- •1.Світогляд, його структура(світовідчуття, світосприйняття, світорозуміння) та роль в життєдіяльності людини.
- •Структура світогляду
- •2.Міфологія і релігія як перші історичні типи світогляду.
- •3.Предмет філософії (світ, людина, культура, Бог). Зміна предмету філософії в процесі історичного розвитку філософії.
- •4.Специфіка філософського знання (на відміну від науки та релігії).
- •5.Структура філософського знання (онтологія, гносеологія, методологія, аксіологія) та його основні проблеми.
- •12. Етапи розвитку та загальна характеристика середньовічного світогляду та філософії.
- •13.Середньовічна патристика (св. Аврелій Августин, східні отці церкви)
- •14.Середньовічна схоластика (проблема універсалій).
- •15.Віра і розум, філософія та теологія у Фоми Аквінського
- •16. Світоглядні риси, представники та періоди розвитку філософії Відродження.
- •17. Образ людини та Всесвіту в філософії Ренесансу
- •18. Загальна характеристика філософії Нового часу: школи, представники, ідеї
- •19. Емпіризм як науковий принцип та течія філософії (ф. Бекон, т. Гоббс, д. Локк, д. Берклі, д. Юм).
- •20. Політико-правова концепція лібералізму. Вчення про права людини, розподіл влади, представницьку демократію.
- •6. Основні функції та методи філософії.
- •7. Досократичний період античної філософії: основні течії, представники, ідеї.
- •8. Моральна та логічна проблематика філософії Сократа.
- •9. Філософія Платона і платонізм: онтологія, гносеологія.
- •10. Філософія Аристотеля та арістотелізм: онтологія, гносеологія.
- •21. Раціоналізм як науковий підхід та напрямок метафізики (р. Декарт, б. Спіноза і г. Лейбніц).
- •30. Класичний психоаналіз з. Фрейда і неофрейдизм к. Юнга та е. Фромма про будову психіки та природу людини.
- •31.Релігійний та атеїстичний екзистенціалізм про сенс існування людини.
- •33.Загальні особливості філософії постмодернізму.
- •34. Особливості української філософії XIV–XVIII ст. Філософія у Києво-Могилянській академії.
- •35. Вчення Григорія Сковороди про три світи, дві натури, сродну працю та самопізнання. 45. Вчення Григорія Сковороди про три світи, дві натури, сродну працю та самопізнання.
- •36. “Філософія серця” п.Юркевича.
- •38. Поняття практики та досвіду як основ життєдіяльності суспільства і людини.
- •39. Діалектика свободи і необхідності в життєдіяльності людини. Роль особи в історії.
- •40. Класифікація цінностей та їх функції.
- •25. Характерні особливості Німецької Класичної філософії (г.Фіхте, ф.Шеллінг, г.Гегель)
- •26. Напрямки, тенденції та представники сучасної некласичної філософії XIX–XX ст.
- •27. Ідеї та напрями філософії прагматизму, позитивізму та неопозитивізму
- •28. Філософія життя як провідний напрям ірраціоналізму.
- •29.Марксизм і його історичні інтерпретації в ленінізмі та лівому марксизмі.
6. Основні функції та методи філософії.
Метод(грец. methodos — спосіб пізнання) — сукупність правил дії (наприклад, набір і послідовність певних операцій), спосіб, знаряддя, які сприяють розв'язанню теоретичних чи практичних проблем.
Діалектика.Це один з методів філософії, згідно з яким будь-яке явище перебуває у процесі зміни, розвитку, в основі якого – взаємодія (боротьба) протилежностей. Спосіб мислення попередніх філософів, який будувався на незмінності понять і виключенні суперечностей, Гегель назвав метафізикою. Однак діалектичному методу властиві й деякі вади. Діалектика намагається з'ясувати зміст найзагальніших понять, залишаючись у сфері самих понять (визначаючи поняття через його протилежність), реальна дійсність не береться нею до уваги.
Феноменологічний метод. Головним своїм завданням вбачає формування понять, якими оперує філософія. На думку його прихильників, це відбувається шляхом інтуїтивного вбачання (схоплення) сутностей (загального) в одиничному. Феноменологічний метод найбільш плідно спрацьовує в естетиці, філософії культури, філософській антропології, психології — там, де загальні поняття, типи, види не виводяться логічно одне з одного і не мають чіткої, як у науці, залежності від фактів. Вадою цього методу є довільність інтуїції. Часто його прихильники на основі інтуїції вбачають відмінні сутності.
