10. Філософія Аристотеля та арістотелізм: онтологія, гносеологія.

Аристотелізм (укр. арістотелізм^[1]) — система мислення, яка в загальному слідує принципам і вченню Аристотеля, особливо що стосується особистої та суспільної етики (а так й політики) і тлумачення властивих людині благ. Етичні принципи Аристотеля яскраво вираженні в одному з його відомих творів —Нікомаховій етиці.

Вчення про буття Основний зміст філософського вчення Арістотеля викладений ним в роботі "Метафізиці". Арістотель зберігає характерне для элеатов і Платона розуміння буття як чогось стійкого, незмінне, нерухоме. Проте Арістотель не ототожнює буття з ідеями. Він критикує Платона за те, що той приписав ідеям самостійне існування, відособивши і відокремивши їх від чуттєвого світу. В результаті Арістотель дає поняттю буття інше, ніж Платон, тлумачення. Суть - це одиничне буття, що має самостійність. Вона відповідає на питання: "Що є річ"? і є те, що робить предмети саме цим, не дозволили йому злитися з іншими.

Арістотель ділить суті на нижчі і вищі. Нижчі суті складаються з матерії і форми. Матерія у Арістотеля, також як і у Платона, - це первинний матеріал, потенція речей. Надає ж матерії актуальний стан, тобто перетворює її з можливості в дійсність, форма. Таким чином, Арістотель поняття ідеї замінює на поняття форми. Форма - це активний початок, початок життя і діяльності. Чисті форми - ідеальні суті. Найвищою суттю Арістотель вважає чисту, позбавлену матерії, форму - Перводвигатель, який служить джерелом життя і руху усього Космосу.

Арістотель завжди зв'язував рух з відповідною енергією (у пер. з греч. - дія, здійснення; поняття, уперше сформульоване Арістотелем), без якої не може статися перетворення потенційного в актуальне (можливого в дійсне). Завершення розвитку, втілення енергії у Арістотеля носить назва энтелехии. Кожне буття містить в собі внутрішні цілі. Завдяки меті, що знаходиться в предметі, результат знаходиться в бутті до його здійснення (телеологизм, повна доцільність усього). Свій вищий розвиток телеологизм Арістотеля знаходить у вченні про перводвигателе, вічному двигуні. Вказавши, що рух вічний, Арістотель припускав, що повинно існувати щось, що приводить усі тіла в рух. Це і є перший двигун. Сам він не може знаходитися в русі, бо тоді слід було б припустити наявність ще одного двигуна. Він сам є енергія, чиста діяльність, що не має матерії, в нім немає відсталого, він є чиста форма - мета.

Вчення про душу. Душа є формою по відношенню до матерії, проте, по Арістотелю, властива лише живій істоті. Душа - це прояв активності цілющої сили. Її мають тільки рослини, тварина і людина. Але в кожному прояві душу носить своєрідний характер. "Рослинна душа" відає функціями живлення, зростання і розмноження, загальними для живих істот. У тварин до функцій душі додається здатність бажання, тобто прагнення до приємного і уникненню неприємного.

Розумну ж душу має тільки людина. Арістотель визначає розумну душу як таку частину душі, яка пізнає і думає. Розум складає основний початок цієї душі. Він не залежить від тіла. Він безсмертний і знаходиться в тісному зв'язку зі вселенським розумом. Вчення про людину. Головна відмінність людини від тварини, по Арістотелю, грунтується на здатності людини до інтелектуального життя. Інтелектуальне ж життя припускає моральну позицію, наслідування певних моральних правил і норм. Тільки людина здатна до сприйняття таких понять як добро і зло, справедливість і несправедливість.