмір підприємства, технологія тощо. Розглянемо найважливіші з них.

Підприємницька діяльність можлива або у сфері виробництва, або у сфері надання послуг (комерційна), або у сфері суто грошовій (кредитній). Тому першим чинником побудови бухгалтерського фінансового обліку є вид підприємницької діяльності. Кожний вид підприємницької діяльності в бухгалтерському фінансовому обліку будується відокремлено.

Кожний вид підприємницької діяльності поділяється на галузі (промисловість, сільське господарство тощо). Бухгалтерський фінансовий облік будується відокремлено по кожній галузі (підгалузі).

Кожна галузь випускає відповідні види продукції. Згідно з чинним законодавством у бухгалтерському фінансовому обліку повинні бути відокремлені (визначені) економіко-правові характеристики кожного виду продукції, галузі та виду діяльності.

Важливим чинником побудови бухгалтерського фінансового обліку на підприємстві є розмір діяльності, тобто обсяг виробництва, чисельність працюючих тощо.

Значний вплив на побудову бухгалтерського фінансового обліку на підприємстві мають: система затрат; система доходів; податкова система; система обов’язкових платежів та внесків.

В усіх підприємствах облік перш за все будується відповідно до вищенаведених чинників (вид діяльності, вид галузі, вид продукції). Разом з тим кожна система має внутрішню побудову, що у свою чергу впливає на побудову бухгалтерського фінансового обліку.

Крім того, на побудову внутрішніх структур бухгалтерського обліку впливають такі чинники: технологія (механічна або органічна — за будовою, добувна або переробна — за видом, одно- або багатопереробна — за складністю); організаційна структура (цехова або безцехова); тип виробництва (індивідуальний, серійний або масовий); форма спеціалізації; принципи групування та методи оцінювання об’єктів обліку; організація внутрішньогосподарських відносин; методи формування фактичної виробничої собівартості продукції; робочий план рахунків.

На більшості підприємств деякі з наведених чинників відсутні. Тому під час будови обліку на кожному підприємстві слід враховувати наявні чинники.

Однією з вимог, що ставляться до бухгалтерського фінансового обліку в управлінні є методологічна єдність показників бізнес-плану та обліку. Ця єдність досягається додержанням єдиного принципу формування планових та облікових показників, виходячи із спільності їх економічного змісту і цільового призначення. При чому спостерігається прямий та зворотний їх зв’язок. Планування і нормування впливають на формування облікових показників. Облік справляє зворотну дію (вплив) на систему планових показників та їх формування. Оскільки планування передує облікові, то система планування є важливим чинником побудови бухгалтерського обліку.

4. Форми ведення бухгалтерського обліку та види бухгалтерського обліку: їх спільні риси та особливості

4.7. Форми ведення бухгалтерського обліку

Форма бухгалтерського обліку - це сполучення різних регістрів аналітичного і синтетичного обліку, їх взаємозв'язок, послідовність і способи облікових записів з метою узагальнення й одержання звітності.

4.7.1. Меморіально-ордерна форма обліку

На підприємствах тривалий час застосовувалася меморіально-ордерна форма обліку, при якій складалися книжкові й карткові облікові регістри (схема 4.2). Нині цю форму обліку використовують переважно на невеликих підприємствах. Синтетичний облік при цій формі ведеться у книгах або відомостях. Для аналітичного обліку використовують книги, відомості, картки. Бухгалтерські проводки оформлюють меморіальними ордерами (табл. 4.3), які складаються за звітний період і реєструються у реєстраційних журналах (табл. 4.4). Облік наявності грошових коштів ведеться у спеціальній касовій книзі.

