- •1.Світогляд, його структура(світовідчуття, світосприйняття, світорозуміння) та роль в життєдіяльності людини.
- •Структура світогляду
- •2.Міфологія і релігія як перші історичні типи світогляду.
- •3.Предмет філософії (світ, людина, культура, Бог). Зміна предмету філософії в процесі історичного розвитку філософії.
- •4.Специфіка філософського знання (на відміну від науки та релігії).
- •5.Структура філософського знання (онтологія, гносеологія, методологія, аксіологія) та його основні проблеми.
- •12. Етапи розвитку та загальна характеристика середньовічного світогляду та філософії.
- •13.Середньовічна патристика (св. Аврелій Августин, східні отці церкви)
- •14.Середньовічна схоластика (проблема універсалій).
- •15.Віра і розум, філософія та теологія у Фоми Аквінського
- •16. Світоглядні риси, представники та періоди розвитку філософії Відродження.
- •17. Образ людини та Всесвіту в філософії Ренесансу
- •18. Загальна характеристика філософії Нового часу: школи, представники, ідеї
- •19. Емпіризм як науковий принцип та течія філософії (ф. Бекон, т. Гоббс, д. Локк, д. Берклі, д. Юм).
- •20. Політико-правова концепція лібералізму. Вчення про права людини, розподіл влади, представницьку демократію.
- •6. Основні функції та методи філософії.
- •7. Досократичний період античної філософії: основні течії, представники, ідеї.
- •8. Моральна та логічна проблематика філософії Сократа.
- •9. Філософія Платона і платонізм: онтологія, гносеологія.
- •10. Філософія Аристотеля та арістотелізм: онтологія, гносеологія.
- •21. Раціоналізм як науковий підхід та напрямок метафізики (р. Декарт, б. Спіноза і г. Лейбніц).
- •30. Класичний психоаналіз з. Фрейда і неофрейдизм к. Юнга та е. Фромма про будову психіки та природу людини.
- •31.Релігійний та атеїстичний екзистенціалізм про сенс існування людини.
- •33.Загальні особливості філософії постмодернізму.
- •34. Особливості української філософії XIV–XVIII ст. Філософія у Києво-Могилянській академії.
- •35. Вчення Григорія Сковороди про три світи, дві натури, сродну працю та самопізнання. 45. Вчення Григорія Сковороди про три світи, дві натури, сродну працю та самопізнання.
- •36. “Філософія серця” п.Юркевича.
- •38. Поняття практики та досвіду як основ життєдіяльності суспільства і людини.
- •39. Діалектика свободи і необхідності в життєдіяльності людини. Роль особи в історії.
- •40. Класифікація цінностей та їх функції.
- •25. Характерні особливості Німецької Класичної філософії (г.Фіхте, ф.Шеллінг, г.Гегель)
- •26. Напрямки, тенденції та представники сучасної некласичної філософії XIX–XX ст.
- •27. Ідеї та напрями філософії прагматизму, позитивізму та неопозитивізму
- •28. Філософія життя як провідний напрям ірраціоналізму.
- •29.Марксизм і його історичні інтерпретації в ленінізмі та лівому марксизмі.
18. Загальна характеристика філософії Нового часу: школи, представники, ідеї
Історична епоха 17-го і 18-го ст., з погляду духовного змісту, дістала назву Просвітництва. Класичне визначення Просвітництва дав І.Кант (1783 р.): "Просвіта є виходом людини зі стану незрілості, відповідальність за яку несе вона сама. Незрілість - це нездатність обходитися власним розумом без стороннього керівництва". Таким чином, для Просвітництва характерні розум і самостійне мислення індивіда, а надалі дистанціювання від традиції та авторитету, повага до свободи і позитивне ставлення до здатності розумно розв′язувати всі питання.
Основи Просвітництва закладалися в двох напрямах:
1. Раціоналізм (передусім у Франції та Німеччині). Його головні представники стверджували, що дійсність можна пізнати на засадах чистого мислення. Логічне влаштування світу робить можливим пізнання його дедуктивним шляхом. Зразком є метод математики, в якій висновки робляться на основі нечисленних достовірних аксіом.
Дійсність складається з двох (Декарт), однієї (Спіноза) чи багатьох (Лейбніц) субстанцій, і Бог створив її досконалою.
2. Емпіризм (насамперед у Великій Британії, а потім і у Франції, частково у вигляді матеріалізму). Від Ф. Бекона тягнеться традиція, продовжена Гоббсом, Локком, Берклі й завершена Юмом, яка основою пізнання вважає (чуттєвий) досвід. Насправді існують лише одиничні предмети і події. Правильне застосування розуму може впорядкувати їх і вивести з них індуктивні висновки.
Значимість цього напряму полягає передусім у його зв′язку з виникненням природознавства, а також у наголошуванні ним на ролі індивіда у філософії держави і права. Багато філософів-просвітників досягли значних успіхів і в інших галузях, таких як математика, фізика, політика чи дипломатія.
