27. Форми забезпечення кредитів
|
Найбільша кількість кредитів банків — це забезпечені кредити, оскільки вони гарантують банківським установам повернення позичених сум у встановлений термін із сплатою встановлених процентів (рис. 5.4). Незабезпечені кредити (бланкові) надаються тільки під зобов'язання позичальника погасити позичку, тому дуже ризиковані і вимагають більш ретельної перевірки кредитоспроможності На сьогодні забезпечення кредитів представлені різними формами: матеріальними або нематеріальними (рис. 5.5). В банківській практиці країн з розвиненою ринковою економікою найбільш розповсюдженими є гарантія чи порука третьої сторони, переуступка контрактів, переуступка дебіторської заборгованості, товарні запаси, нерухоме майно, цінні папери, дорогоцінні метали. Тоді як українські банки надають перевагу заставі майна, поручительству третьої особи, стягненні пені і штрафів, переуступці на користь банку вимог і рахунків позичальника третій особі, страхуванню відповідальності позичальника. Розглянемо деякі з них докладніше. Застава векселя чи іншого цінного папера здійснюється шляхом індосаменту і вручення заставодержателю індосованого цінного папера. В заставу приймаються державні цінні папери корпорацій. Обов'язковою умовою є висока ліквідність цінних паперів. Забезпечення у вигляді товарних запасів. Предметом застави можуть бути: сировина, комплектуючі вироби, готова продукція тощо. Умовою використання товарних запасів як застави є їх застрахованість. Заставлені товари передаються позичальником на зберігання складської компанії під складські квитанції, які є свідоцтвом забезпечення кредиту, або .під зберігальні розписки, що засвідчують знаходження товарів на відповідальному зберіганні у позичальника. Забезпечення рухомим майном (заклад). Заставою по кредиту можуть бути такі види рухомого мийна: обладнання, машини, механізми, інвентар, транспортні засоби, товари довгострокового вжитку. Предметом застави не можуть бути національні, культурні та історичні цінності, які є об'єктами права державної власності і занесені або підлягають занесенню до Державного реєстру національної культурної спадщини; вимоги, які мають особистий характер, а також інші вимоги, застава яких заборонена законом. Для застосування такої форми забезпечення позик, як застава майна, банк укладає з клієнтом договір застави. У договорі застави визначаються суть, розмір і строк виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, подається опис предмета застави, а також визначаються інші умови, погоджені сторонами договору. Заставодавець має право користуватися предметом застави відповідно до його призначення, у тому числі здобувати з нього плоди та доходи, якщо інше не встановлено договором і якщо це випливає із суті застави. Крім того він має право відчужувати предмет застави, передавати його в користування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним лише за згодою заставодержателя. Заставодержатель має право користуватися переданим йому предметом застави лише у випадках, встановлених договором. Реалізація предмета застави, на який звернене стягнення, провадиться шляхом його продажу з публічних торгів, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо сума, одержана від реалізації предмета застави, не покриває вимоги заставодержате- ля, він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника в порядку черговості. Забезпечення нерухомим майном. Забезпечення кредиту оформляється борговим зобов'язанням позичальника — іпотекою. Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Предметом іпотеки може бути майно, пов'язане із землею, — будівлі споруди, квартири, земельні ділянки громадян, багаторічні насадження тощо. Переуступка (цесія) на користь банку вимог і рахунків позичальника до третьої особи означає передачу прав банку здійснити напрямок виручки на погашення кредиту при настанні строків його повернення. Цесія проводиться на основі укладеної між банком і позичальником угоди, в якій визначається сума вимог і рахунків, що потребують переуступки та інші умови. Переуступка дебіторської заборгованості складається з передачі банку рахунків, що підлягають сплаті за поставлені позичальником товари, виконані роботи, надані послуги. Забезпечення дорожніми документами використовується при кредитуванні експортно-імпортних операцій. Заставою тут виступають документи, що підтверджують відвантаження товарів. Такі документи називаються коносамент і накладні. Коносаменти застосовуються при оформленні відвантажень товарно- матеріальних цінностей морським та річковим транспортом, накладні — іншим видом транспорту. Цей спосіб забезпечення кредиту оформляється шляхом індосування названих документів їх власниками на користь банку-кредитора. Забезпечення дорогоцінними металами. Як застава по позиках приймаються монети, злитки, вироби із