4.7.2. Журнально-ордерна форма бухгалтерського обліку

Заснована на використанні принципу систематизації та накопичування даних первинних документів безпосередньо в регістрах аналітичного і синтетичного обліків відповідно до чинного Положення про організацію бухгалтерського обліку і звітності в Україні.Записи в накопичувальних регістрах виконують по показниках, необхідних для управління і контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємства, а також для складання періодичної та річної бухгалтерської звітності. Основними регістрами при цій формі обліку є журна-ли-ордери, що ведуться по кредиту синтетичних рахунків (синтетичного обліку) і дебету кореспондуючих рахунків. Використовують також регістри аналітичного обліку - відомості, таблиці, книги і картки.

4.7.3. Спрощена форма бухгалтерського обліку

Бухгалтерський облік на малих підприємствах базується на єдиних методологічних принципах, встановлених Положенням про організацію бухгалтерського обліку і звітності в Україні, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 250 від 3 квітня 1993 р. Мале підприємство самостійно обирає форму бухгалтерського обліку, виходячи з потреб свого виробництва і управління, їх складності та чисельності працівників. Підприємствам, що зайняті у матеріальній сфері виробництва, рекомендується використовувати регістри, передбачені журнально-ордерною формою бухгалтерського обліку. Підприємства торгівлі, громадського харчування і постачальницько-збутових видів діяльності можуть використовувати регістри спрощеної форми бухгалтерського обліку. Виходячи з потреб виробництва й управління, мале підприємство може пристосовувати регістри бухгалтерського обліку відповідно до специфіки своєї роботи з дотриманням вимог: - єдина методологічна основа (принцип подвійного запису); - взаємозв'язок даних аналітичного і синтетичного обліків; - суцільне відображення всіх господарських операцій в регістрах обліку на підставі первинних облікових документів.

5. Облік касових операцій та облік грошових документів і коштів в дорозі (порядок ведення, документальне оформлення, економічна сутність грошових документів, аналітичний і синтетичний облік касових операцій та обліку грошових документів)

Порядок ведення касових операцій регулюється Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, що затверджене Правлінням НБУ України.

Каса підприємства – приміщення або місце, що призначене для приймання, видачі та зберігання готівкових коштів та інших цінностей (цінних паперів, грошових документів).

Касир – це посадова матеріально-відповідальна особа, яка завідує касою, видачею і прийманням грошей та інших цінностей, що зберігаються в касі. При призначенні працівника на посаду касира його знайомлять з порядком ведення касових операцій. Після цього з касиром укладають договір про повну матеріальну відповідальність.

Підприємства, які мають рахунки в установах банків і здійснюють операції з готівкою, можуть мати у касі на кінець робочого дня готівку в межах лімітів залишку.

Ліміт залишку готівки в касі – це граничний розмір готівки, що може залишатися в касі підприємства на кінець робочого дня, який самостійно визначається підприємством.

Всю готівку понад суми встановленого ліміту підприємства повинні здавати до установи банку для зарахування на поточний рахунок.

Порядок встановлення підприємствам ліміту каси, порядок і строки здавання готівки регулюється Інструкцією про організацію роботи з готівкового обігу установами банків України.

При виплаті заробітної плати, пенсій, стипендій, дивідендів (доходу) підприємства мають право зберігати готівку в касі понад установлений ліміт протягом трьох робочих днів (включаючи день одержання готівки в установі банку). Не виплачені протягом вказаного терміну суми повертаються до установи банку.

Сума готівкового розрахунку одного підприємства (підприємця) з іншим підприємством (підприємцем) через їх каси не повинна перевищувати 10 тис.грн. протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами.

Документування касових операцій

Касові операції оформляються документами, типові форми яких затверджені Мінстатом України за згодою з Національним банком України і Мінфіном України.

Оприбуткування готівки в касу, у тому числі і одержаної з банку, здійснюється на підставі прибуткового касового ордера (форма КО-1), підписаного головним бухгалтером або уповноваженими на це особами. При цьому особі, яка здала гроші, видається квитанція, підписана головним бухгалтером, касиром та засвідчена печаткою.

