16. Кредит

Креди́т или кредитные отношения — общественные отношения, возникающие между субъектами экономических отношений по поводу движения стоимости^[1]. Кредитные отношения могут выражаться в разных формах кредита (коммерческий кредит, банковский кредит и др.), займе, лизинге, факторинге и т. д.

Другие определения кредита^[1]:

• взаимоотношения между кредитором и заёмщиком;

• возвратное движение стоимости;

• движение платежных средств на началах возвратности;

• движение ссуженной стоимости;

• движение ссудного капитала;

• размещение и использование ресурсов на началах возвратности;

• предоставление настоящих денег взамен будущих денег и др.

Функции кредита

Функции кредита: перераспределительная; создания кредитных орудий обращения, воспроизводственная и стимулирующая^[2].

Благодаря перераспределительной функции происходит перераспределение временно высвободившейся стоимости. Она может осуществляться на уровне предприятий, отрасли, государства (национальной экономики), мирового хозяйства (мировой экономики). Перераспределение идёт на условиях возврата стоимости.

Функция создания кредитных орудий обращения связана с возникновением банковской системы. Благодаря возможности хранения денежных средств на счетах в банках, развитию безналичных расчётов, зачёту взаимных обязательств, появились кредитные средства обращения и платежа.

Стимулирующая функция кредита проявляется в возможности развития производства без наличия собственных денежных средств. Благодаря кредиту предприятия получают мощный стимул для дальнейшего развития.

17. Поняття інструментів грошово-кредитної політики, їх класифікація

Грошово-кредитне регулювання - це один з елементів економічної політики держави, являє собою сукупність заходів, спрямованих на зміну грошової маси в обігу, обсягу кредитів, рівня процентних ставок і інших показників грошового обігу і ринку позичкових капіталів.

Основними інструментами грошово-кредитного регулювання є: 1.Мінімальні резервні вимоги - це обов'язкова норма внесків комерційних банків у центральному банку.

2. Офіційна облікова, або дисконтна ставка - ставка, застосовувана центральними банками в операціях із комерційними банками по обліку короткострокових державних облігацій, переобліку комерційних векселів і інших цінних паперів, які відповідають вимогам центрального банку.

3. Рефінансування - кредитування комерційних банків.

4. Операції на відкритому ринку - операції центрального банку по купівлі-продажу цінних паперів.

Наявні в розпорядженні центрального банку інструменти грошово-кредитного регулювання класифікуються таким чином

По об'єктам впливу - стимулювання кредитної емісії (кредитна експансія), або її обмеження (кредитна рестрикція). За допомогою проведення кредитної експансії центральні банки переслідують цілі підйому виробництва і пожвавлення кон'юнктури; за допомогою кредитної рестрикції вони намагаються запобігти "перегріванню" кон'юнктури, що спостерігається в періоди економічних підйомів.

За формою інструменти грошово-кредитного регулювання розділяються на адміністративні (прямі) і ринкові (непрямі).

Адміністративними є інструменти, що мають форму директив, розпоряджень, інструкцій, що виходять від центрального банку і спрямовані на обмеження сфери діяльності кредитного інституту.

Під інструментами ринкового характеру розуміють кошти впливу центрального банку на грошово-кредитну сферу за допомогою формування визначених умов на грошовому ринку і ринку капіталів.

По характеру параметрів інструменти грошово-кредитного регулювання розділяються на кількісні і якісні.

За допомогою використання кількісних методів відбувається вплив на стан кредитних можливостей банків, а отже, і на грошовий обіг у цілому. Якісні інструменти являють собою варіант прямого регулювання якісного параметра ринку, як-от - вартості банківських кредитів.

По термінах впливу інструменти грошово-кредитного регулювання розділяються на довгострокові (реалізація займає понад 1 рік) і короткострокові відповідно до задач реалізації найближчих і перспективних цілей грошово-кредитної політики.

До інших методів відносять установлення кредитних обмежень, лімітування рівня процентних ставок по депозитах і кредитам комерційних банків, портфельні обмеження й ін.