золота, срібла, платини, дорогоцінні камені та інше. Цей спосіб забезпечення кредиту зараз використовується дуже рідко. Інші (нематеріальні) форми забезпечення кредитів можуть бути представлені в основному гарантією, неустойкою та страхуванням (рис. 5.6). Гарантія (порука) являє собою зобов'язання третьої особи погасити борг позичальника у випадку його неплатоспроможності. Гарантами можуть виступати будь-які фінансово-стійкі організації чи банки, до яких ставляться відповідні вимоги (рис. 5.7). Найбільш розповсюдженою є банківська гарантія. Строк дій гарантії встановлюється, як правило, на 10—15 днів більше терміну погашення кредиту. На відміну від гарантії, порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання як частково, так і в повному обсязі, оскільки поручителем може бути одна особа або кілька осіб. Договір поручительства подано в додатку 20. При використанні такої форми забезпечення зобов'язань позичальника перед банком, як страхування відповідальності, банку надається страхове свідоцтво (поліс, сертифікат) або інші документи, що засвідчують страхування позичальником відповідальності за повернення кредиту. За договором страхування (додаток 21) страховик зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору. Договір страхування укладається в письмовій формі і повинен відповідати таким вимогам: • договір повинен містити всі умови страхування; • повинен страхувати ризик непогашення кредиту та відсотків за ним; • повинен бути тристороннім (страховик — банк — клієнт); • передбачати відповідальність страхувальника перед банком; • враховувати можливості контролю банку за своєчасним пе- рерахувнням клієнтом страхового платежу; • враховувати відповідальність страхувальника за несвоєчасне відшкодування банку страхової суми при виникненні страхового випадку. Після укладання з позичальником кредитної угоди банк може самостійно застрахувати надану позику шляхом укладання з страховою компанією (державною чи акціонерною) угоди про страхування кредитного ризику. В цьому випадку сума страхових внесків враховується при встановлені процентної ставки за кредит. Згідно з Цивільним кодексом України формою забезпечення виконання зобов'язань є стягнення неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Стягнення пені передбачається кредитною угодою та застосовується у випадку несвоєчасної сплати процентів за користування кредитом і несвоєчасного повернення позички. Пеня визначається в процентному відношенні до суми зобов'язання, яке прострочене, та нараховується у встановленому розмірі за кожен день прострочки. Майно та інші форми забезпечення зобов'язань позичальника перед банком повинні задовольняти таким вимогам: 1. Висока ліквідність. Під ліквідністю активів (товарно- матеріальних цінностей, цінних паперів, фінансових вимог до третіх осіб тощо) розуміється здатність активів до конверсії в готівкові кошти 2. Здатність до тривалого зберігання (як мінімум, на термін користування позикою). 3. Стабільність цін на заставлене майно. 4. Мінімальні витрати по зберіганню та реалізації застави. Залежно від того, наскільки заставне майно відповідає вказаним вимогам, визначається розмір кредиту. Розмір позики під заставу майна встановлюється у відсотку від ринкової вартості заставленого майна на момент укладання кредитної угоди. Підвищення ціни застави над сумою кредиту компенсує ризик втрати в результаті зміни цін на майно. |
28. Інфляція належить до основних індикаторів, що характеризують макроекономічну нестабільність. Вона характеризує несприятливі зміни в цінах, які свідчать про виникнення певних змін у товарно-грошових відносинах і розподілі сукупного доходу.
Точно вимірювати цінову інфляцію можна за допомогою індексу цін за певний період (рік, квартал, місяць). Для вимірювання інфляції на практиці найчастіше застосовують два види індексів цін:
> індекс Леспейреса (індекс споживчих цін);
> індекс Пааше (дефлятор ВВП).
Індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які придбаває населення для невиробничого споживання.
Цей показник розраховується на підставі споживчого набору товарів продовольчого і непродовольчого призначення та послуг. Зазначений набір товарів (послуг) є єдиним для всіх регіонів країни і ґрунтується на структурі споживчих грошових витрат домогосподарств міських поселень. Основними товарними групами у "споживчому кошику" є продукти харчування, одяг, житло, транспортні послуги, освіта, книги, медичні послуги, предмети особистої гігієни тощо. Ринковий кошик у багатьох розвинутих країнах охоплює близько 300 найменувань споживчих товарів і послуг. В Україні під час обчислення цього показника враховують поки що понад 60 найменувань.
Розраховувати індекс споживчих цін можна за такою формулою:
де р1 і ро- ціни одиниці товарів (послуг) звітного і базового періодів відповідно;
q0- кількість товарів у "споживчому кошику" базового періоду.