Трансцендентальний метод. Запроваджений у філософію німецьким мислителем І. Кантом. Суть його полягає в тому, що визначення сущого дається через розкриття суб'єктивних умов (засад) його конституювання (формоутворення). Але він передбачає певний ракурс бачення – суб'єкт виступає «творцем» сущого, що часто межує із суб'єктивізмом.
Герменевтика. Цей метод набув значного поширення останнім часом. Він передбачає проникнення в смисл деяких феноменів на основі з'ясування їх місця та функції в культурі, тобто в контексті культури.
Функції філософії:
– світоглядна функція, пов'язана передусім із системним абстрактно-теоретичним, понятійним поясненням світу;
– загальнометодологічна функція, що полягає у формуванні загальних принципів і норм одержання знань, її координації та інтеграції;
– пізнавальна (гносеологічна) функція, що полягає в поясненні найбільш загальних принципів буття та вихідних основ нашого мислення;
– прогностична функція, яка розкриває загальні тенденції (передбачення) розвитку людини і світу;
– критична функція з її принципом «піддавай усе сумніву», виконуючи антидогматичну роль у розвитку знань;
– аксіологічна функція з її вимогою дослідження об'єкта з точки зору найрізноманітніших цінностей;
– соціальна функція, завдяки якій соціальне буття не лише одержує необхідну інтерпретацію, а й може зазнати змін;
– гуманістична функція, яка шляхом утвердження позитивного сенсу і мети життя, формування гуманістичних цінностей та ідеалів виконує роль інтелектуальної терапії.
– освітня функція, пов'язана з впливом філософії на свідомість людей.
7. Досократичний період античної філософії: основні течії, представники, ідеї.
Антична натурфілософія – це сукупність філософських спроб ранніх грецьких філософів тлумачити і пояснювати природу. Натурфілософи у всьому сущому шукали спільне первоначало (архé). Фалес стверджував, що єдиною першопричиною і основою речей є Вода. Окрім цього Фалес залишив слід у математиці (теорема Фалеса) і астрономії. Для Анаксімандра архе – це «апейрон» – безмежне, з якого походять усі речі. Апейрон – це інша форма буття, що породжує наш світ. Анаксімен вважав, що першопочатком є повітря, своєрідна пневма. А Емпедокл вважає за основу всього сущого чотири елементи, що приводяться в рух силами любові і ненависті: вода, земля, вогонь і повітря.
Для Піфагора архе полягає у числі – початку знання, міри, пропорції, законів, часу, руху, рахунку, фігур, тіл, гармонії. Згодом з теорії чисел виникає математика, нумерологія. Прагнучи все пояснити за допомогою математики, піфагорійці створюють теорію музики, яка ґрунтується на вченні про естетичну насолоду, що створена музичною гармонією Всесвіту: «Весь світ є великим музичним інструментом на якому грає Бог». Побудовані на раціональних числах, філософія і математика піфагорійців зазнали кризи коли вони відкрили ірраціональні числа. Піфагорійці створили своєрідну нумерологію – магію чисел, в якій кожному числу надавали особливе значення.
Варто знати, що Парменід розвиває першу теоретичну онтологію. Буття – те, що дає існування, воно всеосяжне. Буття – єдине, неподільне і нерухоме, вічне теперішнє без початку і кінця. Воно співпадає з мисленням, а так як іншого немає, то немає і небуття: «мислити і бути – одне й те саме». Позиція Парменіда дуже оптимістична, оскільки заперечує саму смерть.
Для атомістів найменшим, неподільним, вічним, незмінним елементом речей є атоми, які в єдності з пустотою утворюють Всесвіт та речі. Форми атомів визначають властивості та належність речей до матеріальних стихій. Вогонь – пірамідальні атоми; повітря − з атомів шестикутної форми; круглі за формою атоми створюють воду; кубічні форми – землю. П’ятим елементом є ефір.
Зверніть увагу, що софісти були першими, хто взявся відповісти на питання політичної практики, навчаючи молодих людей логіці, риториці, політиці, етиці та праву. Вони найчастіше вчили логічним вивертам і хитрощам, які можна було застосувати з користю, а не шукати істинної, правильної чи справедливої відповіді. В цілому софісти відстоювали наступні філософські ідеї: реальність пізнавана лише у феноменах; будь яке знання є суб’єктивним; неможливо об’єктивно встановити істину чи хибність твердження. Всім відома теза Протагора: «людина є міра усіх речей», насправді є утвердженням повного релятивізму та суб’єктивізму. На критиці позиції софістів, представлених поглядами Горгія, Продіка, Гіппія та Антисфена, формувалися вчення Сократа і Платона. Філософія софістів співпадає з положеннями сучасного постмодернізму.