На початкових етапах переходу до ринкових відносин найбільше результативними є прямі методи втручання центрального банку в грошово-кредитну сферу. В міру розвитку ринкових відносин спостерігається перехід до ринкового (непрямого) методу регулювання грошової маси, і насамперед - до операцій на відкритому ринку і зміни рівня процентних ставок.

Основними економічними засобами і методами грошово-кредитної політики НБУ є (рис. 10.2):

1) визначення та регулювання норм обов'язкових резервів для комерційних банків;

2) процентна політика - регулювання центральним банком попиту та пропозиції на грошові кошти як через зміну процентних ставок за своїми операціями, так і шляхом рекомендацій щодо встановлення процентних ставок за активними та пасивними операціями банків з метою впливу на процентні ставки суб'єктів грошово-кредитного ринку та дохідність фінансових операцій;

3) рефінансування комерційних банків;

4) управління золотовалютними резервами - здійснення валютних інтервенцій шляхом купівлі-продажу валютних цінностей на валютних ринках з метою впливу на курс національної валюти щодо іноземних валют і на загальний попит та пропозицію грошей в Україні;

5) операції з цінними паперами (крім цінних паперів, що підтверджують корпоративні права), у тому числі з казначейськими зобов'язаннями, на відкритому ринку;

6) регулювання імпорту та експорту капіталу;

7) емісія власних боргових зобов'язань та операції з ними. Дисконтна, або облікова, ставка, застосовувана центральними банками в операціях із комерційними банками по обліку короткострокових державних облігацій,

переобліку комерційних векселів і інших цінних паперів, що відповідають вимогам центрального банку, називається офіційною обліковою ставкою.

Офіційна дисконтна ставка є орієнтиром для ринкових ставок по кредитах. За допомогою маніпуляцій з офіційною дисконтною ставкою центральні банки впливають на стан не тільки грошового, але і фінансового ринку в цілому.

Як правило, у законах про центральний банк передбачено лише саму можливість установлення нижніх і верхніх меж офіційної облікової ставки і не зазначені конкретні кількісні обмеження. У зв'язку з цим центральний банк цілком автономний у своїх діях і може виходити зі сформованої на даний момент обстановки в економіці і грошово-кредитній сфері.

18. Види комерційних банків Світова практика виробила два принципи побудови комерційних банків: а) принцип сегментування, коли банківська діяльність обмежена певним видом операцій чи сектором грошового ринку; б) принцип універсальності, коли будь-які обмеження щодо діяльності банків на грошовому ринку знімаються. У ринковій економіці функціонують різні види банків, які класифікуються за певними ознаками: 1. За формою власності: · державні; · приватні; · кооперативні. В Україні функціонують два державні банки: експортно-імпортний та ощадний. Решта банків є приватними і мають статус акціонерних товариств і товариств з обмеженою відповідальністю. роздрібні (акумулюють кошти численних клієнтів, невеликі за обсягом. При цьому потрібна розвинута інфраструктура); · оптові. Обслуговують незначну кількість великих клієнтів, а необхідні ресурси залучають на фінансовому ринку.  3. За територіальним охопленням: · міжнародні; · регіональні; · банки, що ведуть діяльність у національному масштабі (колишні спеціалізовані банки). 4. За колом виконуваних операцій: · спеціалізовані; · універсальні.

Спеціалізовані банки обмежують свою діяльність невеликим колом операцій або функціонують у вузькому секторі ринку, або обслуговують окремі галузі економіки (ощадні, іпотечні, банки споживчого кредиту, банки підтримки, гарантійні, розрахункові (клірингові) банки або палати). Універсальні банки виконують широкий спектр банківських операцій, охоплюють багато секторів грошового ринку та галузей економіки. В Україні більшість банків універсальні, їм заборонено здійснювати діяльність лише в сфері торгівлі, матеріального виробництва і страхування. Крім функціональної, виділяють галузеву і регіональну спеціалізації банків. 5. За порядком формування статутного фонду комерційні банки поділяються на акціонерні товариства відкритого і закритого типу та пайові банки. Характерні ознаки цих господарських товариств регламентуються Законом України "Про господарські товариства" від 16.12.93. 6. За наявністю мережі філій або безфілійні.

