Опорний конспект лекцій Тема 1. Предмет і завдання історії держави і права зарубіжних країн

Історія держави і права зарубіжних країн, дотримуючись принципу хронології, вивчає структуру, компетенцію, функції органів держави, а також розвиток головних галузей права.

Ця дисципліна вивчає право як єдине ціле, державно-правові інститути і правове становище населення у конкретних умовах окремих держав. У цьому курсі розглядаються організація влади, державний устрій і становище в ньому особистості, а також первісні основи юриспруденції деяких держав давнини; прослідковується зв'язок права з іншими соціальними нормами, їх вплив на юридичний побут давніх цивілізацій. Знання політичних систем, законів минулого підносить правову культуру, розвиває правосвідомість, дає можливість краще зрозуміти значення державно-правових інститутів у житті суспільства. Таким чином, завданням курсу історії держави і права зарубіжних країн є: 1) загальна підготовка студентів у питаннях держави і права, вироблення в них особливого юридичного мислення, необхідного для засвоєння та застосування права; 2) створення необхідних передумов для найкращого засвоєння таких дисциплін, як теорія держави і права, історія політичних вчень, державне та міжнародне право, а також інших юридичних дисциплін, включаючи цивільне, кримінальне право і процес; 3) сприяння формуванню наукового підходу до процесів, які відбуваються в іншій країні і в усьому світі; 4) розвиток вміння вірно і гуманно оцінювати поведінку людей, які за своїм волевиявленням або випадково стали об'єктом чи суб'єктом державно-правової діяльності.

Особливості історії держави і права зарубіжних країн знаходять своє відображення не лише в її предметі, але й у її методології, яка визначаються як сукупність методів, прийомів, процедур пізнавальної діяльності, а також загальні принципи підходу до навчання, дослідженню певного предмету тою чи іншою наукою.

Головне призначення ІДПЗК – надати глибоке розуміння сучасних державних і правотворчих процесів, які відбуваються в Україні та інших державах світу. Сформувати вміння прогнозувати тенденції їх розвитку на сьогодні і на майбутнє.

Тема 2. Держава і право Стародавнього Єгипту

Історію Стародавнього Єгипту прийнято поділяти на чотири великих періоди: Раннє (XXX-XXVШ ст. до н. е.), Давнє (XXVIII-XXIII ст. до н. е.), Середнє (XXII-XVIII ст. до н. е.) і Нове (1580-1085 рр. до н. е.) царства. Іноді цю періодизацію заповнюють п’ятим, т. зв. Пізнім царством (до І ст. до н. е.).

Історія Раннього царства відома погано. Єгипетська держава цього періоду ще нагадує древній і доволі примітивний племінний союз. На чолі держави стояв цар, його оточував багатолюдний двір, що складався з великої кількості придворних. Період раннього царства характеризується формуванням державного апарату. Одним із головних завдань держави цього періоду була організація зрошення в нільській долині.

Період Стародавнього царства – це час виникнення в Єгипті першої централізованої рабовласницької держави. Рабство в Єгипті звично трималося на військовополонених. Фараони здійснювали завойовницькі походи на Синайський півострів, у Нубію.

Під кінець Стародавнього царства влада фараонів почала слабнути, посилювалась влада номархів. Стародавнє царство розпадається.

Початок Середнього царства характеризується майже необмеженою владою номархів. Фараони в період розквіту Середнього царства постійно намагались об’єднати державу і зміцнити центральну владу. Вони прагнули обмежити владу номархів, замінюючи старих, незалежних правителів областей новими, що підкорялись царській владі. Але протиріччя в єгипетському суспільстві призвели до послаблення держави, і Єгипет в 1600 р. до н.е. захоплюють азіатські племена гіксосів.

З поразки і вигнання гіксосів починається період Нового царства. Внаслідок війн територія Єгипту збільшується, і він стає величезною державою. Багаточисельні війни сприяли розвитку рабства. Рабами володіли навіть люди з низьким суспільним становищем – пастухи, ремісники та ін. Підвищується роль жерців, які стають майже незалежними від центральної влади.

У XІІ ст. до н.е. розпочинається занепад Нового царства, який триває до VІІІ ст. до н.е.

Історія Пізнього царства починається в VІІ ст. до н.е. і продовжується до 525 р. до н.е. У цей час ще сильніше проявився поділ суспільства на вільних і рабів. Привілейованим станом, поряд із жерцями, стають воїни. Військову опору фараонів складали іноземні найманці. У 525 р. до н.е. війська перського царя Камбіза у битві під Пелузіумі розбили єгипетські війська і завоювали Єгипет.