33. Вартысть грошей
Доки гроші мали товарну форму (повноцінні гроші), вартість їх визначалася вартістю того товару, який виконував роль грошей. Вартість грошей не могла істотно відхилитися від вартості товару — носія грошових функцій. Повноцінність грошей забезпечувала довіру до них з боку суб'єктів ринку і вони приймали їх у всі платежі.
Інша ситуація виникла після демонетизації золота.
Сучасні носії грошових функцій не мають внутрішньої вартості, проте їх все ж приймають в оплату реальних цінностей, тобто як реальну вартість. Чому? Що надає подібним грошам таку здатність?
Щоб знайти відповідь на ці питання, потрібно визнати, що всі види сучасних грошей - це боргові зобов'язання певних суб'єктів ринкової економіки. Банкноти і монети - це боргові зобов'язання центрального банку, за яким стоїть вся економіка країни. Депозитні гроші, що існують на банківських рахунках - це зобов'язання комерційних банків. Векселі - це зобов'язання підприємств та інших комерційних структур. Економічною силою та авторитетом цих суб'єктів визначається довіра на ринку до їх боргових зобов'язань як реальних грошей. Будучи борговими зобов'язаннями, всі види неповноцінних грошей є результатом формування кредитних відносин, за що вони дістали назву кредитних грошей.
Крім економічного потенціалу емітентів, довіра до кредитних грошей підтримується ще рядом додаткових факторів:
1) попереднім досвідом суб'єктів ринку з використання таких грошей в економічному обороті. Якщо попереднє використання відбувалося без будь-яких "збоїв", це свідчить, що такі гроші "працюють надійно", є реальними борговими зобов'язаннями;
2) надання державою паперовим знакам і монетам статусу законних платіжних засобів;
3) створення державної системи страхування банківських депозитів, що підвищує довіру до банків та до депозитів як банківських грошей;
4) створення системи гарантій по векселях і чеках.
Отже, довіра до неповноцінних грошей базується на цілій системі факторів. Кожний з них має важливе значення, а всі разом можуть забезпечити такий рівень довіри суб'єктів ринку до неповноцінних грошей, як і до повноцінних (золотих).
Забезпечення довіри до кредитних (неповноцінних) грошей надає їм специфічну форму вартості — купівельну спроможність. Якщо всі суб'єкти ринку, зокрема продавці, довіряють таким грошам, то власники їх зможуть за певну грошову суму придбати певну масу товарів.
Маса товарів, які можна купити за одиницю грошей, визначається рівнем їх цін: чим ціни вищі, тим менше товарів можна купити на грошову одиницю, і навпаки. Отже між вартістю (купівельною спроможністю) кредитних грошей та рівнем цін на товари існує обернена залежність.
Приклад: Роздрібні ціни на товари народного споживання за 1995 рік в Україні зросли в 2,8 рази. Внаслідок цього купівельна спроможність кожної одиниці грошей відносно цих товарів в середньому знизилась в 2,8 рази.
|
4.1. Суть і структура грошового ринку Грошовий ринок — це особливий сектор ринку, на якому грошові кошти рухаються від власників заощаджень до позичальників, тобто гроші як специфічний товар постійно змінюється під впливом попиту та пропозиції різних суб'єктів економіки. Грошовий ринок складається з багатьох потоків, за якими грошові кошти переміщуються від власників заощаджень до позичальників та інвесторів. Канали фінансового (грошового) ринку, котрими грошові кошти рухаються від власників заощаджень до позичальників, поділяються на дві основні групи: канали прямого та непрямого фінансування. Як відомо, грошовий ринок має складний механізм функціонування. На ньому застосовуються різноманітні інструменти та методи управління грошовими потоками. За видами інструментів грошовий ринок складається з ринку позичкових капіталів (охоплює відносини, що виникають з приводу акумуляції кредитними установами грошових коштів фізичних та юридичних осіб і їх надання у вигляді позик на умовах поворотності, строковості й платності) та ринку цінних паперів (охоплює і кредитні відносини, і відносини співволодіння, які оформляються цінними паперами, що можуть продаватися, купуватися і погашатися). Залежно від призначення та ліквідності фінансових активів, які обертаються на грошовому ринку, можна виділити два основних його сегменти: ринок грошей і ринок капіталів. На першому з них продаються та купуються грошові кошти у вигляді короткострокових позик і фінансових активів, на другому — грошові кошти у вигляді середньо- та довгострокових кредитів, фінансових активів і акції. За функціональними ознаками грошовий ринок складається з двох секторів: міжбанківського ринку та відкритого ринку. Міжбанківський ринок обслуговує угоди з приводу короткострокових (незабезпечених) кредитів, за допомогою яких комерційні банки можуть балансувати поточну ліквідність. Окрім того, операції на ньому дають банкам змогу отримувати додатковий прибуток, управляти процентами та банківськими ризиками. На відкритому ринку відбувається купівля-продаж цінних паперів центральним банком. Суб'єктами грошового ринку є: банки, держава, спеціалізовані фінансово-кредитні установи та інші посередницькі організації, котрі продають і купують, зазвичай, короткострокові боргові зобов'язання. Інструменти ринку грошей є: скарбничі (казначейські) й комерційні векселі, облігації, депозитні сертифікати, банківські акцепти та ін. 4.2. Чинники, що визначають параметри попиту на гроші Сутність попиту на гроші аргументується як попит на одну з можливих форм багатства. Це означає, що попит на гроші необхідно розглядати як попит на запас грошей на певний фіксований у часі момент, а не як потік грошей, що визначається за певний період часу. Існує два мотиви (джерела) сукупного попиту на гроші; 1. Попит на гроші для трансакцій. Він існує" оскільки індивідууми потребують готівку чи депозитні гроші, щоб оплачувати рахунки або купувати товари. Такі потреби в грошах забезпечуються через МІ і пов'язані з величиною ВВП. Попит на гроші для трансакцій чутливий до витрат від зберігання грошей. Коли процентна ставка на деякі види активів зростає порівняно зі ставкою процента на гроші, то фізичні та юридичні особи намагаються зменшити суми накопичення своїх грошей і хочуть тримати гроші як активи. 2. Попит на активи. Таке визначення попиту на гроші монетаристами зводиться до концептуального поняття "портфеля", що означає, як раціональні інвестори вкладають своє багатство — "портфель" (набір цінних паперів або інших ліквідних активів) у економіку. Попит на гроші залежить від таких економічних чинників: рівня цін (інфляції) (Р), реальних доходів (У) і норми процента (г). Функціональну залежність попиту на гроші математично можна записати так: і
Виділяють такі чинники попиту на гроші: 1. Зростання динаміки цін залишає незмінним реальний попит на гроші, в тому числі пропорційне збільшення попиту на номінальні грошові залишки. 2. Зростання альтернативної вартості збереження грошей зменшує попит на реальні грошові залишки. Вищий рівень реальних доходів збільшує попит на реальні грошові залишки. |