Як відомо, ринок у найпростішому розумінні система економічних відносин з приводу купівлі-продажу товарів. Він представлю сукупність товарного та грошового обороту.

У функціональному розумінні сучасний ринок — поняття більш глибокі комплексне і представляє систему ринків, серед яких найважливіша роль належить грошовому (фінансовому) ринку.

Грошовий ринок — це сукупність усіх грошових ресурсів країни, що постійно переміщаються (розподіляються та перерозподіляються) під впливом попиту пропозиції з боку різних суб'єктів економіки.

Грошовий ринок складається з багатьох потоків, за якими грошові кошти переміщаються від власників заощаджень до позичальників та інвесторів (Рис. 4.1)

Рис. 4.1. Потоки грошових коштів

В умовах ринкової економіки виникає дві протилежні ситуації:

1. Домашні господарства, як правило, витрачають щороку менше, ніж утримують доходів, тобто в них з'являються заощадження.

Заощадження — це частина доходів домашніх господарств, яка не використовується на купівлю товарів і послуг, сплату податків та інших боргових зобов'язань.

Найрозповсюдженішою формою заощаджень є: нагромадження у вигляді готівки вклади в банки або придбання цінних паперів.

2. Як правило, протилежна ситуація виникає з боку фірм. Вони позичають гроші, що пов'язано з необхідністю здійснення прямих інвестицій.

Інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, у результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект.

Отже, якщо в сімейних господарств існують надлишки грошових коштів (заощадження), а фірмам, навпаки, конче необхідні грошові кошти для інвестицій, то необхідний механізм їх передачі. Саме такий механізм утворюється завдяки функціонуванню фінансових ринків.

Канали фінансового ринку, якими грошові кошти рухаються від власників заощаджень до позичальників, поділяються на дві основні групи:

1. Канали прямого фінансування.

2. Канали непрямого фінансування.

Канали прямого фінансування — це канали, якими грошові кошти рухаються безпосередньо від власників до позичальників (див. Рис. 4.2.).

Рис. 4.2. Схема руху грошових потоків на фінансовому ринку (пряме і непряме

фінансування)

Пряме фінансування може здійснюватись двома способами:

1) коли кошти передаються позичальнику (фірмі) для здійснення інвестицій в обмін на право участі у власності на цю фірму (капітальне фінансування).

Прикладом такого фінансування є продаж фірмам акцій (див. Рис. 4.3.).

Рис.4.3. Капітальне фінансування

2) коли кошти передаються фірмі для здійснення інвестицій в обмін на зобов’язання повернути ці кошти в майбутньому з процентом (фінансування шляхом отримання позик).

Прикладом такого фінансування є продаж облігацій (див. Рис. 4.4.).

Рис.4.4. Фінансування шляхом отримання позик

Канали непрямого фінансування - це канали, якими грошові кошти рухаються від власників заощаджень до позичальників через фінансових посередників (див. Рис.4.2).

До фінансових посередників відносяться різноманітні кредитно-фінансові установи (банки, інвестиційні, страхові компанії, пенсійні фонди та інші).

Структура грошового ринку. Грошовий ринок має складний механізм функціонування. На нього застосовуються різноманітні інструменти та методи управління грошовими потоками.

За видами інструментів грошовий ринок складається з двох взаємопов’язаних і доповнюючих один одного, але окремо функціонуючих ринків:

• Ринок позикових капіталів.

• Ринок цінних паперів.

Ринок позикових капіталів. Охоплює відносини, що виникають з приводу акумуляції кредитними установами грошових коштів фізичних і юридичних осіб та їх надання у вигляді позик на умовах зворотності, строковості та платності. Отже об’єктом оперування є власне не гроші, а лише право на тимчасове користування грошовими коштами.