Цей показник широко застосовується у практиці регулювання державної фінансової і соціальної політики, аналізу та прогнозування цінових процесів, регулювання курсу національної валюти, вирішення правових спорів тощо.
Незважаючи на досить широке застосування індексу Леспереса, він має ряд недоліків. Як було вже зазначено раніше, індекс розраховується за фіксованим набором товарів, який залишається незмінним протягом тривалого часу. В умовах інфляції структура споживання істотно змінюється порівняно з тією, що була зафіксована у процесі визначення "споживчого кошика". Це насамперед пов'язано з тим, що суб'єкти ринку часто замінюють у споживанні товари, що надто подорожчали, дешевшими, тому в умовах інфляції потрібно частіше переглядати структуру "кошика".
Індекс
споживчих цін враховує основні втрати
населення від підвищення цін і достатньо
широко характеризує динаміку цін, а
отже купівельну спроможність грошей.
Показник купівельної спроможності -
величина, обернена до індексу споживчих
цін.
Для виявлення динаміки загального рівня цін використовують також індекс Пааше. Це найбільш широкий показник, який характеризує інфляційні зміни всіх цін. Він характеризує зміни в часі загального рівня цін на всі товари і послуги, що реалізовані кінцевим споживачем. Індекс Пааше, який обчислюють для набору товарів і послуг, що входять до ВВП країни, називають дефлятором ВВП:
де q1 - обсяг виробництва у розрахунковому році.
Індекс споживчих цін і дефлятор ВВП дають дещо різні результати щодо динаміки загального рівня цін, оскільки дефлятор ВВП точніше враховує реальну структуру особистого і виробничого споживання, ніж попередній індекс. Між цими двома індексами цін є три основні відмінності:
1. Набір товарів для обчислення дефлятора ВВП містить як споживчі, так і капітальні блага, які купують підприємства та держава. Обчислюючи індекс споживчих цін, враховуємо лише ціни товарів і послуг, які купують споживачі.
2. У випадку обчислення дефлятора ВВП використовуємо лише вітчизняні товари і послуги, в тому числі експортовані (імпортні товари не є частиною ВВП). Але до споживчого кошика входять також імпортні товари, тому в індексі споживчих цін відображається і зміна цін на них.
3. Індекс споживчих цін обчислюють на підставі незмінного набору товарів і послуг, тоді як у випадку обчислення дефлятора ВВП зі зміною структури ВВП змінюється набір товарів і послуг.
Необхідно зазначити, що в сучасних умовах прийнято розраховувати рівні інфляції за різноманітними секторами реального сектора: індекс споживчих цін, індекс цін на виробничу продукцію, індекс цін на будівельні матеріали, індекс цін на сільськогосподарську продукцію тощо. В інформаційному плані це, безумовно, має сенс, оскільки дає картину Динаміки цін у різних секторах, однак логіка підказує, що всі ці індекси є ланками одного ланцюга.
Пояснюється такий підхід тим, що оцінюється індекс цін традиційного "споживчого кошика", в який входить тільки набір продовольчих і непродовольчих товарів і послуг, а наприклад продукція машинобудування, хімічної промисловості і іншої подібної продукції враховується окремо.
Необхідно відзначити, що такий підхід виправданий лише частково, оскільки до ціни будь-якого товару чи послуги автоматично входить вартість устаткування, на якому товар був виготовлений, а також всієї проміжної продукції.
Таким чином, розподіл індексів на декілька категорій під час визначення темпів інфляції втрачає свою специфіку, має суто умовний характер, оскільки ціна кінцевого товару включає ціни на проміжну продукцію. Тому у розрахунках і прогнозах варто враховувати передусім динаміку індексу споживчих цін, як ми зазначали раніше. Звісно, що зростання індексу цін на виробничу продукцію також є своєрідним сигналом для прогнозів, але його необхідно враховувати як фактор, який впливає в кінцевому підсумку на індекс споживчих цін.
Якщо відомі щомісячні індекси інфляції, то річний індекс інфляції визначається як добуток 12-ти місячних індексів інфляції.
І навпаки, коли відомий річний індекс інфляції, то середньомісячний індекс інфляції можна розраховувати за формулою:
Індекс інфляції розраховується в Україні Державним комітетом статистики України щомісяця і публікується у пресі не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним. Повідомлені засобами масової інформації з посиланнями на Держкомстат України ці показники є офіційними і можуть використовуватися для проведення перерахунків грошових сум або для прийняття управлінських рішень.