- •1.Світогляд, його структура(світовідчуття, світосприйняття, світорозуміння) та роль в життєдіяльності людини.
- •Структура світогляду
- •2.Міфологія і релігія як перші історичні типи світогляду.
- •3.Предмет філософії (світ, людина, культура, Бог). Зміна предмету філософії в процесі історичного розвитку філософії.
- •4.Специфіка філософського знання (на відміну від науки та релігії).
- •5.Структура філософського знання (онтологія, гносеологія, методологія, аксіологія) та його основні проблеми.
- •12. Етапи розвитку та загальна характеристика середньовічного світогляду та філософії.
- •13.Середньовічна патристика (св. Аврелій Августин, східні отці церкви)
- •14.Середньовічна схоластика (проблема універсалій).
- •15.Віра і розум, філософія та теологія у Фоми Аквінського
- •16. Світоглядні риси, представники та періоди розвитку філософії Відродження.
- •17. Образ людини та Всесвіту в філософії Ренесансу
- •18. Загальна характеристика філософії Нового часу: школи, представники, ідеї
- •19. Емпіризм як науковий принцип та течія філософії (ф. Бекон, т. Гоббс, д. Локк, д. Берклі, д. Юм).
- •20. Політико-правова концепція лібералізму. Вчення про права людини, розподіл влади, представницьку демократію.
- •6. Основні функції та методи філософії.
- •7. Досократичний період античної філософії: основні течії, представники, ідеї.
- •8. Моральна та логічна проблематика філософії Сократа.
- •9. Філософія Платона і платонізм: онтологія, гносеологія.
- •10. Філософія Аристотеля та арістотелізм: онтологія, гносеологія.
- •21. Раціоналізм як науковий підхід та напрямок метафізики (р. Декарт, б. Спіноза і г. Лейбніц).
- •30. Класичний психоаналіз з. Фрейда і неофрейдизм к. Юнга та е. Фромма про будову психіки та природу людини.
- •31.Релігійний та атеїстичний екзистенціалізм про сенс існування людини.
- •33.Загальні особливості філософії постмодернізму.
- •34. Особливості української філософії XIV–XVIII ст. Філософія у Києво-Могилянській академії.
- •35. Вчення Григорія Сковороди про три світи, дві натури, сродну працю та самопізнання. 45. Вчення Григорія Сковороди про три світи, дві натури, сродну працю та самопізнання.
- •36. “Філософія серця” п.Юркевича.
- •38. Поняття практики та досвіду як основ життєдіяльності суспільства і людини.
- •39. Діалектика свободи і необхідності в життєдіяльності людини. Роль особи в історії.
- •40. Класифікація цінностей та їх функції.
- •25. Характерні особливості Німецької Класичної філософії (г.Фіхте, ф.Шеллінг, г.Гегель)
- •26. Напрямки, тенденції та представники сучасної некласичної філософії XIX–XX ст.
- •27. Ідеї та напрями філософії прагматизму, позитивізму та неопозитивізму
- •28. Філософія життя як провідний напрям ірраціоналізму.
- •29.Марксизм і його історичні інтерпретації в ленінізмі та лівому марксизмі.
26. Напрямки, тенденції та представники сучасної некласичної філософії XIX–XX ст.
У кінці XIX — на початку XX ст. значним кроком у становленні філософської теоретичної думки, порівняно з попереднім розвитком філософії, став в основному відхід філософії від принципів класичної філософії. У XIX ст. німецька класична філософія, здавалось би, продемонструвала те, що може дати філософське міркування, що має предметом вічні питання буття людини: Що є людина? Що може людина? На що здатна людина? На що може сподіватися і надіятися людина? Такі міркування склали найдосконалішу і бездоганну, з позицій логіки, філософську систему Георга Гегеля, що базувалась на філософському ідеалізмі і діалектиці. Рубежем між німецькою класичною філософією, що нібито підсумовував двох з половиною тисячолітній розвиток філософської думки, став марксизм. У марксизмі, за висловом Фрідріха Енгельса, філософія поставлена «з голови на ноги». Сприйнявши від Георга Гегеля діалектичні принципи розвитку і взаємної обумовленості явищ, Карл Маркс відштовхнувся від матеріалістичної версії вирішення основного питання філософії, зробив відкриття, яке сам назвав матеріалістичним розумінням історії людства. За концепцією, суспільне буття визначає суспільну свідомість і різноманітні її форми, у тому числі і філософію, у найрізноманітніших її іпостасях. Історичне значення класичної буржуазної філософії полягає в тому, що обґрунтовано заперечення феодальної ідеології. Характерною ознакою німецької класичної філософії є безмежна віра в Розум, у здатність пізнати світ і встановити «царство Розуму». Класична філософія виходила з головного принципу раціоналізму — з визнання розуму основного пізнання та поведінки людини, що за своїми внутрішніми нахилами та здібностями є розумною істотою і усвідомлює власні можливості, організує своє життя на раціональних основах. Представники класичної філософії здебільшого сповнені пізнавального оптимізму, впевненості в тому, що раціональне пізнання є тією силою, яка згодом дасть можливість вирішити всі проблеми людства. Та вже в момент найвищого розвитку класичної філософії, в її надрах почали діяти тенденції, спрямовані на її заперечення. Діалектичному вченню Георга Гегеля протиставляється ірраціональне вчення про світову волю Артура Шопенгауера. Суть особи становить належна від розуму воля — сліпе хотіння, невіддільне від тілесного існування людини, яка є проявом космічної світової волі, основою та істинним змістом всього сущого. Позитивістська концепція Огюста Конта становила другу тенденцію. Огюст Конт вважав, що філософія не є наукою із власним об'єктом. Позитивізм як філософський напрямок ґрунтується на принципі: справжнє знання досягається лише як результат окремих конкретних наук. Ідеї Огюста Конта виявилися співзвучними з ідеями англійських філософів Джона Стюарта Мілля та Герберта Спенсера. У кінці XIX ст. ідеї позитивізму розвивали представники емпіріокритицизму Ернст Мах, Ріхард Авенаріус, а в XX ст. виникає неопозитивізм та постпозитивізм.