Ринок цінних паперів - охоплює як кредитні відносини, так і відносини співволодіння, які оформляються спеціальними документами (цінними паперами), що можуть продаватись, купуватись, погашатись.

Отже, грошовий ринок з притаманою йому системою фінансових посередників (банки, парабанки, фондові біржі) - це те середовище, в якому реалізуються відносини власності, формуються фінансові джерела економічного зростання, концентруються і розподіляються ресурси. Саме ринки цінних паперів і позикових капіталів забезпечують перерозподіл трудових, матеріальних ресурсів між різними галузями економіки, сприяють структурній перебудові суспільного виробництва.

Залежно від призначення та ліквідності фінансових активів, що обертаються на грошовому ринку, можна виділити два основних його сегменти: ринок грошей і ринок капіталів. На першому з них продаються і купуються грошові кошти у вигляді короткострокових позик та фінансових активів (боргові зобов’язання до 1 року), на другому - грошові кошти у вигляді середньо- і довгострокових кредитів та фінансових активів (боргові зобов’язання більше 1 року) та акції (див. Рис.4.5).

Рис.4.5. Структура грошового (фінансового) ринку

Ринок грошей (монетарний ринок) - мережа спеціальних інститутів, що забезпечує взаємодію попиту й пропозиції на гроші як спеціфічний товар.

Слід підкреслити, що гроші не "продаються" і не "купуються" в тому ж розумінні, що продаються і купуються звичайні товари за відповідними цінами. Тут вкладено інший смисл - гроші обмінюються на інші ліквідні активи за альтернативною вартістю, яка вимірюється через норму позикового процента. Тому ринок грошей є складовою, відповідним сегментом фінансового ринку, де здійснюються короткострокові депозитно-позикові операції (на строк до 1 року).

Об’єктом купівлі-продажу на ринку є тимчасово вільні грошові кошти. Економічні агенти купують гроші як капітал, тобто беруть у борг з виплатою процента. Отже, ціною "товару", що продається і купується на ринку, є позиковий процент.

За функціональними ознаками грошовий ринок складається з двох секторів:

• міжбанківський ринок;

• відкритий ринок.

Міжбанківський ринок стихійно виник у кожній країні для того, щоб забезпечити проведення банківських операцій та надання кредитів для вирівнювання міжбанківського платіжного обороту. Міжбанківський ринок обслуговує угоди з приводу короткострокових (незабезпечених) кредитів, за допомогою яких комерційні банки можуть балансувати поточну ліквідність. Крім цього, операції на міжбанківському ринку дають змогу банкам отримувати додаткові прибутки, управляти процентами та банківськими ризиками.

Відкритий ринок. На відкритому ринку відбувається купівля та продаж цінних паперів (короткострокових зобов'язань держави) центральним банком.

Центральний банк може продати частину свого портфеля цінних паперів безпосередньо комерційним банкам чи посередникам ринку, а через них — населенню та фірмам. В обох випадках у комерційних банків зменшаться їх вільні резерви їх кредитний потенціал. І навпаки, якщо центральний банк купуватиме ціні в комерційних банків, фірм та населення, то в комерційних банках відповідно зросте розмір вільних резервів та їх кредитний потенціал. Операції з цінними паперами на відкритому ринку вважаються найбільш гнучким інструментом грошово-кредитної політики центрального банку.