Отримання грошей з банку здійснюється через касира або іншу уповноважену на те особу по грошовому чеку, виписаному на ім’я отримувача. Чекову книжку за заявою отримують в банку. Щоб зняти готівку, бухгалтер заповнює грошовий чек, підписує його разом з керівником і передає касирові. Корінець чека є виправдним документом для записів касових операцій в облікових реєстрах.

Витрачання готівки з каси оформлюється видатковим касовим ордером (форма КО-2), який підписується керівником і головним бухгалтером підприємства. При видачі готівки за видатковим касовим ордером касир вимагає пред’явлення документу, який засвідчує особу отримувача.

На операцію по здачі грошей до банку, крім видаткового касового ордера, також оформляють заявку на внесок готівки, в якій вказують дату, хто здає кошти та через кого, одержувача, суму, призначення внеску, номер власного рахунку.

Оплата праці, пенсій, стипендій, дивідендів проводиться касиром за платіжними відомостями, без складання видаткового касового ордера на кожного отримувача. По закінченні трьох робочих днів бухгалтер виписує видатковий касовий ордер на загальну суму, виплачену за платіжною відомістю. Проти невиплачених за відомістю сум ставиться надпис депоновано, після чого складають реєстр депонованих сум.

Прибуткові і видаткові касові ордери виписує бухгалтер та до передачі в касу реєструє їх в журналі реєстрації прибуткових та видаткових касових ордерів (форма КО-3).

Аналітичний та синтетичний облік касових операцій

Всі факти надходження і вибуття готівки на підприємстві відображаються в касовій книзі (форма КО-4), яка є регістром аналітичного обліку.

В касі підприємства ведуть тільки одну касову книгу, яка повинна бути пронумерована, прошнурована, скріплена печаткою. Кількість аркушів в касовій книзі підтверджується підписом керівника і головного бухгалтера.

Записи в касовій книзі здійснюються касиром одразу ж після отримання або видачі грошей по кожному касовому ордеру. Записи в касовій книзі здійснюються у двох примірниках через копіювальний папір кульковою або чорнильною ручкою. Перші примірники залишаються у касовій книзі, а другі є відривними і називаються – звітом касира.

В кінці кожного робочого дня касир підбиває підсумки операцій за день, виводить залишок готівки в касі підприємства на початок наступного дня і передає до бухгалтерії звіт касира (відривний листок касової книги) разом з прибутковими і видатковими касовими ордерами. Звіт касира разом з касовими ордерами передається бухгалтеру під розпис у касовій книзі.

За даними звіту касира в бухгалтерії ведуть синтетичний облік касових операцій. Для відображення касових операцій в синтетичному обліку звіт касира перевіряють та контирують всі записи з надходження та витрачання готівки.

Для синтетичного обліку касових операцій призначено активний рахунок 30 “Каса”. За дебетом рахунку відображають надходження грошових коштів в касу підприємства, за кредитом – їх виплату. Дебетове сальдо вказує на залишок готівки в касі підприємства на відповідну дату.

При журнальній формі обліку по дебету рахунку 30 “Каса” ведуть відомість 1.1, а по кредиту – журнал 1, підсумки яких в кінці місяця переносять до Головної книги.

6. Форми безготівкових розрахунків та їх документальне оформлення

Для здійснення розрахунків та зберігання грошових коштів підприємства відкривають в уповноважених установах банків поточні рахунки. Поточні рахунки повинні відкривати підприємства усіх видів та форм власності. Крім того, суб’єкти підприємницької діяльності мають право відкривати необмежену кількість рахунків в національній та іноземній валюті за своїм вибором і згодою банків.

Форми безготівкових розрахунків

Перерахування грошових коштів з рахунку підприємства-платника на рахунок отримувача коштів здійснюється з використанням різних форм безготівкових розрахунків. Так, при здійсненні розрахунків можуть застосовуватись акредитивна, інкасова, вексельна форма розрахунків, а також форми розрахунків розрахунковими чеками, платіжними дорученнями, вимогами-дорученнями, іншими розрахунковими документами. Нижче розглянуті найбільш поширені на сьогодні форми безготівкових розрахунків.