Скепсис просвітників щодо традицій та авторитетів породжує критику релігії: перевірка її розумом намагається виділити з неї "забобонність", замінивши її більш раціональним благочестям. Особливим завданням просвітників було встановлення відносин віротерпимості у відносинах між общинами. Типовий у цьому розумінні деїзм. Бог створив світ досконалим, але відтоді в нього не втручається.
Застосування математики і метод спостереження спричинили прорив у природознавстві. Найяскравіший приклад цього Ньютон: його механіка (1687 р.) - це всеохоплююче квантитативне пояснення природи, яке грунтується на принципі чіткої причинності і відкидає зайві гіпотези. На цю епоху припадає багато наукових відкриттів. На поступі в оволодінні природою заснована віра в прогрес, характерна для Просвітництва.
Домінуючою філософською тенденцією ХVІІ - ХVІІІ ст. стає матеріалізм. Термін ввів в ХVІІ ст. фізик Роберт Бойль, який позначив ним фізичний зміст речовини природи. Ляйбніц вводить цей термін у філософський вжиток для позначення точки зору, альтернативної ідеалізму.
Філософська парадигма Нового часу - поліментальна.
19. Емпіризм як науковий принцип та течія філософії (ф. Бекон, т. Гоббс, д. Локк, д. Берклі, д. Юм).
Емпіризм (від грец. empirіа - досвід) - філософське вчення, що визнає досвід єдиним достовірним засобом пізнання і применшує значення логічного аналізу - теоретичних узагальнень. Емпіризм виводить загальний і необхідний характер знань не з мислення, а з досвіду.
Френсіс Бекон (1561 - 1626). Він став родоначальником англійського матеріалізму і всієї експериментальної науки свого часу. Природознавство в його очах було справжньою наукою, а фізика, котра спиралася на чуттєвий досвід, - найважливішою частиною природознавства. Згідно з його вченням, чуттєве пізнання - джерело будь-якого пізнання. Дослідна наука якраз і полягає у застосуванні раціонального методу до чуттєвих даних. Наукове знання, на думку Бекона, випливає не просто з безпосередніх чуттєвих даних, а саме з цілеспрямовано організованого досвіду, експерименту, котрий необхідно покласти також в основу природної філософії.
Томас Гоббс (1588 - 1679) - механічне тлумачення реальності: людина частина природи, функції якої зводяться до найпростішої (механістичної) форми руху, а закони розуму як природної властивості, природної людини - до законів математики.
Джон Локк (1632 - 1704) - спробував на противагу Декарту створити емпіричну (дослідну) методологію пізнання. Він був засновником філософії емпіризму.
Локк доводив, що всі ідеї, всі поняття, котрі людина має, виникають внаслідок дії предметів зовнішнього світу на органи відчуттів людини. Дж. Локк відкинув вчення Декарта про природженість ідей. Якби ідеї у людей були природженими, тоді вони б мали однакові погляди на все, мали б однакові ідеї. Такий підхід до з'ясування відмінностей первинних і вторинних - якостей речей - це, безумовно, серйозний аргумент на користь матеріалістичної теорії пізнання. Основне завдання філософії - дослідження здібностей людини до пізнання, виявлення джерел людського знання, їх природного походження.
Джордж Берклі (1684-1753) - англійський філософ, проповідник містичного ідеалізму, який відверто заявляв, що основна його мета - боротьба з матеріалізмом. У своїх творах "Дослід нової теорії зору" (1709), "Трактат про засади людського знання" (1710) та інших він наголошує на тому, що загальновідомий факт існування речей аж ніяк не означає їх об'єктивного, незалежного від духу існування. Спираючись на вчення Локка про суб'єктивність вторинних якостей, Берклі проголошує усі якості суб'єктивними і внаслідок чого заперечує існування речей поза нашою свідомістю: "Я не за перетворення речей в уявлення, а швидше навпаки - уявлень у речі". Ідеї він вважав не відбиттям речей, а самими реальними речами. Річ, за Берклі, - це сукупність уявлень, об'єднаних єдиною думкою: "Якщо я їм вишню, вона реальна. Прибери відчуття м'якості, вологості, червоного, солодкого - вишня зникне, -доводив він. - Коли я відкриваю і закриваю очі, світ народжується і вмирає разом зі мною".
Девід Юм (1711-1776) - англійський філософ, який вважав, що єдиними реально існуючими об'єктами є лише враження. Що ж до "субстанції" (матеріальної чи духовної), то це просто зручна фікція нашої уяви. У "Трактаті про людську природу" (1740) він намагався довести, що наша уява цілком вільно комбінує враження, результатом чого і є реальність. Дійсність - це потік вражень. Отже, єдино незаперечним є існування вражень, що ж до існування поза цими враженнями субстанції - тут нічого сказати не можна. Психічне життя - це теж потік уявлень, пов'язаних з асоціаціями (простір, час, тотожність, контраст, причинність).