19. Активні операції банків полягають у діяльності, пов’язаній із розміщенням і використанням власного капіталу, залучених і позичених коштів для одержання прибутку при раціональному розподілі ризиків за окремими видами операцій і підтриманні ліквідності. Активні операції банків поділяються на кредитні та інвестиційні. Кредитні операції полягають у проведенні комплексу дій, пов’язаних із наданням і погашенням банківських позичок. Банківське кредитування здійснюється відповідно до принципів строковості, цільового характеру, забезпеченості і платності кредиту. Проведення кредитних операцій комерційних банків повинно відповідати певним вимогам і умовам. Кредити видаються тільки в межах наявних ресурсів, які має банк. Про кожний випадок надання позичальнику кредиту в розмірі, що перевищує 10% власного капіталу (великі кредити), комерційний банк повинен повідомити Національний банк України. Сукупна заборгованість за кредитами, за врахованими векселями та 100% суми позабалансових зобов’язань, виданих одному позичальнику, не може перевищувати 25% власних коштів комерційного банку. Загальний розмір кредитів, наданих банком, усім позичальникам, з урахуванням 100% позабалансових зобов’язань банку, не може перевищувати восьмикратного розміру власних коштів банку. Кредитування позичальників повинно здійснюватися з додержанням комерційним банком економічних нормативів регулювання банківської діяльності та вимог НБУ щодо формування обов’язкових, страхових і резервних фондів. Позики надаються всім суб’єктам господарювання незалежно від форми власності за умови, що позичальник є юридичною особою, зареєстрованою як суб’єкт підприємництва, або фізичною особою. Рішення про надання кредиту повинно прийматися колегіально (кредитним комітетом (комісією) банку, відділення, філії) і оформлятися протоколом. Кредитування здійснюється в межах параметрів, визначених політикою банку, які включають: пріоритетні напрями в кредитуванні; обсяги кредитів та структуру кредитного портфеля; граничні розміри кредиту на одного позичальника, методики оцінки фінансового стану та кредитоспроможності позичальника; рівень процентної ставки тощо. Кредити надаються тільки на комерційних засадах, що вимагає від банку додержання таких додаткових умов: • урахування кредитоспроможності позичальника, фінансової стабільності, рентабельності, ліквідності; • кредитувати тільки ті види діяльності позичальника, які передбачені його статутом; • позичальник повинен мати власне майно і брати участь у фінансуванні об’єкта, що кредитується, певною сумою власного капіталу. Банки можуть надавати незабезпечені кредити, але тільки в межах власних коштів і лише клієнтам із стійким фінансовим станом та інсайдерам банку в сумі, що не перевищує 50% номінальної вартості акцій банку, які перебувають у їхній власності.

20. Попит та пропозиція — економічна модель, що описує процес ціноутворення на ринку. Ця модель вводить поняття попиту та пропозиція в якості універсальних характеристик ринку та доводить, що, за умовами певних припущень, ці характеристики урівноважуються та приводять до встановлення певної ціни на даний товар. При цьому попит — представлена на ринку потреба в товарах, а пропозиція — кількість товару, який є на ринку або може бути доставлений на нього. Висновок моделі про урівноваження добре відповідає поведінці великого числа ринків та вважається важливим економічним законом.

Вперше термін «попит та пропозиція» використав Джеймс Денем-Стюарт у своїй праці «Принципи політичної економії», що була опублікована у 1767 році. Цей термін також був застосований такими видатними економістами-класиками як Адам Сміт та Давид Рікардо у своїх працях «Причини багатства народів» та «Принципи політичної економії та оподаткування», відповідно. В 1870-тих роках модель істотно розвинув та популяризував Альфред Маршалл в своїй праці «Принципи економіки».

Пропозиція грошей у найбільш загальному розумінні є процесом створення додаткових платіжних коштів, які надходять до каналів готівкового і безготівкового обігу.

Пропозицію грошей (МБ) як економічний показник становлять готівка (С) поза банківською системою і депозити (О) в банках, які економічні агенти за потреби можуть використати для операцій. Це фактично агрегат М,:

В умовах інфляції економіки, якою є і економіка України, коли великі строкові депозити вважаються ризикованими і відкриваються на незначний термін, пропозиція грошей може вимірюватися агрегатом МБ.

Механізмом пропозиції грошей є їх емісія. Основними емітентами виступають:

1) центральний банк країни, якому належить монопольне право випуску в обіг банківських білетів;

2) державна скарбниця (казначейство), що емітує в основному монети і дрібнокупюрні паперово-грошові знаки;

3) комерційні банки, які здійснюють депозитно-чекову емісію в безготівковій формі шляхом відкриття і збільшення поточних рахунків. Причому на відміну від інших фінансових інститутів саме комерційні банки не просто "друкують", а "створюють" гроші, збільшуючи їх пропозицію. Процес емісії платіжних коштів у рамках системи комерційних банків називається кредитною мультиплікацією.