Розрахунки платіжними дорученнями

Доручення застосовується в розрахунках за платежами товарного і нетоварного характеру. Доручення приймаються до виконання від платника протягом 10-ти календарних днів. День заповнення доручення не враховується

1. Відвантаження продукції та отримання товару і рахунка – фактури на оплату покупцем.

2. Виписка платіжного доручення і передача до банку.

3. Банк платника надсилає документи про перерахування коштів на рахунок постачальника.

4. Банк постачальника зараховує відповідну грошову суму на рахунок постачальника і повідомляє його випискою з рахунка.

Розрахунки вимогами – дорученнями

1. Постачальник відвантажує продукцію, виписує вимогу-доручення і разом із товарно-транспортними документами, які передбачені угодою, надсилає платникові.

2. Платник, отримавши платіжну вимогу-доручення та інші документи, при згоді оплатити її заповнює нижню частину вимоги-доручення і здає її в обслуговуючий банк.

3. Банк платника перераховує кошти в банк постачальника.

4. Банк постачальника проводить зарахування коштів та рахунок свого клієнта у день їх надходження.

Розрахунки чеками

Чек — це документ, що містить письмове розпорядження власника рахунка (чекодавця) установі банку (банку-емітенту), яка веде його рахунок, списати чекотримачеві зазначену в чеку суму коштів

1. Платник подає до банку-емітента заяву для отримання чекової книжки, а також платіжне доручення на депонування коштів.

2. Банк-емітент депонує кошти на окремому аналітичному рахунку “Розрахунки чеками”.

3. Платник на основі заяви отримає в своєму банку чекову книжку.

4. Платник, одержавши рахунок постачальника, виписує і передає постачальникові чек.

5. Постачальник відвантажує покупцеві товар.

6. Постачальник здає в обслуговуючий банк чек.

7. Банк чекотримача, перевіривши правильність складання реєстру і реквізитів чека та своєчасність пред`явлення його до оплати, приймає чек із реєстром та разом із другим і третім примірниками реєстру, інкасує чек до банку-емітента.

8. Банк-емітент списує суму за чеком з рахунка покупця.

9. Банк-емітент перераховує кошти на рахунок чекотримача.

10. Банк постачальника зараховує суму, вказану в чеку, на рахунок постачальника.

Розрахунки акредитивами

При розрахунках акредитивами виникають економічні відносини між чотирма суб`єктами:

- заявник акредитива – платник, який звернувся до банку, що його обслуговує, для відкриття акредитива;

- банк-емітент – банк платника, що відкриває акредитив своєму клієнтові;

- бенефіціар – юридична особа, на користь якої виставлений акредитив;

- виконуючий банк – банк бенефіціара або інший банк, що за дорученням банку-емітента виконує акредитив.

Між постачальниками і платником укладається договір.

1. Платник подає банку-емітентові заяву для відкриття акредитив.

2. Банк-емітент на підставі заяви перераховує кошти з рахунка платника на аналітичний рахунок “Розрахунки акредитивами”.

3. Банк-емітент повідомляє банк бенефіціара про відкриття акредитива.

4. Банк бенефіціара повідомляє його про відкриття й умови акредитива.

5. Бенефіціар відвантажує платнику товар, виконує роботи або послуги.

6. Бенефіцар подає необхідні документи, передбачені умовами акредитива, в обслуговуючий банк.

7. Банк бенефіціара надсилає спецзв`язком реєстр документів разом з іншими документами за акредитивом до банку-емітенту.

8. Банк-емітент після перевірки виконання всіх умов акредитива на підставі реєстру документів списує кошти з аналітичного рахунка.

9. Банк-емітент перераховує кошти на рахунок бенефіціара.