Сучасні комерційні банки у будь-якій країні використовують свої депозити таким чином: частину зберігають на власних рахунках у центральному банку як обов'язкові резерви (г), мінімальні розміри (норма) яких встановлює центральний банк у процентах для різних категорій рахунків вкладників; решту коштів надають у вигляді позик.

Неважко підрахувати і додаткову пропозицію грошей, яка виникає внаслідок відкриття нових депозитів:

Загальніша модель пропозиції грошей будується з урахуванням політики центрального банку, а також можливого відтоку частини грошей з депозитів у готівку. В цьому разі використовуються поняття "грошова база" і "грошовий мультиплікатор".

Грошову базу (МВ), або резервні гроші (гроші підвищеної сили), створюють готівка поза банківською системою і резерви комерційних банків, які зберігаються в центральному банку. Готівка, як уже з'ясовано, є безпосереднім компонентом пропозиції грошей. Банківські ж резерви впливають на здатність банків створювати нові депозити і збільшувати пропозицію грошей:

Відношення пропозиції грошей до грошової бази називається грошовим мультиплікатором, або мультиплікатором грошової бази (т):

Він показує, як змінюється пропозиція грошей при збільшенні грошової бази на одиницю.

Формулу грошового мультиплікатора можна записати й по-іншому. Розділимо почленно чисельник і знаменник правої частини попереднього рівняння на О (депозити). Тоді:

Отже, з урахуванням першої формули грошового мультиплікатора виходить:

Це означає, що пропозиція грошей безпосередньо залежить від величини грошової бази і грошового мультиплікатора, причому збільшення коефіцієнта депонування і норми обов'язкових резервів зменшує грошовий мультиплікатор і навпаки.

У червні 2001 року монетарна база в Україні становила 18994,0 млн грн.,у тому числі готівка — 14487,0 млн грн. Пропозиція грошей М1 дорівнювала 36952,0 млн грн. Отже, грошовий мультиплікатор М, був на рівні 1,95.

Національний банк України, намагаючись контролювати пропозицію грошей, використовує ряд інструментів грошової політики: зміну облікової ставки; зміну норми обов'язкових резервів для комерційних банків; операції на відкритому ринку цінних паперів; операції на валютному ринку. В Україні додатково використовується і такий монетарний інструмент, як депозитний сертифікат НБУ, який розміщується серед комерційних банків залежно від тенденцій розвитку грошово-кредитного ринку. Такі заходи пов'язані зі зміною банківських резервів і грошової бази в цілому.

21. Валю́тний курс – вираз ціни грошової одиниці однієї країни в грошових одиницях іншої. Фіксація валютного курсу здійснюється або відповідно до золотого паритету (гарантованим золотим змістом національної грошової одиниці), або за міжнародною угодою. При класичному золотому стандарті, тобто при вільному розміні валют на золото в центральному банку, валютний курс встановлювався в пропорціях до їх золотого вмісту.

Для конвертованих валют в основі курсу лежить валютний паритет. Проте курси валют майже ніколи не збігаються з їхнім валютним паритетом. В умовах міжнародної торгівлі і інших зовнішньоекономічних акцій співвідношення надходжень і платежів в іноземній валюті і, отже, попит і пропозиція іноземної валюти не знаходиться у рівновазі. При активному платіжному балансі курси іноземних валют на валютному ринку даної країни падають, а курс національної грошової одиниці підвищується. Зворотне відбувається у разі, коли країна має пасивний платіжний баланс. Тому в більшості країн разом з твердим офіційним курсом національної валюти також існує вільний. За офіційного паритету здійснюються розрахунки центральних національних банків та інших валютно-фінансових установ між різними країнами і з міжнародними організаціями. Розрахунки між приватними особами і організаціями, виходять із зовнішньоторговельних і зовнішньоекономічних зв'язків та здійснюються по вільному курсу.